(Рубрика «Точка зору»)
«Українська держава залежить від української духовності, мови... Нам треба розв'язувати одночасно дуже багато питань», – наголошував політичний і громадський діяч, дипломат Роман Лубківський.
Він наголошував, що Україні потрібні управлінці, здатні паралельно забезпечувати оборонну стійкість, здійснювати економічні реформи, проводити ефективну зовнішню політику та зміцнювати внутрішню згуртованість.
Правильність такого бачення Романа Лубківського дуже виразно осягається на тлі загрози існування України і українців як таких, спричененої російською агресією.
Уже понад 4, 5 роки триває повномасштабна війна, яку багато хто називає війною за незалежність України. П'ятий рік щоденної загибелі людей і руйнувань.
Але навіть попри кровопролитну війну, попри постійну боротьбу за виживання, Україна стверджується і демонструє прогрес завдяки діям людей, які мають державницьке мислення.
Корупціонер приходить до влади, щоб нажитися. Політик мислить виборчими циклами та короткостроковими рейтингами. А державник націлює зусилля на те, що важливо для держави та її громадян.
Державницький підхід передбачає відповідальність за стійкість і сталість інституцій, а не лише за миттєві політичні перемоги.
Як наголошував Роман Лубківський, існування держави неможливе лише на рівні сухої бюрократії чи економічних показників. Державотворення завжди спирається на цінності, мову та національну ідентичність.
Державник – це той, хто бачить у культурі та духовності фундаментальний щит національної безпеки.
Досвід Романа Лубківського як дипломата свідчить, що державник – це також носій високої культури представництва країни у світі. Це людина, яка будує зовнішні та внутрішні зв'язки не з позиції тимчасового вигодоотримувача, а як уповноважений представник тисячолітньої історії та майбутнього України.
Голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка Роман Лубківський, 2006 рік
Ініціативи стали політичними традиціями
Письменник, журналіст, перекладач, громадський і державний діяч, дипломат – на всіх цих позиціях з Україною в серці і з віддачею усіх сил пройшов своєю життєвою дорогою Роман Лубківський.
Як депутат Верховної Ради України (1990-1992 рр.) він заклав традицію складення присяги президентами України на Пересопницькому Євангелії.
Пересопницьке Євангеліє – українське рукописне Євангеліє з мініатюрами, написане у 1556–1561 роках. Визначна пам’ятка староукраїнської мови і мистецтва раннього модерну. Один із символів українського народу – на Пересопницькому Євангелії присягають президенти України
Також ініціативу Романа Лубківського про щорічне відзначення як державної дати Дня ухвалення Декларації про державний суверенітет України підтримали в сесійній залі однодумці.
24 серпня 1991 року також з ініціативи поета Романа Лубківського до Верховної Ради внесли Національний прапор України.
Не можна оминути і незмінну, наполегливу вимогу Романа Лубківського у перший час після проголошення незалежності України – скрізь, у тому числі і з керівниками інших країн та іноземними делегаціями вести переговори винятково державною, тобто українською мовою.
Лубківський і Гавел
Не дивно, що саме Роман Лубківський став у 1992 році першим послом України в Чехословаччині, в 1993 році у Словаччині, а в 1993-1995 роках представляв Україну в Чеській Республіці. Адже від добре знав слов’янські мови, чеську, словацьку, польську, болгарську поезію перекладав на українську.
Особливо з великою увагою й шаною поет ставився до історії Чехословаччини, особисто був знайомий із Вацлавом Гавелом – першим демократично обраним президентом Чехії.
Вони зустрілися у Львові в 1995 році під час державного візиту Гавела до України.
Як наголосив тоді Вацлав Гавел, це була зустріч поетів – українського і чеського. Творче взаєморозуміння, безкомпромісне ставлення до захисту демократичних цінностей заклали основи взаємовідносин між Романом Лубківським і Вацлавом Гавелом, і ширше – між Україною й Чеською республікою була встановлена міцна основа для взаємної співпраці і допомоги.
Книжка, підписана Гавелом: «Дорогому другові Роману Лубківському. Вацлав Гавел».
Зґуртував, відновив і створив
У 1993 році Роман Лубківський як людина з глибоким знанням чеської історії, літератури, культури і мови був призначений Надзвичайним і Повноважним Послом України в Чеській Республіці.
На початках у Празі було непросто, перша дипломатична місія розташувалась у квартирі Посла, потрібно було не тільки налагоджувати контакти з чеськими лідерами, а й шукати резиденцію для посольства. Завдяки надзвичайно наполегливій праці, знанням і політичній візії, вдалося йому знайти будинок у зручному районі Праги, де розташована низка інших дипломатичних місій багатьох країн і де посольство України працює й нині.
Історія Чехії тісно пов’язана з історією української еміграції: на чеських землях завдяки підтримці уряду Томаша Масарика протягом міжвоєнних десятиліть (1919 – 1939 рр.) знайшли притулок понад 10 тисяч українців.
Роману Лубківському вдалося уперше після довгих десятиліть замовчування знову повернутись до цих історичних подій. Він розбудив і згуртував українську громаду в Празі, звернувся до відомих українців.
Упереше на зустрічах з ними згадали про вчених, істориків Симона Наріжного (1898 - 1983) і Дмитра Антоновича (1877 – 1945), скульптора Костянтина Стахівського (1882 -1959), художницю Галину Мазепу (1910 – 1995), які жили і працювали на чеських зумлях.
Роман Лубківський першим на зустрічах з громадою, але також і з чеськими і словацькими вченими порушив питання про відновлення історії Музею Визвольної Боротьби України в Празі, який у міжвоєнних період був центром українського наукового і громадського життя (1925-1948 рр.), разом зі словацьким ученим Миколою Мушинкою (1936 – 2024) розшукував його важливі архіви.
Відтак після тривалого часу вперше завдяки Послові Роману Лубківському українська громада відкривала історію Українського Вільного Університету в Празі (1919-1939 рр.), Української господарської академії в Подєбрадах (1922–1935 рр.), Української студії пластичного мистецтва (1923–1952 рр.), почула про творчість українських поетів «Празької школи» Олександра Олеся, Олени Теліги, Євгена Маланюка.
За свою творчість і активну громадянську позицію Роман Лубківський заслужив визнання співвітчизників, здобув звання лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка (1992 р.). Та головне: він не зрадив своєму кредо, про яке у 2007 р. написав:
КРЕДО
Не хочу аби Замість мене думали
Не хочу аби Замість мене вирішували
Не хочу аби Замість мене голосували (Проти мене)
Хочу бути самим собою
Настільки Аби до серцевини Совісті
Оксана Пеленська – дослідниця історії української еміграції і мистецтва у міжвоєнній Чехословаччині, авторка Енциклопедичного словника «Україна поза Україною»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
У серпні 2026-го Роману Лубківському виповнилося б 85 років.