ЛЬВІВ ‒ Волонтерка з Польщі Ольга Соляр від першого дня повномасштабного вторгнення Росії в Україну допомагає українським військовослужбовцям. Вона доставляє гуманітарну допомогу українським бійцям у прифронтову зону на Донецькому напрямку.
Що мотивує перекладачку, етнографиню, громадську діячку десятий місяць поспіль допомагати Збройним силам України?
Ольга Соляр живе у Перемишлі, неподалік польсько-українського кордону. У неї ‒ українське коріння по лінії однієї з бабусь, яка походить із Сумщини. Свого українського походження Ольга не цуралась, а, навпаки, відчуває сильні українські гени. За фахом Ольга ‒ україністка, перекладачка, десятиліттями збирає фольклор і роками у вільний час активно долучається до відновлення українських цвинтарів у Польщі.
За два тижні до повномасштабного вторгнення Росії в Україну Ольга, каже, розуміла, зважаючи на дані розвідки про можливе вторгнення, що їй, можливо, доведеться призупинити перекладацьку роботу, тому не бралась за нові проєкти, а психологічно себе налаштовувала на те, що, як і в 2014 році, доведеться займатися гуманітарною допомогою для бійців ЗСУ. Звісно, що повідомлення про початок війни, обстріли Києва стали для неї шоком. Та все ж вона зібралась із думками і одразу пішла відкривати рахунок. Розуміла, що потрібно і гроші збирати, і закуповувати необхідні речі для ЗСУ.
Сон мій тривав кілька годин на добу, а більшість часу: збирати, купувати, возитиОльга Соляр
«Мені потрібно було відкрити допоміжний рахунок до фонду «Магія Карпат», бо діяльність цієї фундації є просвітницька, а не благодійна. А я знала, що діяльність буде гуманітарна. Одразу ж оголосила, що збиратимемо гроші для армії і медикам на фронт, а не для біженців. Бо війська не буде без медиків, без війська біженцям не буде куди повертатись. Волонтерська діяльність мусить бути прозора, особливо бухгалтерія. Коли я їду в Україну, то збираю всі чеки за пальне, за яке дорогою розраховуюсь. Я відповідаю, згідно зі статусом, всім своїм майном. Спершу боялась фінансової відповідальності, але взяла її на себе. Вже 25 лютого збирала гроші для потреб захисників Києва. Контактувала з військовими, які допомагали купувати оптику, засоби зв’язку. Два фонди зі США і Канади зв’язались зі мною, просили купувати речі, і я була посередником. Всі речі возила в Україну і, за їхніми вказівками, розподіляла військовим. Сон мій тривав кілька годин на добу, а більшість часу: збирати, купувати, возити, передавати, пильнувати, щоб дійшло до рук людини, яка це потребувала», ‒ розповідає Радіо Свобода Ольга Соляр.
Вирішила їздити сама
У перші дні, коли була величезна хвиля українських біженців, у Перемишлі Ольга долучилась до волонтерського руху, допомагаючи з розселенням людей, перекладом. Та все ж вирішила повністю зосередитись на допомозі українським військовим. Протягом березня вона возила гуманітарну допомогу у Львів і там через волонтерів передавала її військовим у Київ, зокрема айдарівцям, яких знала з 2014 року. Вони знову пішли захищати країну у складі ЗСУ.
Абсолютно моторошне було відчуття КиєваОльга Соляр
«Вирішила їздити сама і передавати допомогу в руки. Пережила перший шок наприкінці березня, коли зрозуміла, що це не дуже безпечно. Якраз їхала тоді на схід України. Дорогою були темні і порожні міста. Пальне у бусі закінчилось, а ніде було після 22-ї години в Кривому Розі заправитись, бо комендантська година. А я про це забула. Скрізь блокпости, встановлені бетонні блоки посеред дороги. 1 квітня приїхала у Київ, якраз вже почали говорити про жахіття, скоєні росіянами у Бучі. З Київщини і Сумщини щойно вийшли російські солдати. Київ був майже порожній. Абсолютно моторошне було відчуття Києва», ‒ пригадує Ольга Соляр.
Вулиці Бучі всіяні тілами цивільних осіб після російської окупації – фотосвідчення
На початках гуманітарну допомогу Ольга купувала і передавала бійцям різних батальйонів. Але невдовзі волонтери почали співпрацювати з конкретними військовими підрозділами, сформувались волонтерські групи, і Ольга Соляр залишилась із 231-м окремим батальйоном територіальної оборони «Дніпро». Бо там служили воїни, яких вона знала роками, вони довіряли їй, а вона ‒ їм.
Якщо хтось любить українську у Старобільську, то він – винятково свідома людинаОльга Соляр
«Серед бійців є з Луганської області. А в ЗСУ вони ‒ перлини. Їм потрібно допомагати, бо вони через війну втратили все: землю, будинок, майно, роботу. Багато хто – і рідних. Якщо хтось любить українську у Старобільську, то він – винятково свідома людина і належить до 1% таких свідомих, тому цей відсоток людей підтримуватиму. Батальйон, якому допомагаю, захищає позиції вздовж 2 км української землі. Я допомагаю всім, хто там служить. Якщо до них прикомандирували інших, коли їм щось потрібно, то я купую і везу, а це і берці, і термобілизну. Тобто, допомагаю тим бійцям, які є на певному напрямку лінії зіткнення».
Щодня Ольга шукає автомобілі для фронту, оптику, теплі речі. Те, що найбільше потрібно бійцям на передовій.
Оптика завжди потрібна, не кажучи про дрониОльга Соляр
«Сьогодні йду дивитись машину. Бо автомобілі постійно потрібні, як і зимові шини. Тому що військові їздять на літніх шинах, мусять дуже швидко пересуватись, а шини ‒ це життя, є ризик. На початку війни бійці не мали рацій, була одна на групу людей. Зараз воїни розкинуті по позиціях і потребують більше рацій, до них потрібні додаткові акумулятори, які взимку швидше сідають. Запасні акумулятори – це теж їхні життя. Хлопці виходять на зміну на дві доби, але один акумулятор стільки часу не витягне. А в окопах не зарядиш. Потрібне тепле взуття, яке вже привезла. Тепер вже шукаю для ніг обігрівачі, які можна заряджати. Вони тримають тепло кілька годин. Обігрівачі дорогі, але важливі, бо ноги у військових в окопах замерзають. Оптика завжди потрібна, не кажучи про дрони», ‒ перелічує у розмові Ольга ті речі, які купує цими днями.
Ольга Соляр під час поїздки в Україну зупиняється у прифронтовій зоні, а це 15 км від нульових позицій. Однак кілька разів їздила з бійцями на передову і бачила воїнів по окопах, тому добре знає про їхні потреби.
Волонтерка з Польщі за майже десять місяців активних бойових дій Україні їздила з гуманітарною допомогою у прифронтову зону тринадцять разів. Для неї бути волонтером ‒ відповідальна справа.
Війна змінила
Війна в Україні, наголошує Ольга Соляр, дуже її змінила.
Я стала радикальна, бо не можу терпіти багатьох порожніх моментів у життіОльга Соляр
«Війна навчила мене не нарікати у житті. Коли відчуваю холод, дискомфорт у дорозі, тоді думаю, що хлопцям в окопах набагато гірше, і вже перестаю нарікати. Українські воїни днями перебувають в окопах під обстрілами. Мені достатньо було там побути невеликий проміжок часу, щоб зрозуміти, що я не знаю, що може статись за хвилину. Це міняє перспективу власної вигоди, розуміння, наскільки ці хлопці героїчні, бо вони для мене героїчні. Вони можуть мати різні характери, сваритись між собою, але пішли захищати країну добровільно, тому вони – герої. Ми йдемо холодним містом, змерзли, але маємо перспективу ‒ прийти до дому і зігрітись, на роботу чи в кав’ярню, де зігріємо ноги і руки. А в бійців нема такої перспективи. Вони просто сидять в окопах, де страшенно холодно у ноги, і хлопці функціонують в обставинах, в яких у будь-який момент можуть втратити життя. Війна дуже сильно міняє перспективу. Це і трішки радикалізує. Я стала радикальна, бо не можу терпіти багатьох порожніх моментів у житті», ‒ зауважила волонтерка Ольга Соляр.
Оскільки більшість часу Ольга присвячує волонтерству, вона втратила замовлення на переклади. Тому відчуває певні фінансові труднощі. Але це, каже, її свідомий вибір.
«Бо це не просто війна в Україні, це війна за абсолютні зміни, поділ впливів, це набагато ширше. Хотілося б, щоб люди це розуміли. Відбуваються фундаментальні зміни і стояти осторонь них просто неморально. Це як стояти осторонь під час Голокосту: коли за мурами ґетто відбуваються жахливі речі, про які ти знаєш, але не передаєш харчів. Вдаєш, що тебе не стосується. Не можна вдавати, що війна в Україні тебе не стосується.
Щоб війна в Україні тривала коротше, треба просто допомагатиОльга Соляр
Україна вже перемогла в політичному плані. Війна прискорила багато процесів в Україні, і це добре. Це мусило статись. Але щоб війна в Україні тривала коротше, треба просто допомагати, більше затрачати енергії, щоб допомогти. Я вірю, що кожна людина може прискорити закінчення цієї війни: треба тільки робити, навіть щось маленьке, але допомагати. Кілька днів тому бійці батальйону стримали атаку російської армії. Бо коли воїни вбрані, їм тепло, мають їжу, вони можуть витримати важкий бій. А ще вони зігріті підтримкою дружин, матерів, волонтерів, дітей. Це все дає їм наснагу до боротьби. Бійці тоді розуміють, що за ними стоїть логістичний тил, який допомагає, і це їм дає енергію. Знання про це мені додає ще більшого бажання допомагати військовим в Україні», ‒ наголосила Ольга Соляр.
Волонтерка проводить у Польщі благодійні аукціони, а за зібрані на них гроші купує потрібні речі українським бійцям. Вона вже готується у чергову поїздку.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
