Музей у Празі, в якому колись зберігалося майже мільйон експонатів, пов’язаних із боротьбою України за незалежність, був закритий комуністичною владою Чехословаччини у 1948 році. Експонати музею були розкидані й значною мірою втрачені, але Радіо Свобода вдалося знайти залишки колекції, які донині зберігаються у двох празьких архівах.

Музей боротьби за визволення України виник у результаті масового виїзду українців до Чехословаччини після поразки Української революції 1917–1921 років внаслідок більшовицького вторгнення до України. На початку 1920-х років десятки тисяч українців, а також і росіян, які втікали від більшовицького захоплення влади, знайшли притулок у Чехословаччині.

Молода держава Чехословаччина стала притулком для багатьох завдяки тому, що в Празі називали «Руською допомоговою акцією»«Руська допомогова акція» (чеськ. Ruská pomocná akce) – це масштабна державна програма Чехословаччини (1921–1928 років), спрямована на прихисток та інтеграцію біженців з колишньої Російської імперії, серед яких значну частину становили українці.

Ольга Зубко, українська історикиня, яка багато писала про еміграцію до Чехословаччини у 1920-х роках, розповіла Радіо Свобода, що ця ініціатива з надання допомоги була спробою Праги налагодити майбутні дипломатичні відносини.

«Чехословацьке керівництво сподівалося, що українські емігранти перебуватимуть у вигнанні лише тимчасово і що після повернення додому, в [незалежну] Україну, вони пам’ятатимуть про те, що для них було зроблено», – зазначила вона.

Чехословацький уряд активно заохочував щойно прибулих емігрантів до створення власних культурних організацій.

Для українців, чия боротьба за незалежність була придушена більшовицькими військами у 1921 році, створення музею, присвяченого боротьбі України за суверенітет, вважалося пріоритетним завданням.

У травні 1925 року в Празі було засновано Музей боротьби за визволення України. Директор музею Дмитро Антонович, уродженець Києва, закликав людей передавати «все», що стосувалося боротьби України за незалежність.

«Те, що може здаватися абсолютно непотрібним і марним, іноді може мати велике значення та цінність», – наголосив Антонович.

Окрім переданих експонатів, українці в еміграції з усього світу надсилали музею й грошові пожертви.

Один лист надійшов від літнього українця, який жив у притулку для бідних у США. Він писав: «Іноді я допомагаю трунарю винести небіжчика, і він дає мені за це кілька центів. Так я назбирав один долар, який надсилаю Музею визвольної боротьби України в Празі».

Багато артефактів походило з українських таборів інтернування Інтернування – це примусове затримання або роззброєння нейтральною державою осіб, що належать до збройних сил воюючих сторін.у Чехословаччині, де роззброєні українські солдати чекали на можливість повернутися до України, щоб відвоювати у більшовиків свою батьківщину.

Після захоплення Чехословаччини нацистами під час Другої світової війни німецька окупаційна влада дозволила цьому затято антирадянському музею продовжувати свою діяльність, однак фінансова підтримка з боку західних країн була припинена.

До 1940-х років у музеї, як повідомляється, зберігалося майже мільйон документів, фотографій та артефактів, пов’язаних з українською національною спадщиною.

Початок кінця для музею настав у лютому 1945 року, коли він зазнав серйозних пошкоджень під час повітряного нальоту союзників на Прагу.

Із наближенням радянських військ до Праги багато українців, пов’язаних з антирадянським рухом за незалежність своєї батьківщини, виїхали на захід.

У міру того, як радянська влада зміцнювала свій контроль над Східною Європою, музей «визволення» змінив свою назву на «Український музей», що звучало політично нейтрально.

Однак на тлі рейду Української повстанської армії (УПА) через територію Чехословаччини ставлення до українського націоналізму в Чехословаччині стало більш суворим, і посилилися заклики до закриття музею.

У лютому 1948 року комуністи, яких підтримував СРСР, захопили владу в Чехословаччині, а український музей було закрито через місяць, під приводом того, що він діяв у Празі за часів нацистського режиму.

У наказі про його закриття, музей було описано як «заснований праворадикальною групою українських емігрантів», які збирали «антирадянські політичні матеріали під виглядом наукової роботи».

Після закриття музею більшість його експонатів було розіслано до різних установ у СРСР. Зображення в цій галереї взято з Національного архіву Чехії та Слов’янської бібліотеки, де зберігаються одні з небагатьох документів, що залишилися в Празі.