Євгенія Таганович
Донецька область. За роботою бойові медики. Вони не лише колеги: Анастасія Подобайло та Микола Ясиненко – чоловік і дружина. Одружилися під час війни. І працюють пліч-о-пліч, розуміючи одне одного майже без слів. Про це вони розповіли телевізійній та онлайн-мережі «Настоящее время» (створеній Радіо Свобода для російськомовної аудиторії).
«Це зручно. Якщо багато часу працюєш разом – це дає те, що вам уже майже і не потрібно спілкуватися», – каже Микола.
Вперше вони зустрілися незадовго до повномасштабної війни. Микола – з Маріуполя, який із 2022 року захоплений російською армією. Анастасія – з Харкова. У минулому обоє пройшли військову підготовку. Велика війна привела їх у стабілізаційний пункт і на поле бою, звідки вони разом витягали поранених.
Your browser doesn’t support HTML5
Секретний стабпункт 5-ї бригади ЗСУ: евакуація поранених на Гуляйпільському напрямку
«Це відчувається так, ніби у тебе ворог украв не тільки територію, а й твою особисту історію, частину твого життя. Тому що, наприклад, я зможу, якщо в нас колись будуть діти, показати їм на карті, розповісти про ті міста, де ми познайомилися, де ми зустрілися, де ми по черзі освідчувалися одне одному в коханні», – каже Анастасія.
Восени подружжя проходило ретрит: відновлювалися далеко від фронту, у Карпатах. Анастасія жартує, що це було її перше відрядження не на схід, а на захід.
«Ми розуміємо, кого ми обрали. З самого початку на війні важко бути з маскою. [У мирному житті] люди ж намагаються сподобатися одне одному на початку стосунків, а потім усе зникає. А ми одразу і не намагалися», – сміється Микола.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:
Звикати до цивільного життя доведеться вже всі роки. Історія бойового медика Андрія ЖолобаПрограми для медиків, у якій взяли участь Анастасія та Микола, створила організація Repower. Це український проєкт, який допомагає відновлювати психологічне здоров'я. За час війни через їхні програми пройшли понад півтори тисячі осіб.
«У мене є бійці, останні слова яких були про те, що вони хочуть ще дитину, що вони кохають свою дружину. Їх теж уже немає…. І мені привозили загиблих побратимів, деяких із них я навіть знала. З деякими ми колись робили спільну роботу. Їх теж немає. Це біль. Ти тримаєш його в собі. Ти з ним живеш. І ти рухаєшся далі», – каже Анастасія Подобайло. Рухатися далі, вважає вона, легше, коли є кохання. Адже більшу частину часу їм із чоловіком не до відпочинку – вони знову і знову рятують життя військових.