Він піднімає лук однією рукою. Зубами бере шматок шкіри й натягує тятиву. Далі – постріл і стріла влучає у мішень. І все це – з пов’язкою на очах.
Іван Роман – ветеран з Миколаївщини. У січні 2024-го чоловік отримав поранення, коли віз побратимів на позиції. Тоді у його автівку влучив дрон противника – він втратив руку, ногу та частково зір.
Під час реабілітації Іван уперше спробував стріляти з лука. І вже один із перших пострілів влучив у «десятку». З того дня ветеран захопився стрільбою. А тепер у Львові, де живе його сім’я, відкрив власний простір, щоб навчати цього спорту незрячих, ветеранів та цивільних. Своєю історією Іван поділився з проєктом Радіо Свобода «Ти як?».
Your browser doesn’t support HTML5
Іван стріляє з лука
«Вдав, що неживий»
Іван Роман долучився до війська ще у 2014 році. Розповідає: пішов, коли отримав повістку.
«Мама дзвонить, каже: «Тобі принесли повістку, я не знаю, що робити: брати, не брати». Я кажу: «Бери, звичайно, бери, я готовий». Це мені зателефонували десь біля першої дня. Я одразу встаю і кажу: «Не треба мені цих грошей, навіть не платіть мені за цих пів дня. Я отримав повістку, іду готуватися».
Іван під час інтерв'ю з журналісткою Радіо Свобода
До війська Іван працював автослюсарем та зварювальником, тому потрапив до ремонтної роти – евакуювали «підбиту» техніку, лагодили ту, яка зламалася.
Початок повномасштабної війни Іван зустрів на службі у 79-й бригаді на Луганщині. Опісля його з ремонтної роти перевели у підрозділ авіаційної ударної розвідки, де він був водієм майже рік.
«Були такі моменти, що на день можна було і до 10 разів поїхати, тому що треба було ще когось завезти, когось підвезти, щось підвезти, щось закінчилося, щось забрати. І таких моментів багато, коли треба було не на одну позицію, а на декілька позицій. Тому я ж кажу: були такі моменти, що просто я їду, я знаю, що кожен мій виїзд і заїзд – це було ризиковано».
Нагороди ветерана у спортивних змаганнях
Кожен мій виїзд і заїзд – це було ризиковано
21 січня 2024 року, каже Іван, була чергова поїздка. Він віз хлопців на позицію і отримав поранення.
«Перший дрон прилетів, але він не влучив у нас, а поруч влучив. І в машині спрацювали подушки (безпеки – ред.), заглох двигун. Я хлопцям кажу: «Хлопці, збирайте речі». Залишилося десь метрів 200 до того місця, де я їх маю висаджувати. І ще плюс треба мені було забрати тих, хто працював уночі. Я сів за кермо – вона (машина – ред.) завелася. Я саме маневр роблю, і прилітає наступний дрон. І влучило в лобове скло.
Маневр такий був – був схил. І я розумію, що машина котиться сама по собі. Там внизу річка була. І я хотів лівою рукою відчинити двері, але її вже не було. Я правою відкрив двері, вискочив з машини і почав кликати хлопців. І я такий думаю: так, якщо він (наступний дрон – ред.) летить, вдам, що я вже неживий. І він зависає наді мною, і я лежу просто без рухів, без нічого. І, можливо, це і врятувало мене. Тому що, враховуючи, що руки немає. Потім я дізнався, що нога розірвана теж. Обличчя в мене теж було все в крові».
Your browser doesn’t support HTML5
Ветеран про день поранення
Побратими наклали Івану турнікет на руку. А на ногу не змогли, тож, каже, перев’язали вище – на поясі. Він зізнається: з таким характером поранення міг би не дочекатися медичної групи. Але один із водіїв з його бригади погодився приїхати й евакуювати його.
Уже в реанімаційному відділенні чоловік дізнався, що йому ампутували ногу та він частково втратив зір.
«Я буду твоєю рукою»
Після операцій у Києві Івана скерували до медзакладу в Івано-Франківську. Саме в тій лікарні, каже він, з ветеранами проводила тренування призерка Олімпійських ігор Катерина Дубровіна. Після початку широкомасштабного вторгнення вона переїхала до міста з Харкова.
Іван стріляє з лука
Одного дня на такий майстер-клас потрапив й Іван, але спостерігав поруч.
Я влучаю в «десятку»
«Вони вже постріляли, п’ють каву, спілкуються. Вона (Катерина Дубровіна – ред.) підходить до мене і каже: «Іване, ходімо, постріляємо». Я спочатку здивувався, кажу: «Як, як ви це собі бачите?» Каже: «Нічого страшного, я буду твоєю іншою рукою, зробимо постріл, а там побачимо». Я: «Добре, що мені втрачати?».
І я взяв лук, вона натягує. Перший постріл – я ж не розрахував. Я ж уперся, добре сиджу. І мене вперед так тягне. І я ледве не випав з цього крісла. Я не пам’ятаю, скільки точно зробили, але якийсь із цих пострілів – п’ятий, сьомий – я влучаю в «десятку».
Your browser doesn’t support HTML5
Іван про перші постріли з лука з Катериною Дубровіною
Ветеран пригадує, що спершу не повірив, поки не під’їхав, не торкнувся рукою та не перевірив зблизька.
«І я просто відчуваю, що це така шалена радість на той момент, що в мене вийшло. Я задоволений, я радий. І такі емоції просто аж зашкалюють на той момент. Це ті, яких мені не вистачало. Довгий час уже ми там – біль, біль, біль, а тут якась радість. І все, я закохався у це.
Я потім постійно, вже тільки чую, що вони (хлопці – ред.) їдуть, я з ними на вулицю виїжджаю. Хоча з мене ще трубочки післяопераційні стричать, дренажі. Я кажу: «Ні. Я там навіть 10 хвилин, 10-15 пострілів зробив».
Лук, з якого стріляє ветеран
Згодом Іван із товаришами почали ще їздити займатися на стадіон. Тренування чоловіка побачила одна з місцевих волонтерок – вона відкрила збір і за ці кошти купила ветерану лук. З ним він виступив у цей же день на своїх перших змаганнях.
Іване, як в тебе це виходить?
«У мене там щастя просто. Я казав, що це найкращий день, що мені навіть подарунків на день народження таких не робили, але тут такий. Це зараз я вже настільки виріс, що там є розуміння, є прилади мої, з якими я працюю. А на той момент це тільки початок був, ніхто не знав, як взагалі з цим працювати. І мені підказували: вище, нижче трошки. І я зайняв із семи ветеранів четверте місце. Хоча хлопці зі своїми руками, бачили, куди вони стріляють, і вони кажуть: «Іване, як в тебе це виходить?» Я кажу: «Та звідки я знаю?».
Ветеран стріляє із лука
«Хочу дарувати хвилину щастя»
Від першого пострілу до сьогодні минуло майже два роки. За цей час Іван взяв участь у десятках змагань різних рівнів – він стріляє з пов’язкою на очах.
Тривалий час, розповідає ветеран, він змагався у своїй категорії – візуали – сам із собою. Лише на останньому чемпіонаті України таких спортсменів уже було троє.
Під час реабілітації у львівському центрі «Незламні» Іван відвідував курси для ветеранів про те, як розпочати власний бізнес. Згодом вони із дружиною написали заявку і отримали грантові кошти на відкриття власного простору у Львові, де його сім’я знайшла прихисток.
Чоловік проодить заняття для іноземців
Свій клуб він назвав «X 10» – як влучний постріл у «десятку». Під час візиту Радіо Свобода ветеран навчає техніки стрільби з лука іноземців.
Іван навчається в одному з львівських університетів на тренера. Він планує відвідувати медичні заклади, щоб навчати стрільби з лука й інших ветеранів. І мріє, що одного дня представить Україну в своїй категорії.
Хочеться долучати категорію незрячих
«Мене зарахували до резерву збірної України параспортсменом. Плюс додатково я пішов на навчання тут, в університет, і ходжу очно. Я на тренера пішов саме для того, щоб приділяти увагу категорії незрячих. І, власне, цей простір – для всіх категорій населення: як для цивільних, так і для військових, ветеранів і їхніх сімей. І хочеться долучати категорію незрячих. І навіть для тієї категорії, які хочуть для себе – не для результатів, не для виступів на змаганнях, а просто прийти, постріляти.
І я їм буду в цьому допомагати. Я їм хочу просто давати оцю хвилину щастя, радості, позитиву, щоб вони відчули, що все ж таки у світі можна чимось займатися, і вони можуть досягати дійсно результатів».
Іван під час заняття для іноземців
- У лютому 2026 року Верховна Рада України ухвалила закон про ветеранське підприємництво.
- Станом на кінець 2025-го в Україні налічувалося 1,5 мільйона ветеранів, включно з тими, хто отримав пораненні внаслідок війни, повідомляла міністерка у справах ветеранів Наталія Калмикова в інтерв’ю «РБК-Україна».
- Під час форуму «Ветерани. Бізнес. Економіка» у листопаді торік Калмикова зазначила що станом на листопад торік держава підтримала майже чотири тисячі ветеранських бізнесів з початку повномасштабного вторгнення. 13 тисяч ветеранів перекваліфіковані, 10 тисяч уже працевлаштовані. Майже половина ветеранів, які започаткували власну справу, працюють у сфері виробництва. Найактивнішими регіонами підтримки ветеранського бізнесу стали Львівська, Київська, Івано-Франківська, Полтавська та Хмельницька області.