ЛЬВІВ – 72-річний Ігор Яворський 35 днів провів у підвалі багатоповерхівки у Маріуполі Донецької області. У той час у місті йшли активні бої. Чоловік виїхав із рідного міста лише тоді, коли зрозумів, що перебувати йому там небезпечно через проукраїнську позицію.
Історія одного з багатьох українських переселенців, життя якого змінила війна.
З невеликою валізою, в якій найнеобхідніші речі, Ігор Яворський вийшов зі своєї квартири у Маріуполі 6 квітня 2022 році. Відтоді ця валіза мандрує з ним від одного тимчасового місця проживання до іншого. Чоловік народився на Львівщині. Але батьки переїхали у Луганську область. Його тато працював у шахті у селищі, яке розташовувалось у 4 км від російського кордону. Через майже 65 років Ігор Яворський повернувся на малу батьківщину вже у статусі переселенця.
Після військової служби у прикордонних військах у Мурманську (Росія) чоловік приїхав в Україну і з 1986 року проживав з родиною у Маріуполі. З 1989 року він – пенсіонер. Початок великої війни 24 лютого 2022 року застав його вдома у Маріуполі. Наступного дня російська ракета влучила у сусідній під’їзд його будинку.
Якби десь ближче стояв, то вилетів би з 8-го поверхуІгор Яворський
«Перший під’їзд повністю був зруйнований, він склався. Ми жили у другому під’їзді. Для чого стріляли по житловому будинку? Я якраз був у спальні і чув, як літак летить, викидає ракету і ударною хвилею все повиривало у квартирі. Мене ледь не викинуло. Якби десь ближче стояв, то вилетів би з 8-го поверху. Швидше б полетів, ніж подумав. У нашому будинку було десь 70 людей. У моєму під’їзді – 44 квартири. Багато людей, як тільки війна почалась, у той же ж день повиїжджали», – розповідає Ігор Яворський.
Залишатись у квартирі було небезпечно, каже, через постійні російські обстріли. 27 лютого Ігор Яворський з дружиною спустились у підвал будинку, як і всі, хто ще залишився з сусідів. Переважно це були літні люди.
«Люди всі пішли в підвал, тому що повиривало вікна, двері у квартирах, а вночі морози були до мінус 8. Як на зло, у березні день у день – 8 градусів морозу. Снігу немає, а мороз тисне. У підвалі кожен займав маленький блок, намагався якось облаштуватись. В одному був я, дружина і ще 4 сусідки. Там і жили. Хто що міг, то приніс з квартири: ковдри, подушки. Вже у перші дні війни не було хліба. У мене були запаси круп, які приніс, мав мангал – і на ньому і готували. Ми у підвалі спали, а за стіною гуляв вітер, тому під’їзд був розвалений ракетою.
Зранку їли на воді зварену крупу, це був суп, а ввечері лише гарячий чайІгор Яворський
Російські війська наступали на Маріуполь, йшли і бойовики (угруповання – ред.) «ДНР». А українські війська йшли зі сторони Запоріжжя. Українці по 3 дні були на ротації, їм не могли підвезти ніякої допомоги. Все було погано. Останні дні березня росіяни дуже вже тиснули на українців. З моря загнали десантний корабель, що обстрілював побережжя. Українських військових почали відтісняти до центру міста, до «Азовсталі». Вже у перші дні квітня наш район не обстрілювали. А російська авіація літала в районі «Азовсталі». Я виходив шукати воду. Хліб, вода були проблемою для нас у підвалі. Вода була перекрита, з батарей позціджували, щоб готувати їсти. Ото і виходили чоловіки з підвалу у пошуках води. Ми чули, як все стріляло і вибухало. Зранку їли на воді зварену крупу, це був суп, а ввечері лише гарячий чай. Олія теж закінчувалась. Більше місяця, по суті, ми голодували», – пригадує Ігор Яворський.
35 днів Ігор Яворський провів у підвалі. Він відмовився виїжджати з дружиною з Маріуполя в Росію. Хотів бути в Україні, відремонтувати вікна і двері у квартирі, щоб не гуляв вітер і не затікала вода. І ще ніяк не хотів повірити в те, що його місто окупує Росія. Коли район, в якому мешкав, перестали обстрілювати, переселився з підвалу у своє помешкання.
Один літак пройде, за ним одразу другий, бомбили, бомбилиІгор Яворський
«Лише одне вікно у мене залишилось у квартирі. Я позакривав всі інші матрацами і спав на кухні. З вікна я бачив якраз «Азовсталь», це було десь 7 км від мене. Щоночі з 23-ї години до 4-ї росіяни обстрілювали завод. Кидали бомби. Так там таке сяйво було…Все тремтіло. Один літак пройде, за ним одразу другий, бомбили, бомбили. Я знав, що завод міцний, але чи витримає такі бомби, то мав сумніви. Там страшно було, там були військові і цивільні люди. Навіть згадувати страшно.
Одного дня у нашому дворі з двох машин висипались російські солдати. На двох ЗІЛах приїхало осіб 70. Увірвались у будинок з криком: «Відкривайте квартири, будемо зачистку робити». Я піднявся на 8-й поверх і відкрив хату. Під дулом автомата один мене повів. Все подивився і повісив білу стрічку на двері, що перевірено. Російська армія пішла у центр міста, а через два дні прийшли бойовики (угруповання – ред.) «ДНР». Їхній блокпост був поруч», – каже Ігор Яворський.
«Тіла лежали на вулицях і висіли на деревах»
Але історія з українськими військовослужбовцями змусила чоловіка задуматись про виїзд з Маріуполя. Українські військовослужбовці відбивались від противника, допоки у них не закінчились боєприпаси, і ніхто не міг їм прийти на допомогу, противник практично взяв в оточення, про що говорили представники влади. Воїни намагались врятуватись, перевдягнувшись у цивільний одяг, каже Ігор Яворський. Двоє з них, додає, сховались у підвалі одного будинку, четверо – в сусідньому.
Просто українських бійців здали мешканці з 9-го будинкуІгор Яворський
«Може, хлопці хотіли пройти до Запоріжжя. У нас три будинки були розташовані буквою «п». Росіяни прийшли – і мешканці здали українських воїнів. Люди були у нашому дворі далеко не всі доброзичливі, було багато проросійських, підтримували Путіна. Українців забрала ФСБ Росії, посадили їх у машину. Не знаю, куди відвезли, чи вбили, чи катували. Просто українських бійців здали мешканці з 9-го будинку. Я зрозумів, що треба втікати, поки не прийшла Росгвардія. Тоді вони вже точно б мною зайнялись. Бо сусіди знали, що я маю проукраїнську позицію, що «бендерівець» з західного регіону України. Мене б першого здали», – говорить Ігор Яворський.
Знаю тих, хто в Маріуполі за Росію і Путіна, і відкрито їм казатиму самим здатись українській владіІгор Яворський
6 квітня 2022 року, зібравши необхідні речі у валізу, взявши кота, Ігор Яворський вийшов з квартири. Два кілометри пройшов пішки до російського блокпоста. Там стояли автобуси, які перевозили людей у селище Нікольське, окуповане Росією. Евакуацією українців займались російські сили. З Маріуполя чоловіка випустили без жодних проблем. У Нікольському, каже, його активно агітували їхати в Росію – транспорт чекав на людей, щоб відвезти їх у сусідню країну. Але чоловік не погодився. Дістатись до Запоріжжя було складно. На вільну українську територію нікого не вивозили. Ігор Яворський знайшов автомобіль, який їхав у бік Бердянська. Але проїхати потрібно було шість блокпостів російських сил. З одного машину розвернули – і чоловік знову потрапив у Нікольське. Вже звідти вибирався сільськими дорогами у Бердянськ. Його шлях з Маріуполя до Запоріжжя тривав одинадцять днів.
«Я не очікував, що Путін піде на Україну. Справа в тім, коли я служив у Мурманську, то бачив, який стан їхньої техніки, тієї радянської. На полігон виїжджають – і через кожні 100-200 метрів танки і БТРи ламались. Я хочу повернутись у Маріуполь, і таких багато маріупольців. І ми туди повернемось. Знаю тих, хто в Маріуполі за Росію і Путіна, і відкрито їм казатиму самим здатись українській владі. Бо інакше сам піду і здам зрадників», ‒ говорить чоловік.
Ігор Яворський тимчасово проживає у санаторії у Львівській області, частину якого віддали для переселенців. Невдовзі доведеться змінити це місце, подав заяву для поселення у тимчасовий прихисток у Львові. Він каже: часто з іншими переселенцями дивиться на світлини з Маріуполя і сльози навертаються на очі. На жаль, говорить, не збереглись його власні фотографії, тому що телефон розбив. До початку повномасштабного вторгнення Росії Маріуполь з кожним роком ставав кращим і комфортнішим містом, в якому Ігор Яворський почувався добре і спокійно. Агресор зруйнував його місто, перетворив Маріуполь у місто мертвих, наголошує Ігор Яворський. «Повно трупів на вулицях були розкидані, я бачив, що на деревах висіли тіла людей, розірвані тіла».
За офіційними даними, тисячі людей загинули, тисячі втратили рідних, тисячі покинули свої помешкання і будинки, втекли у різні міста та села, у різні куточки світу, дехто прихопивши лише документи чи маленьку валізу, як Ігор Яворський.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
Форум