ЛЬВІВ – 59-річний медик прикордонної служби Андрій Родін під час надання медичної допомоги та евакуації воїнів із поля бою був поранений і втратив обидві ноги. Він не вижив би, каже, якщо б його не винесли під обстрілами побратими. Серед сміливців був і 22-річний Олександр Вознюк. Через два місяці і цей прикордонник був поранений і втратив ногу. Обидва військовослужбовці Державної прикордонної служби зустрілись у шпиталі і зараз проходять реабілітацію.
Історія порятунку і мужності.
Бойовий медик Держприкордонної служби Андрій Родін впевнено ходить на протезах. Коли одягнув свої «нові ноги», то на початках відчував певний дискомфорт і біль, але це все минуло. Військовий медик розповів, що досить швидко опанував протези. Ще ходить за допомогою палиць, особливо на вулиці, але самостійно водить автомобіль.
У реабілітаційному центрі Superhumans поруч і його рятівник – Олександр Вознюк, який чекає на протезування ноги. Зустрілись побратими у шпиталі в Києві. Андрій Родін дізнався, що в лікарні після поранення перебуває Олександр.
Контузія стерла все в пам’ятіАндрій Родін
«Мені зателефонували і сказали, що це Сашко мене витягував, і він потрапив у лікарню. Я його не знав. До того ж, контузія стерла все в пам’яті, обличчя тих хлопців, які мене врятували. Ми й познайомились у лікарні», – каже Андрій Родін.
«Мене перевезли з Харкова в київський госпіталь Держприкордонної служби. Я був у палаті, вставати ще не міг, і на візку до мене приїхав Борисович», – розповів Олександр Вознюк.
Андрій Родін евакуював поранених бійців з поля бою, надавав їм медичну допомогу і врятував не одне життя. А почав служити бойовим медиком ще у 2014 році. Від початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну вже був у строю. Спершу з підрозділом перебував на українсько-білоруському кордоні. А вже з весни 2023 року ‒ у гарячих місцях, де велись інтенсивні бої. У день поранення наприкінці травня цього року надав медичну допомогу двом пораненим і передав їх евакуаційній групі. А сам знову повернувся на позицію до військовослужбовців. У цей ранок, розповідає, бій ставав дедалі запеклішим, обстріли не припинялись. Раптом в один момент бойовий медик нічого не відчув. Відкрив очі і побачив, що лежить і кров.
Готувався розпустити джґути, думаю, воно ж не боляче буде і потихеньку заснуАндрій Родін
«Ноги... Я одразу зрозумів, що вже не буду ходити, бо ж бачив різні поранення, що це мінно-вибухова травма і кінцівки зберегти важко. Сильні уламкові вогнепальні переломи. Наклав турнікети і почав викликати евакуаційну групу по рації. Я вже готувався розпустити джґути, думаю, воно ж не боляче буде і кров'ю…, потихеньку засну. Я все це знав, бо 30 років працював у реанімації. Хлопці прийшли з підрозділу і кричали: «Борисович, Борисович, ми чуємо». А я почав стріляти, думав, що по рації не чують. А вони мені кричать: «Борисович, чуємо, де ти стріляєш, виходь». Ці хлопці мене знали, серед них був Сашко, але це я потім уже дізнався. Я втрачав свідомість і кричав: «Відріжте ногу», бо вона вже теліпалась. А Саша поклав її біля мене»», – говорить Андрій Родін.
Олександр Вознюк із побратимами виносили бойового медика замінованою дорогою. Мін не було видно у траві. У небі, розповідає, літали дрони противника.
Врятоване життя, і я цим пишаюсяОлександр Вознюк
«Звісно, страшно, бо міни. Я боявся підірватися, бо мене хлопці не витягнули б там. Місцевість дуже погана, міни порослі травою. Родіна ми у п’ятьох витягнули. Йшли один за одним. Крок за кроком підійшли до Родіна, він лежав у яру. Спустилися до нього, побачили, що в нього відірвана права нога, на лівій відірвані пальці. Поклали на ноші і понесли. Віддали його евакуаційній групі, а самі повернулися на позицію. Витягнули, і людина вже ходить, і все добре. Врятоване життя, і я цим пишаюся. Ворог не забирає мертвих солдатів, там ворог просто їх залишає. А ми забираємо своїх хлопців», ‒ розповідає Олександр Вознюк.
Поранення після порятунку
Через два місяці, 4 липня, після порятунку медика Олександр на собі відчув і братерську підтримку, і пережив ті ж емоції, що Андрій Родін, коли втратив ногу. Його було поранено під час виконання бойового завдання. Це сталось у тому ж місці, де був поранений бойовий медик, і евакуювали Олександра ті ж самі бійців, що й Андрія Родіна.
Попри те, що половина поранених, половина контужених, ми відбили позицію і ворог відійшовОлександр Вознюк
«Ми малими групами заходили в ту посадку і треба було з іншої позиції хлопців перевезти на іншу. Я зголосився добровольцем піти через ті хащі. Забрав хлопців, і ми пройшли через замінування. Посадка повністю була замінована. Ми тільки прийшли до позиції, почалися прильоти, прильоти, прильоти, дерева падали, тріщали. А тоді пішли перші постріли. По рації нам передали, що це ДРГ. Нашу позицію почали штурмувати. Ми навіть голови не могли підняти. Чули, що ворог поруч нас. У час бою прилетів РПГ в дерево, яке було біля окопу. Власне, з цього дерева осколки відлетіли мені в ногу, товаришу в цей момент, коли він кидав гранату, йому в руку прилетіло, але її врятували, на щастя. Іншому ‒ по шиї, йому зв’язки порвало, він не міг говорити, кашляв кров’ю. Ще один одразу загинув.
Я швидко наклав турнікет, далі відстрілювався, але вже сил не було і поклав зброю, пороздавав магазини хлопцям. Знайшов маркер, щоб написати час, мені товариш вколов знеболювальне. Я повзав окопом і чекав на евакуацію. Мені хлопці дали спальник, щоб я ним прикривався, щоб мене дрони не бачили, бо їх літало дуже багато. У наступ ми мали піти, а пішли вони. Попри те, що половина поранених, половина контужених, ми відбили позицію і ворог відійшов», ‒ говорить Олександр Вознюк.
З важким пораненням прикордонник пролежав в окопі майже вісім годин. Весь цей час був при свідомості, підтримував себе, співаючи. Зараз очікує на протезування ноги і планує продовжити службу.
Андрій Родін має намір працювати військовим лікарем, але в тилу. До пенсії йому залишилось кілька місяців. Наразі ще вибудовує життєві плани.
Обоє військовослужбовців розповіли, що для них після поранення важливою була і є підтримка рідних. Дружина Андрія Родіна Тетяна перебувала поруч з ним від перших днів шпиталізації (спершу у Харків, а потім у Київ та Львів). Вдома на бойового медика чекають чотири онучки.
Головне, що дідусь живий і з ними буде займатисяАндрій Родін
«Доньки мої розмовляли з онучками і пояснили, що у дідуся немає ніжок. Але для них головне, що дідусь живий і з ними буде займатися. Вони приїжджали до мене у лікарню і все розуміють», ‒ каже Андрій Родін.
Війна забирає життя, війна приносить горе, забирає у людей здоров’я, але важливо не втрачати оптимізм і вчитись жити далі, зауважує 22-річний Олександр Вознюк. На запитання Радіо Свобода, чи почувається героєм відповів:
«Який я герой? Герої зараз воюють. А я тут чекаю на протезування. Хлопці, з якими я служив, зараз воюють. Я б, чесно, поставив протез, далі би поїхали воювати. Не можна падати духом, якщо так багато людей тебе підтримують», ‒ каже Олександр Вознюк.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
Форум