«Вийти з пітьми»: що таке «завтра» для Росії?

Чоловік цілує зображення Сталіна на псевдоіконі біля місця захоронення радянського диктатора під Кремлівською стіною на Червоній площі Москви. Росія

(Рубрика «Точка зору»)

Коли на початку повномасштабної російської агресії я зателефонував Олександрові Красовицькому, керівнику одного з найбільших видавництв в Україні «Фоліо», і запитав, як справи, то почув спокійну відповідь: мовляв, намагаємося продовжувати працювати.

І це якраз тоді, коли Харків, де розміщене це видавництво, знаходився під загрозою захоплення. А ще Олександр сказав мені: «зараз війна – і треба писати книжки». Здавалося, така порада виглядала парадоксально.

Згодом у передмові до своєї книжки «Завтра» Красовицький напише: «Мої близькі зараз у Харкові. Моя колега була у зоні обстрілів в Ізюмі, у неї на очах перед вікнами житлового будинку розірвався на частини російський гелікоптер. Мої друзі зазнали знущань загарбників під Києвом. Моя стрічка в соцмережах сповнена повідомленнями про смерть близьких людей».

Певно, то не найкращий час для написання книжок. Але… ж під час воєн і під їхнім впливом народжувалися літературні шедеври. Бо ж хіба «Іліада» й «Одіссея», з яких, власне, починається антична та й загалом європейська література, не плід війни?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: На фронті та в бомбосховищах, в Україні і за кордоном: українці писали диктант до Дня української мови та писемності

Пізнати противника

І ось в умовах війни Олександр Красовицький написав і видав книгу «Завтра». Ні, це не опис фронтових буднів. Сподіваюся, з часом така література в нас з’явиться – й багато. Книга ця – іншого плану. Це, радше, намагання осмислити діяння нашого противника – росіян. І те, що чекає їх завтра. Автор у передмові, зокрема, пише: «…зміна режиму в Росії – справа самих росіян, тому я намагався проаналізувати, готове російське суспільство радикально все змінити чи воліє поступово скочуватися в злидні разом із шаленою владою».

Книга – художня. Це така собі трилогія із трьох оповідань. Цю трилогію можна сприймати як Гегелівську тріаду: теза-антитеза-синтез.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Втеча з Херсона. Чи повалять режим Путіна поразки Росії у війни в Україні?

Яке буде російське завтра?

Отже, теза – «Завтра не буде. Трагедія одного росіянина».

Тут розповідається про російського пропагандиста, який заробляє гроші на зомбуванні населення Росії. Війна ж в Україні стала для нього трагедією. Він розуміє, що ні до чого доброго вона не приведе. До того ж у нього є родичі в Україні, які займають проукраїнську позицію. Але герой вимушений на словах підтримувати «спецоперацію».

В кінцевому рахунку, під впливом цих подій у нього виникають проблеми в родині, а сам він опиняється біля «розбитого корита». Герой оповідання уже не може жити так заможно, як це було до війни. «Навчився жити без багатьох речей», – пише він про себе. І все ж головний герой, як і більшість росіян, не скидають свого президента. Не то, що він їх влаштовує. Вони його терплять.

Президент Росії Володимир Путін на військовому параді під час святкування Дня Військово-морського флоту Росії у Санкт-Петербурзі, 29 липня 2018 рік

Друге оповідання – «Завтра в Росії. День перемоги» – ніби продовження й водночас заперечення першого оповідання. Автор намагається заглянути, якою буде російська держава через десять років. Ні, вона не розпадеться – як зараз багато хто вважає. Ця держава перетвориться в щось подібне до Північної Кореї. Правда, в більш м’якому варіанті. Росіяни, на думку автора, не здатні повалити злочинну владу й ладні її терпіти. В країні панують спецслужби.

Президент Росії Путін нагороджує генерала Суровікіна, відомого бомбардуваннями сирійського Алеппо і призначеного курувати російськими військами під час війни проти України

А в головах людей – картинка, створювана пропагандистами. Вони святкують «день перемоги над українським фашизмом». Хоча, насправді, ніякої перемоги не було. А, за великим рахунком, була поразка. І ось ця країна-поразка живе своїм обмеженим життям, а народ все терпить.

Нарешті, третя частина – «Вчора не буде завтра. У голові у Путіна» – своєрідний синтез двох попередніх частин. Автор, намагаючись «заглянути в голову» нинішнього російського керманича, говорить і про його маніакальність, і цинізм. Але ж ця маніакальність чи не є плодом ідеологем, які озвучують пропагандисти-циніки? А існування цієї маніакальності, яка знаходить вияв у реальних діях, хіба не забезпечується російськими спецслужбами? І все це при мовчазній згоді абсолютної більшості росіян.

Як на мене, невеличка книга Олександра Красовицького «Завтра», насправді, є «достатньо об’ємною». Вона змушує замислитися над багатьма важливими для нас речами, зокрема над тим, чим є російське суспільство і чого нам від них чекати – і сьогодні, й завтра.

Петро Кралюк – голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки і техніки України

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Остання битва КҐБ: чому Україна так багато значить для Путіна?
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Голос Дугіна у Польщі: хто поширює антизахідні змісти та кремлівські наративи?
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Для чого росіянам «русофобія»? Дослідник Пітер Померанцев про новий рівень пропаганди Росії