Росія у березні почала виводити на орбіту супутники своєї нової системи «Рассвет», яку називає російським аналогом Starlink. До повноцінного конкурента американській мережі їй ще далеко: нещодавня партія запущених супутників не вийшла на орбіту, а для постійного покриття Росії їх потрібні сотні.
Та сам факт появи такої системи у РФ порушує питання: що в цей час робить Європа?
Радіо Свобода зібрало пояснення від чиновників Єврокомісії та західних експертів і розповідає, чи дійсно Росія випереджає ЄС у розробці власного аналога Starlink.
Тисячі супутників, що кружляють відносно низько над Землею. Компактні термінали вагою близько кілограма, які можна взяти із собою чи встановити на транспорт. І покриття майже будь-де, де є відкрите небо.
Саме поєднання цих характеристик зробило Starlink Ілона Маска системою, яку поки нікому не вдалося повністю повторити.
Звичайні телекомунікаційні супутники десятиліттями працювали на висотах, у десятки рази більших: переважно на геостаціонарній орбіті – приблизно за 35 тисяч кілометрів від Землі, в той час як Starlink функціонує на висоті лише близько 0,5 тисячі кілометрів.
А чим нижче супутник, тим меншою є затримка сигналу, що в умовах сучасної війни вкрай важливо. Як і вага терміналу, яка у європейського OneWeb, наприклад, коливається від 5 до 15 кілограмів.
Водночас ЄС зараз будує нову систему – IRIS². А Росія – «Рассвет».
Що робить Росія?
Російський проєкт «Рассвет» в серпні 2026 року наробив галасу у медіа, як «космічна мережа інтернету, яка може позбавити Україну переваги на полі бою».
Їхні супутники реально щодня літають над нашими головамиПілле
Поспіх, з яким Росія намагається запускати «Рассвет», пов’язують із втратою доступу до Starlink. Після відключення Росії від системи 1 лютого Москва форсувала графік розгортання власної альтернативи.
Вже у березні 2026 «Рассвет» вивів на орбіту першу партію із 16 супутників, а в липні – другу, що змусило оглядачів захвилювалися.
«Їхні супутники реально щодня літають над нашими головами. Тож це не лише пропаганда», – розповів у розмові з Радіо Свобода французький дослідник російської космічної програми Ніколя Пілле.
Росія почала роботу над проєктом «Рассвет» ще у 2020 році, зауважує він. І спромоглась за три-чотири роки створити прототипи, а за ще два – побудувати операційні супутники.
Супутникова система «Рассвет» в Бюро 1440, Росія
«Проєкт реальний, їхня мета реалістична», – наголосив Пілле.
Водночас вже наприкінці серпня Інститут вивчення війни (ISW) відзвітував - липневий запуск супутників «Рассвета» провалився: жоден із них не досяг запланованої орбіти на висоті 870 кілометрів.
Багато зупинилися на 300–400 кілометрів, частина почала втрачати орбіту.
Перша партія показала кращий результат: 12 із 16 супутників, запущених у березні, утримувалися приблизно на висоті 550 кілометрів.
За даними ISW, саме ці апарати вже забезпечували російським силам над Україною два короткі вікна зв’язку – загалом до півтори години на добу.
«Якщо подивитися на історію Starlink, на початку багато супутників Starlink теж падали назад на Землю. Тож для них це не надто тривожний сигнал», – зауважує Пілле.
Більшою проблемою він називає недостатню висоту зупинки супутників, порівняно з планом, і вплив цього на якість роботи системи.
У будь-якому разі, «Рассвет» хоч і не досягнув поки стабільного покриття, але вже частково працює. А до кінця наступного року планує випустити на орбіту до 300 супутників, чого має бути достатньо для бойових дій навколо України.
Що має Європа?
У той час як «Рассвет» цілиться на запуск до 300 супутників до кінця наступного року, Starlink, за даними SpaceX, станом на кінець серпня запустив 11 тисяч.
Водночас ЄС планує перші запуски свого нового проєкту низькоорбітального супутникового звʼязку IRIS² лише наприкінці 2029 року, а повністю розгорнути систему з 330 низькорбітальних супутників планує лише до середини 2032-го.
«Чи відстаємо ми? Ні», – запевнив у коментарі Радіо Свобода речник Єврокомісії з питань оборони й космосу Тома Реньє.
Його аргументи базуються на тому, що ЄС не розробляє систему з нуля, а вже має інше велике низькоорбітальне супутникове угруповання – OneWeb, яке після злиття належить французько-британській Eutelsat.
Супутникові антени з низькою орбітою на даху штаб-квартири Eutelsat Group Paris в Іссі-ле-Муліно, Франція, 3 квітня 2025 року
Його супутники вже використовуються, зокрема, для урядового зв’язку, а Eutelsat раніше підтверджувала використання OneWeb в Україні. В коментарі Радіо Свобода Eutelsat додає, що наразі фукнціонування OneWeb в Україні повністю фінансує Німеччина.
Але OneWeb не може замінити Starlink через кілька суттєвих недоліків: недостатня кількість терміналів приймачів на землі, їх порівняно велика вага, та й загалом від початку він не проєктувався для військових цілей.
найменший термінал Starlink важить близько 1,2 кг, а зараз, здається, навіть близько 900 грамів
Військовий термінал OneWeb важкий, розроблений на 5–6 років раніше за Starlink і не проєктувався одночасно із супутником, на відміну від американської системи, де це дало змогу оптимізувати продуктивність.
«OneWeb працює приблизно на висоті 1200 км, тож для нього потрібні більші термінали і більше енергії, ніж для Starlink. Якщо подивитися на ринок, то нинішні термінали, сумісні з OneWeb, зазвичай важать приблизно 5, 10, іноді навіть 15 кілограмів. Натомість найменший термінал Starlink важить близько 1,2 кг, а зараз, здається, навіть близько 900 грамів», – пояснює П’єр Ліонне, директор з досліджень європейської асоціації космічної промисловості Eurospace.
Ця обставина значно ускладнює роботу в умовах війни.
«Наприклад, у вас є група військових, яка просувається складною місцевістю. Ви хочете підтримувати з ними зв’язок і дати їм можливість передавати відео та зображення назад до штабу. Вони можуть носити термінал Starlink у рюкзаку – і це не буде серйозною проблемою», – каже Ліонне.
Супутникова антена Starlink на даху житлового будинку у Львові, січень 2023 року
Саме тому відповіддю Євросоюзу має стати інша система – IRIS².
Її задумували ще з 2021 року, законодавчу основу ЄС ухвалив у 2023-му, а наприкінці 2024 року було укладено концесійну угоду з консорціумом SpaceRISE.
Після останнього перегляду архітектури йдеться приблизно про 330 супутників на низькій орбіті в 1200 км.
Не «ще один Starlink»
У Єврокомісії кажуть, що в IRIS² хочуть врахувати нові реалії на ринку та геополітичні виклики.
Супутники і термінали приймачі тепер проєктуються паралельно. Ціль – невеликий, мобільний термінал, який можна швидко розгорнути в польових умовах.
Якими будуть його конкретні вага й розміри, поки невідомо: готового дизайну ще немає.
У травні ЄС окремо оголосив конкурс приблизно на 20 мільйонів євро для розвитку доступних користувацьких терміналів Ka-діапазону – з акцентом на зниження вартості й підготовку до серійного виробництва.
Водночас у Брюсселі не хочуть називати IRIS² конкурентом Starlink і підкреслюють відмінності.
- Starlink – максимально вертикально інтегрована система: SpaceX сама розробляє супутники, термінали і програмне забезпечення, а її технічні стандарти залишаються закритими.
- IRIS² ЄС будує за іншою моделлю. Для урядової частини система має бути більш захищеною – із сильнішим шифруванням, військовими частотами та вищими вимогами до стійкості.
Водночас саму екосистему хочуть зробити відкритою для різних виробників. У Брюсселі це порівнюють із GSM: замість одного виробника з власним закритим стандартом ЄС хоче встановити спільні правила, за якими термінали й інше обладнання зможуть розробляти різні компанії. Це може дати більше конкуренції і нижчі ціни в майбутньому.
Тобто IRIS² має бути одночасно більш захищеною для урядового і військового використання – і менш закритою з погляду виробництва обладнання.
На запитання Радіо Свобода, чи не замало приблизно 350 супутників порівняно з тисячами Starlink, у Єврокомісії пояснюють: IRIS² не задумана як глобальна масова мережа такого самого масштабу. Її пріоритет – покриття Європи та гарантований зв’язок для урядових і оборонних потреб.
Єдина система чи 27 національних?
П’єр Ліонне вважає, що найбільша проблема супутникової системи Європи може бути не технологічною.
Протягом десятиліть європейські держави не вважали за необхідне створювати повністю автономну військову космічну інфраструктуру, оскільки могли покладатися на НАТО – а отже, опосередковано на величезні американські космічні спроможності.
Тепер упевненість у безумовності цієї парасольки зменшилася.
І поки ЄС будує IRIS², найбільші країни блоку паралельно інвестують у власні військові космічні програми.
Особливо показовий приклад – Німеччина.
Берлін оголосив про 35 мільярдів євро інвестицій у військові космічні спроможності протягом чотирьох років. Це не лише супутниковий зв’язок, а ширша стратегія – розвідка, спостереження за Землею, захист комунікацій, контроль ситуації в космосі.
Starlink поблизу прифронтового міста Покровськ на Донеччині, 10 квітня 2025 року
«Всередині Німеччини дехто запитує: чому ми маємо платити двічі? Тобто німецькі гроші йдуть у німецьку систему, а потім німецькі гроші йдуть до Євросоюзу, а ЄС вкладає їх у IRIS². Але політична координація між IRIS², німецькою інфраструктурою та Eutelsat на цей момент фактично відсутня», – каже Ліонне.
Якби всі об’єднували ресурси, можна було б отримати значно більше спроможностей за менші загальні витратиЛіонне
За його словами, держави хочуть мати гарантований контроль над критичною військовою інфраструктурою і не завжди готові чекати на складні спільні програми ЄС.
«Тобто всі вважають, що інші все роблять неправильно, а якщо робити це на національному рівні, то вони зроблять краще», – вважає Ліонне.
«Можливо, якби всі об’єднували ресурси, можна було б отримати значно більше спроможностей за менші загальні витрати», – додає аналітик.
У Єврокомісії, втім, не вважають, що німецька програма обов’язково завадить IRIS².
Обидві системи використовуватимуть схожі військові частоти, а координація стандартів уже відбувається, зокрема в рамках НАТО.
Але повної взаємосумісності, коли користувач міг би автоматично переходити з однієї мережі в іншу так само легко, як мобільний телефон переключається між операторами в роумінгу, поки немає.
Польща натомість обрала інший шлях – не будує власну супутникову систему, а купує гарантовану ємність у самій IRIS², закріплюючи за собою частину супутникового ресурсу. За подібною моделлю зараз Єврокомісія зараз веде перемовини ще з трьома державами-членами.
То чи спізнилась Європа?
Війна в Україні показала Європі не лише переваги Starlink, а й ризик залежності від нього.
У 2023 році Ілон Маск не дозволив активувати Starlink поблизу Криму для української операції проти російського флоту. А восени 2022-го, як повідомляло агентство Reuters, Маск наказав обмежити Starlink у частині України під час контрнаступу, що спричинило збої зв’язку для українських сил.
Розуміння важливості наявності власних систем звʼязку тоді у країнах ЄС тоді вилилось у більші інвестиції: за даними Eurospace, витрати Європи на військовий космос подвоїлися між 2024 і 2025 роками.
Відчуття усвідомлення загрози стає дедалі сильнішимРеньє
«Інвестують греки, поляки, фіни – зараз фактично всі вкладають гроші у військову космічну інфраструктуру, хоча масштаби різні. Європа справді рухається у цьому напрямку», – каже Ліонне.
«Мене, до речі, французький парламент спеціально заслуховував щодо розриву між нами та США, Росією і Китаєм у сфері супутникових спроможностей – цей розрив величезний. Але знову ж таки: десять років тому мене так само слухав французький парламент щодо космічної безпеки, і я висловлював ті самі думки. Просто тоді ми говорили: «Нам нічого не загрожує, тому що ми користуємося захисною парасолькою НАТО». Ось де стався фундаментальний зсув», – пояснює теперішній поспіх Ліонне.
Додають поспіху і гібридні атаки з боку Росії.
«Зараз змінилося те, що після численних вторгнень дронів, порушень повітряного простору – відчуття усвідомлення загрози стає дедалі сильнішим. Цими тижнями в Румунії, Болгарії, зовсім недавно в Латвії, і я можу продовжувати – майже кожна держава-член уже стикалася з вторгненнями дронів. Особливо на східному фланзі. Бельгія, Німеччина – багато країн.», – каже речник Єврокомісії Тома Реньє.
Водночас в Єврокомісії відставання не визнають, як і відмовляються від будь-яких дискусій про конкуренцію зі Starlink.
Участь європейського комісара з питань оборони та космосу Андрюса Кубілюса у заході, присвяченому супутниковому угрупованню IRIS². 16 грудня 2024 року, Брюссель, Бельгія.
Тут кажуть, що роблять ставку не на найбільшу кількість супутників і не на дешевий домашній інтернет.
А хочуть насамперед створити систему, яку не можна буде вимкнути рішенням приватної компанії чи іншої держави, яку можна буде використовувати для урядового і військового зв’язку і до якої країни ЄС зможуть додавати власні гарантовані потужності.
«Для нас, як для Європи, як для Європейського Союзу, надзвичайно важливо мати суверенітет і бути здатними мати власну, дуже передову систему для безпеки супутникового зв’язку тощо», – каже Тома Реньє.
Щоправда, чекати на неї Європі ще кілька років. Єврокомісія вже прискорила програму: перші запуски IRIS² тепер планують на 2029 рік замість 2030-го, а єврокрмісар з питань безпеки і космосу Андрюс Кубілюс хоче, щоб того ж року запрацювала принаймні її перша, спрощена версія.