Три історії людей, які «прийшли» в українську мову

ЗАПОРІЖЖЯ – 9 листопада в Україні відзначають День української писемності та мови. До цієї дати в країні вже традиційно проходить Всеукраїнський радіодиктант національної єдності. У Запоріжжі до його написання долучилися слухачі безкоштовних курсів української мови. Разом зі слухачами курсів також писали диктант місцеві активісти та ветерани війни на Донбасі. Хтось із них вже перейшов з російської на українську як мову постійного спілкування в повсякденному житті, а хтось ще працює над вдосконаленням свого володіння державною мовою. Отож, Радіо Свобода розпитало учасників акції та зібрало їхні поради, як перейти у повсякденному житті на українську.

Учасниця Всеукраїнського радіодиктанту національної єдності, слухачка безкоштовних курсів української у Запоріжжі Ольга Червінська:

Ольга Червінська

«Я завжди поважала країну, в якій я живу, Україну, тому цілком природньо і логічно розмовляти в Україні українською. Звичайно, особливо коли перейшли до державної мови у державних закладах. Якщо хочеш якусь заяву зробити чи якусь скаргу скласти, то потрібно це робити українською мовою, отже, треба її знати. Коли почали дублювати українською мовою фільми, в кінотеатрах почали показувати лише українською, то треба розуміти, про що вони…

В школі я вивчала українську мову, але це було дуже давно і як факультативи – хочеш вчи, хочеш не вчи. Потім почала більш уваги приділяти мові. Донька вчилася у мене в українській школі, і це теж допомагало поступово переходити. Хоча я поки частіше розмовляю російською у сім’ї, у побуті.

Під час написання Всеукраїнського радіодиктанту національної єдності у Запоріжжі

Моя порада тим, хто думає про перехід на українську – не треба боятися, що не так кажеш слово, не те слово. Треба пробувати – і воно з часом приходить, якісь слова запам’ятаєш, і буде легше розмовляти. Треба, звісно, спробувати і не боятися.

Звісно, великий вплив на мене мало те, що по телевізору багато фільмів я слухаю, дивлюся українською мовою. Потім воно автоматично переходить у життя. Також пішла на курси української мови. Вони посприяли тому, що розмовляла більше українською, тому що коли ходимо на курси, то розмовляємо там виключно українською, принаймні пробуємо. Отож ми занурюємося у ту атмосферу мови – і тоді легше. Потім виходжу з курсів, йду до магазину і кажу: «Мені кілограм цукерок». Коли бачу, як продавчиня до мене посміхається: «О, ви розмовляєте українською…», розумію, що навіть не помітила цього, і так все виходить дуже природньо».

Учасниця радіодиктанту на ім’я Олександра:

Олександра (зліва)

«Мій перехід на українську стався сам собою, тому що я читала багато вже в школі. У нас класно викладали історію рідного краю, історію України. І українська література була мені цікава, оскільки люблю читати будь-що – і класичну літературу, і сучасну. Я читала. І це найголовніший лайфхак.

Коли вирішила постійно розмовляти українською, то дуже корисно для мене було дивитися контент україномовний. Зараз дуже багато блогерів, які роблять матеріали на різноманітну тематику від чогось веселого і до серйозних тем. Можна дивитися тих же «Рагулів», той же «Клятий раціоналіст», наш запорізький хлопець «Geek Journal», що розповідає про фільми, серіали, про ігри теж є блоги. Щодо контенту ще хочеться додати, що він є, він з’являється, постійно з’являється новий. Я радію з тієї ситуації, що формується в україномовному і взагалі в TikTok, але хочеться ще більше…

Багато блогерів є, які з України і розповідають, наприклад, про мотоцикли, машини і багато про що, але розповідають російською, незважаючи на те, що вони з України. Хочеться, аби, можливо, були якісь заохочення для них також.

Багато моїх знайомих приблизно в той же час перейшли на українську повністю. Якось так сталося, що хвиля мене підхопила, і ми всі разом так перейшли. Мама у мене російськомовна абсолютно. Є телеграм-канали, і серед них є такий один прикольний канал з тестами і веселою анімацією, коли відповідаєш правильно. І просто сідаємо їх робити, коли є якийсь вільний час, і маму захопив цей процес як російськомовну людину. Вона може більш-менш читати українською, а говорити їй вже складно. А там питання на кшталт «антисуржику» і питання, де ставити наголос, і в такій ігровій формі це дуже прикольно. І ми з хлопцем проходили ці тести, і з мамою проходили їх, і їй це дуже сподобалося».

Учасник радіодиктанту, ветеран війни на Донбасі Андрій Іванюк:

Андрій Іванюк

«Треба переходити на українську так чи інакше. Це наша рідна мова. Я, наприклад, почав з чого? Всі дописи в мережі робив суто українською мовою. Навіть в телефоні прибрав російську розкладку, аби не було. Так потроху, потроху… Потім спілкування.

Враховуючи, що я голова – приймальні (очолює громадську приймальню партії «Національний корпус» у Запоріжжі, а також є головою громадського об’єднання «Контролюй ЖКХ Запоріжжя» – ред.), так чи інакше доводиться спілкуватися з людьми, потрібно переходити на українську мову. Це важливо. І в розмові з кимось, коли спілкуєшся українською, то люди свідомо чи не свідомо переходять на українську теж – чують і відповідають українською мовою. І з часом це стає все частіше і частіше.

Можливо, в 2014–2015 роках так не звертали уваги на це, а далі кожен до цього приходить в той чи інший час. Я для себе зробив висновок, що треба. Це наша країна. Ми маємо спілкуватися українською. Якщо взяти ту ж Німеччину, Францію, то там це без питань, там своя мова. Чому у нас має бути якось інакше?»

Слова професора Богдана Гаврилишина (1926–2016), поширені у соцмережах