Доступність посилання

ТОП новини
13 липня 2020, Київ 17:23

Українізація від Петра Шелеста. Він намагався утверджувати українську ідентичність


Петро Шелест, 1964 рік

(Рубрика «Точка зору»)

Дехто, мабуть, скептично поставиться до тези про українізацію в 1963–1972 роках, коли Петро Шелест (1908–1996) очолював партійну організацію Української РСР і був першою особою в республіці. Адже Шелест був типовим компартійним номенклатурником, який до того ж сприяв усуненню Микити Хрущова й приходу до влади «архітектора застою» Леоніда Брежнєва. Зрештою, його правління радянською Україною припало на роки, коли почалися переслідування дисидентів-шістдесятників. Однак це одна сторона медалі. Є й інша.

Саме за часів правління Шелеста (і не без його підтримки) чимало робилося для формування української ідентичності. І хай ця ідентичність проєктувалася як радянська, але все ж таки і як українська.

Радянський українофіл

Шелест, який походив зі Слобожанщини (народився він у селі Андріївка неподалік Харкова), був свідомий свого українського й козацького походження.

Петро Шелест, Харків, 1930 рік
Петро Шелест, Харків, 1930 рік

Зокрема, у спогадах писав: «За розповідями батька, його прадід, Шелест Степан, був сотником у Запорізькому війську. Очевидно, був хоробрим воїном, бо похований з почестями і військовими відзнаками в Холодному Яру під Чигирином».

Петро Шелест (праворуч у верхньому ряду) з товаришами під час навчання в Ізюмській радянсько-партійній школі, 1932 рік
Петро Шелест (праворуч у верхньому ряду) з товаришами під час навчання в Ізюмській радянсько-партійній школі, 1932 рік

Не дивно, що за часів правління Шелеста заохочувалися студії з історії козаків, видавалася література про них. Це негативно сприймалося в Москві. Головний ідеолог брежнєвської доби, за спогадами Шелеста, влаштував йому скандал і кричав «Архаїзм – ці ваші козаки!» На що Шелест відповів: «Якби не козаки, той тебе б тут не було – козаки закрили грудьми кордони країни від кочових орд, від турків».

Ставши першим секретарем ЦК КПУ, він намагався говорити українською. А це був сигнал для радянських номенклатурників: мовляв, треба шанувати українську мову

Для Шелеста, який довгий час працював у Росії та у великих зрусифікованих містах України (Харкові, Маріуполі, Києві), звичною мовою спілкування була російська. Однак ставши першим секретарем ЦК Компартії України, він намагався говорити українською. А це був сигнал для радянських номенклатурників: мовляв, треба шанувати українську мову.

«Раптом, – пригадує письменник і громадський діяч Іван Дзюба, – в околицях Києва з’явилися невеликі ресторани та «корчми» з «українськими» назвами («Курінь», «Наталка-Полтавка» тощо), з елементами української етнографії в оформленні й обслузі… Назви-вивіски зі словом «Україна» почали з’являтися на різних торговельних закладах тощо».

Іван Дзюба, фото з кримінальної справи після його арешту в 1972 році
Іван Дзюба, фото з кримінальної справи після його арешту в 1972 році

Звісно, можна сприймати таку «побутову українізацію» як щось не дуже серйозне. Однак її не варто недооцінювати. До речі, високопоставлені радянські номенклатурники закидали Шелесту те, що в Україні (навіть у Севастополі!) вивіски українською мовою.

Окрім «побутової українізації», здійснювалися речі й більш серйозні.

Той самий Іван Дзюба писав: «Мабуть, найбільш національно-культурною подією доби Шелеста було грандіозне святкування 150-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка, коли до Канева приїхали і прийшли десятки й десятки тисяч люду з усієї України, всього СРСР і багатьох країн світу. І хай в організації цього дійства було багато «показухи», але ж вона не притлумила щирої любові народу до свого поета, поваги до його пам’яті багатьох видатних діячів світової культури».

Художня виставка до 150-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Київ, 8 березня 1964 року
Художня виставка до 150-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Київ, 8 березня 1964 року
Видання «Кобзаря» до 150-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Київ, 1 лютого 1964 року
Видання «Кобзаря» до 150-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Київ, 1 лютого 1964 року

Святкування ювілею супроводжувалося численними публікаціями творів Кобзаря і робіт про нього. На кіностудії імені Олександра Довженка був знятий художній кінофільм «Сон» про Шевченка (режисер – Володимир Денисенко, автор сценарію Дмитро Павличко). Фільм мав відверту національну спрямованість, що викликало негативну реакцію деяких партійних чиновників. І фактично Шелест врятував цей фільм від заборони.

Петро Шелест, 1964 рік
Петро Шелест, 1964 рік

Окрім Шевченкового ювілею, за часів правління Шелеста в Україні на державному рівні широко відзначалися інші ювілеї видатних письменників.

У 1969 році було відзначено 200-ліття з дня народження Івана Котляревського (1769–1838)​. До речі, 250-літній ювілей цього зачинателя нової української літератури в незалежній Україні влада практично проігнорувала.

Урочистий вечір пам’яті на честь 200-річчя від дня народження засновнику нової української літератури Івана Котляревського (1769–1838). Москва, 16 вересня 1969 року
Урочистий вечір пам’яті на честь 200-річчя від дня народження засновнику нової української літератури Івана Котляревського (1769–1838). Москва, 16 вересня 1969 року

Так само в 1971 році був широко відзначений 100-літній ювілей Лесі Українки. Такі дійства мали чимале значення у формуванні української ідентичності, розвивали інтерес до української культури.

Урочисте засідання на честь 100-річчя від дня народження видатної української письменниці, діячки культури Лесі Українки. Москва, 1 березня 1971 року
Урочисте засідання на честь 100-річчя від дня народження видатної української письменниці, діячки культури Лесі Українки. Москва, 1 березня 1971 року

Шелест підтримував українську народну культуру, колективи, що використовували її. Наприклад, ансамбль імені Павла Вірського.

Фото пізнішого періоду. Артисти Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України імені Павла Вірського під час танцю «Запорожці», 1977 рік
Фото пізнішого періоду. Артисти Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України імені Павла Вірського під час танцю «Запорожці», 1977 рік
Під час танцю «Запорожці», 1977 рік
Під час танцю «Запорожці», 1977 рік
Артисти Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України імені Павла Вірського під час танцю «Гопак», 1977 рік
Артисти Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України імені Павла Вірського під час танцю «Гопак», 1977 рік

Він сприяв реалізації проєктів, які мали національне спрямування. Так, у 1969 році був відкритий Національний музей народної архітектури та побуту України в селі Пироговому. Організатором його став Петро Тронько, якого підтримував Шелест.

Фото пізнішого періоду. Національний музей народної архітектури та побуту України. Поліські вітряки. Київ. 1 листопада 1976 року
Фото пізнішого періоду. Національний музей народної архітектури та побуту України. Поліські вітряки. Київ. 1 листопада 1976 року

За ініціативи Шелеста була створена багатотомна «Історія міст і сіл Української РСР» – унікальне видання, якого не було ні в одній республіці Радянського Союзу. Воно, безперечно, сприяло збереженню історичної пам’яті українців.

Видання «Історія міст і сіл Української РСР» у 26 томах. Херсонська область
Видання «Історія міст і сіл Української РСР» у 26 томах. Херсонська область

Робив також Шелест певні кроки для реабілітації провідників українізації 20-х років, до яких ставився з повагою.

Завдяки старанням Шелеста в 1970 році був відкритий палац культури «Україна», який донині лишається найбільшою концертно-мистецькою установою Києва та нашої держави.

Палац культури «Україна», 1970 рік
Палац культури «Україна», 1970 рік
Сучасне фото Національного палацу мистецтв «Україна»
Сучасне фото Національного палацу мистецтв «Україна»

Крамольна книга «Україно наша радянська»

Попри переслідування українських дисидентів у «часи Шелеста», все ж він намагався дотримуватися певного лібералізму. Зрештою, ці переслідування відповідали «генеральній лінії партії» і здійснювалися Комітетом державної безпеки. Шелест же, наскільки можна судити, був налаштований на певний діалог з інакодумцями, виявляв готовність дискутувати з ними, заперечувати їхні аргументи.

Показовою в цьому плані була справа з відомою книгою Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація», написаної наприкінці 1965 року. Шелест навіть дозволив опублікувати цю книгу для службового користування й направив її примірники в обкоми партії для ознайомлення. Інша річ, що сам він критично ставився до цього тексту.

Видання книги «Інтернаціоналізм чи русифікація?» Івана Дзюби 1968 року (ліворуч) і 2005 року. Книгу було написано у вересні-грудні 1965 року
Видання книги «Інтернаціоналізм чи русифікація?» Івана Дзюби 1968 року (ліворуч) і 2005 року. Книгу було написано у вересні-грудні 1965 року
Книга «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Видання 1998 року
Книга «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Видання 1998 року

Особа Шелеста і його проукраїнська політика, яка стосувалася не лише культурної сфери, а й економічної, виявилася неприйнятною для московського керівництва. Своєрідним кредо цього діяча стала книга «Україно наша Радянська», яка побачила світ у 1970 році.

Книга Петра Шелеста «Україно наша Радянська», видана в 1970 році. Згодом вона була розкритикована, визнана «шкідливою», вилучена з продажу і бібліотек й підлягала знищенню
Книга Петра Шелеста «Україно наша Радянська», видана в 1970 році. Згодом вона була розкритикована, визнана «шкідливою», вилучена з продажу і бібліотек й підлягала знищенню

Звісно, написана вона в прорадянському дусі. Шелест уявляв у ній Україну лише в складі Радянського Союзу. Але в цій книзі є чимало гордості за свою землю, за її минуле й сучасне. Це могло бути сприйняте як «націоналізм». Також у цій книзі в обережній формі був згаданий Голодомор 1933 року.

Ця «шкідлива» книга була навіть вилучена з бібліотек й підлягала знищенню

Коли ж Шелест у 1972 році був усунутий від керівництва республікою і переведений на роботу до Москви, його, зокрема, звинуватили в написанні цієї книги. У квітні 1973 року в журналі «Комуніст України» з’явилася на неї розгромна стаття, де писалося, що в цьому творі «…непомірно багато уваги відводиться минулому України, її дожовтневій історії, водночас слабо висвітлюються такі епохальні події, як перемога Великого Жовтня, боротьба за перемогу соціалізму. При цьому порушуються ленінські принципи класово-партійного, конкретно-історичного підходу до аналізу окремих історичних явищ і фактів. Особливо наочно це виявилося в характеристиці Запорізької січі. Автор значною мірою ідеалізує українське козацтво і Запорізьку Січ…» Ця «шкідлива» книга була навіть вилучена з бібліотек й підлягала знищенню.

Шелест проводив у часи «застою» своєрідну «українізацію». Це не відповідало лінії московського керівництва

Звичайно, «прорабами українізації» у 1960-х – на початку 1970-х років були дисиденти, численні українські інтелігенти, які, демонструючи лояльність до радянської влади, все ж робили проукраїнські справи. Поява когорти цих людей була викликана післясталінською лібералізацією в Радянському Союзі, так званою «відлигою». Та все ж від Шелеста, який близько дев’яти років (1963–1972) керував Україною, багато що залежало.

Шелест не лише усвідомлював себе українцем, але й намагався утверджувати українську ідентичність

Він міг би запопадливо стати лояльним для Москви «інтернаціоналістом» й боротися з українським «націоналізмом», як це робив його наступник Володимир Щербицький. Однак Шелест чинив інакше, проводив у часи «застою» своєрідну «українізацію». Це не відповідало лінії московського керівництва, яке орієнтувалося на створення «нової спільності людей радянського народу» – що й стало далеко не останньою причиною «падіння Шелеста».

Показово, що Шелест, попри свої комуністичні стереотипи, підтримав проголошення незалежності України. І, незважаючи на свою «московську прописку», заповідав себе поховати в Україні, в Києві. Направду, це був чи не єдиний керівник радянської України, який не лише усвідомлював себе українцем, але й намагався утверджувати українську ідентичність. Хоча б за це він заслуговує на увагу й повагу.

Петро Кралюк – голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки і техніки України

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • Зображення 16x9

    Петро Кралюк

    Український філософ, письменник, публіцист. Доктор філософії, заслужений діяч науки і техніки України, професор,​ голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія»

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...

Recommended

XS
SM
MD
LG