Доступність посилання

ТОП новини
12 серпня 2020, Київ 01:41

Русифікація проти українізації у 1920–1930-х роках. Хронологія подій


«Словник московсько-український» і «Словник українсько-московський». Упорядник Віктор Дубровский. Видавництво «Рідна мова», Київ, 1918 рік

(Рубрика «Точка зору»)

Те, що в окремих регіонах України домінує російська мова, русофіли пояснюють: мовляв, так «історично склалося». Проте чомусь вони забувають, що таке становище речей передусім було обумовлено довготривалою політикою русифікації українських земель, яка здійснювалася урядовими структурами. Не будемо говорити про часи царської Росії, коли, завдячуючи Валуєвському циркуляру 1863 року та Емському указу 1876 року, використання української мови у сфері культури потрапило під жорстку заборону. І лише революційні події 1905–1907 років створили незначні можливості для виходу української мови й культури «з підпілля».

Книжка Лонгина Цегельського «Русь – Україна а Московщина – Росія: історично-політична розвідка: з картою України», виданої в Царгороді в 1916 році. Лонгин Цегельський (1875–1950) – український громадсько-політичний діяч, дипломат, адвокат, журналіст, видавець
Книжка Лонгина Цегельського «Русь – Україна а Московщина – Росія: історично-політична розвідка: з картою України», виданої в Царгороді в 1916 році. Лонгин Цегельський (1875–1950) – український громадсько-політичний діяч, дипломат, адвокат, журналіст, видавець

Визвольні змагання українців 1917–1921 років показали: царизму не вдалося знищити український народ, перетворити його в частину росіян. І українці здатні боротися за свої національні права, в тому числі й у сфері мови й культури.

У 1917 році на українських землях, які входили до складу російської держави, українською мовою вийшло 747 видань, натомість російською – 452. Наступного, 1918 року, на землях УНР та Української держави з’явилося 1084 україномовних видань, а російською – лише 386.

Якби вдалося зберегти українську державність, немає сумніву, що тенденція українізації мала б продовження і, зрештою, наслідки багатолітньої русифікації були б подолані.

«Граматична термінологія і правопис, ухвалені Комісією мови при Українському т-ві шкільної освіти в Києві». Видання 1917 року. Надруковано в Києві у друкарні Української Центральної Ради
«Граматична термінологія і правопис, ухвалені Комісією мови при Українському т-ві шкільної освіти в Києві». Видання 1917 року. Надруковано в Києві у друкарні Української Центральної Ради
«Найголовніші правила українського правопису», видання 1921 року
«Найголовніші правила українського правопису», видання 1921 року
Українська літературна мова й правопис / [Є. Чикаленко та ін.]; УАН. – Берлін: Укр. Слово, 1922. – 52 c. – (Бібліотека «Українського Слова» ; ч. 7). Видання є 7-ю частиною серії Бібліотеки «Українське Слово». Містить працю Української Академії Наук «Найголовніші правила Українського Правопису, ухвалені Спільним Зібранням Академії 1919-1920 р.» та твір Євгена Чикаленка «Про українську літературну мову»
Українська літературна мова й правопис / [Є. Чикаленко та ін.]; УАН. – Берлін: Укр. Слово, 1922. – 52 c. – (Бібліотека «Українського Слова» ; ч. 7). Видання є 7-ю частиною серії Бібліотеки «Українське Слово». Містить працю Української Академії Наук «Найголовніші правила Українського Правопису, ухвалені Спільним Зібранням Академії 1919-1920 р.» та твір Євгена Чикаленка «Про українську літературну мову»

Другий том видання «Словарь української мови. Украинско-русский словарь», авторства Бориса Грінченка. Видання 1924 року
Другий том видання «Словарь української мови. Украинско-русский словарь», авторства Бориса Грінченка. Видання 1924 року

«Український стилістичний словник» авторства Івана Огієнка, видання 1924 року
«Український стилістичний словник» авторства Івана Огієнка, видання 1924 року

Однак визвольні змагання 1917–1921 років закінчилися поразкою. Українські землі опинилися в складі різних держав. На більшості з них (Лівобережжі, Наддніпрянщині, Півдні, Поділлі, Східній Волині) встановилася радянська влада, яка спочатку продовжила стару царську політику русифікації.

Зрештою, нічого дивного тут не було. Адже серед компартійних та радянських функціонерів в Україні в той час явно переважали росіяни та зрусифіковані елементи. Останні часто були ще більшими російськими шовіністами, аніж самі росіяни. Показово, що в 1922 році в радянській Україні українською мовою було надруковано лише 186 видань, у той час російською – 491. Порівняйте це з 1917 чи 1918 роками!

Діалектологічна карта України із брошури Всеволода Ганцова «Діалектична класифікація українських говорів» 1923 року. Джерело: infodon.org.ua
Діалектологічна карта України із брошури Всеволода Ганцова «Діалектична класифікація українських говорів» 1923 року. Джерело: infodon.org.ua

Русифікаторські тіні українізації

Щоправда, радянська влада, аби утвердитися в неросійських регіонах Радянського Союзу, а також маючи певні зовнішньополітичні розрахунки, почала здійснювати так звану політику коренізації. В Україні розгорнулася українізація, яку започаткували в 1923 році, і яка тривала до початку 1930-х років.

Брошура «Українізація радянських установ (декрети, інструкції і матеріяли)», 1925 рік
Брошура «Українізація радянських установ (декрети, інструкції і матеріяли)», 1925 рік
Брошура «Голос українізатора», 1927 рік
Брошура «Голос українізатора», 1927 рік

Однак політиці українізації чинили опір русофільські елементи, які мали значний вплив у партійних та державних органах. Вони розглядали українську мову й українську культуру як щось вторинне. Мовляв, це мова й культура села. Таке розуміння знаходило вияв навіть на рівні законодавчому.

Маховик русифікації, запущений у перші роки радянської влади, давав про себе знати навіть у період українізації

Так, у Кодексі законів про народну освіту Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР), ухваленому в 1922 році, зокрема, зазначалося, що українська мова – це «мова більшості населення України, особливо на селі», а російська мова – це «мова більшості населення в містах і загальносоюзна мова». Власне, утверджувався пріоритет російської мови й культури перед українською.

Маховик русифікації, запущений у перші роки радянської влади, давав про себе знати навіть у період українізації. Не дивно, що вона гальмувалася й саботувалася компартійними та радянськими чиновниками-русофілами. Наприклад, преса в радянській Україні у перші роки українізації залишалася переважно російськомовною. Так, у 1924 році тут виходило 68 газет. Із них лише 22 друкувалися українською мовою. Наступного, 1925 року, таких періодичних видань було вже 74, із них україномовних – 34.

У 1930 році україномовна преса, книга помітно домінували над російськомовною, становлячи близько 80%

Звісно, в перебігу українізації ситуація виправлялася. У 1930 році в радянській Україні україномовна преса, книга помітно домінували над російськомовною, становлячи близько 80 відсотків. Правда, треба враховувати, що в Україні масово поширювалися російськомовні загальносоюзні видання, також сюди завозилися книги з Росії. Тобто сегмент російськомовної друкованої продукції в радянській Україні залишався доволі значним, так чи інакше підтримуючи русифікацію.

На початку 1930-х років українською мовою навчалося понад 80% учнів

Відбулася українізація початкової й середньої школи. На початку 1930-х років українською мовою навчалося понад 80 відсотків учнів, що загалом відповідало відсотку українців серед людності республіки. Однак в сфері вищої й професійно-технічної освіти ситуація виглядала інакше. Так, у 1926/7 навчальному році частка викладання предметів українською мовою становила 32,9 відсотка в інститутах і 46,5 у технікумах. Правда, ситуація дещо виправлялася. Наприклад, у 1928/9 навчальному році в інститутах частка викладання предметів українською мовою становила вже 58,1 відсотка, а в технікумах – 59,9. Тобто, незважаючи на певну українізацію вищої й професійно-технічної освіти, вона й далі сприяла русифікації.

У 1923 році Микола Скрипник публічно заявив: «Армія до цих пір залишається знаряддям русифікації українського населення…»

До того ж лишалися сфери, де русифікація фактично мала продовження. Ще на ХІІ з’їзді Російської комуністичної партії (більшовиків), який пройшов у квітні 1923 року і проголосив політику коренізації, один із активних прихильників українізації Микола Скрипник публічно заявив: «Армія до цих пір залишається знаряддям русифікації українського населення…»

І хоча, окрім Скрипника, це питання порушували й інші промовці, в армії в плані коренізації зроблено було небагато. Вона й далі, за великим рахунком, лишалася інструментом русифікації.

Микола Скрипник (1872–1933) – український радянський державний і політичний діяч. Був одним із головних ідеологів та провідників українізації
Микола Скрипник (1872–1933) – український радянський державний і політичний діяч. Був одним із головних ідеологів та провідників українізації

Ще одним інструментом русифікації стала індустріалізація. Як правило, українські селяни, потрапляючи в міста на промислові підприємства, часто опинялися в російськомовному середовищі. Адже чимало таких підприємств мали загальносоюзний характер, де управлінці послуговувалися російською мовою. Тому колишні українські селяни, ставши пролетаріями, русифікувалися. Та й, зрештою, міське середовище в радянській Україні залишалося переважно російськомовним. Це був спадок з часів царської Росії.

Посвідка про складання іспиту на знання української мови, без якої не брали на роботу. Київська область, 1928 рік. Написи: «Українізація здійснить єднання міста і села» і «Знання укрмови – є лише перший крок до повної українізації»
Посвідка про складання іспиту на знання української мови, без якої не брали на роботу. Київська область, 1928 рік. Написи: «Українізація здійснить єднання міста і села» і «Знання укрмови – є лише перший крок до повної українізації»

Зрештою, незважаючи на певну українізацію партійного й державного апарату, в ньому близько 40 відсотків становили росіяни й русифіковані елементи. Звісно, ці люди не поспішали впроваджувати українізацію й часто користувалися російською мовою. До того ж в радянській Україні працювали загальносоюзні установи, де діловодство здійснювалося російською мовою. Так що в управлінській сфері українізація була далеко не повною. І тут залишалися певні можливості для русифікації.

Відновлення русифікації

У 1932–1933 роках маємо остаточний відхід від українізації й початок поступового відновлення русифікаторської політики.

Саме в ці роки відбувся Голодомор, який призвів до знищення мільйонів селян – носіїв української мови й культури.

Обкладинка брошури, виданої Національним музеєм «Меморіал жертв Голодомору» до роковин геноциду
Обкладинка брошури, виданої Національним музеєм «Меморіал жертв Голодомору» до роковин геноциду

Розгорнулися широкомасштабні переслідування української інтелігенції. За українофільство можна було поплатися життям.

В 1933 році відбулася критика й зміна українського правопису, розробленого українськими мовознавцями в 1926–1927 роках

Показово, що саме в 1933 році відбулася критика й зміна українського правопису, розробленого українськими мовознавцями в 1926–1927 роках й затвердженого наказом Народного комісара освіти УСРР 6 вересня 1928 року. Цей правопис, який враховував наддніпрянські й галицькі мовно-літературні традиції, помітно різнився від правопису російського. Його розробників звинуватили в націоналізмі, а також у тому, що вони спрямували розвиток української мови на польську й чеську буржуазну культуру. Багато хто з них був репресований.

Видання 1933 року українського правопису, який був ухвалений у 1927 році на Всеукраїнській правописній конференції, яка відбулася в Харкові (тодішній столиці УСРР), за участі представників українських земель, які тоді перебували в складі різних держав
Видання 1933 року українського правопису, який був ухвалений у 1927 році на Всеукраїнській правописній конференції, яка відбулася в Харкові (тодішній столиці УСРР), за участі представників українських земель, які тоді перебували в складі різних держав
1937 року в газеті «Правда» з’явилася стаття, де йшлося про те, що українську мову потрібно більше наблизити до російської...

Метою ж зміни правопису стало його наближення до російського. 4 жовтня 1937 року в газеті «Правда» з’явилася стаття, де йшлося про те, що українську мову потрібно більше наблизити до російської. Незабаром після цього політбюро ЦК КП(б)У ухвалило постанову, в якій пропонувалося ввести в словник української мови «добре знайомі українському народу російські слова». Тобто був узятий курс на русифікацію української мови. Утверджувалася думка, що між цією мовою й мовою російською не така вже й велика різниця.

Саме події 1930-х років (Голодомор, репресії проти української інтелігенції, припинення українізації, зміна правопису тощо) стали важким ударом по українській культурі й, зрештою, по українській мові, відкривши широкі можливості для русифікації.

Петро Кралюк – голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки і техніки України

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • Зображення 16x9

    Петро Кралюк

    Український філософ, письменник, публіцист. Доктор філософії, заслужений діяч науки і техніки України, професор,​ голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія»

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG