18 лютого 1918 року на підставі Берестейського мирного договору 23 німецьких та 10 австрійських дивізій вступили на Волинь, щоб надати допомогу у звільненні України від більшовицької окупації.
19 лютого українське військо за підтримки союзників зайняло Рівне, 24-го – Житомир, а 27-го – Бердичів.
Армія російських більшовиків намагалася зупинити українські частини на західному березі річки Ірпінь, проте 28 лютого вона зазнала поразки неподалік Бучі і відступила до Києва.
Оголосивши місто на військовому стані, більшовики розпорядилися про негайну здачу населенням зброї та золота і почали запис добровольців до «інтернаціональних загонів». Проте кияни не виконали цих розпоряджень, а до військових загонів записалися тільки комуністи.
Ввечері 28 лютого більшовики відступили з Києва на лівий берег Дніпра. Один із більшовицьких лідерів Юрій Коцюбинський писав:
«Ми були змушені відступити, маючи перед собою переважаючу в чисельності армію противника і не бажаючи давати в місті Києві бій».
Кінець «червоного терору»
Наприкінці лютого Петроградський раднарком відправив до Києва армію під командуванням Єгорова, яка, однак, не встигла підійти до міста. У ніч на 1 березня із заходу до столиці ввійшли українські частини: Окремий Запорізький загін, Гайдамацький Кіш Слобідської України та Курінь Січових Стрільців.
Вранці голова українського уряду Всеволод Голубович телеграмою повідомив про це рейхсканцлера Німеччини:
«Війська нашої Ради знову ввійшли до Києва, в нашу стару і в нашу нову столицю, з натхненням зустрінуті народом».
До кінця квітня українські, німецькі та австрійські армії звільнили від більшовиків усю територію України.
19 лютого українське військо за підтримки союзників зайняло Рівне, 24-го – Житомир, а 27-го – Бердичів.
Армія російських більшовиків намагалася зупинити українські частини на західному березі річки Ірпінь, проте 28 лютого вона зазнала поразки неподалік Бучі і відступила до Києва.
Оголосивши місто на військовому стані, більшовики розпорядилися про негайну здачу населенням зброї та золота і почали запис добровольців до «інтернаціональних загонів». Проте кияни не виконали цих розпоряджень, а до військових загонів записалися тільки комуністи.
Ввечері 28 лютого більшовики відступили з Києва на лівий берег Дніпра. Один із більшовицьких лідерів Юрій Коцюбинський писав:
«Ми були змушені відступити, маючи перед собою переважаючу в чисельності армію противника і не бажаючи давати в місті Києві бій».
Кінець «червоного терору»
Наприкінці лютого Петроградський раднарком відправив до Києва армію під командуванням Єгорова, яка, однак, не встигла підійти до міста. У ніч на 1 березня із заходу до столиці ввійшли українські частини: Окремий Запорізький загін, Гайдамацький Кіш Слобідської України та Курінь Січових Стрільців.
Вранці голова українського уряду Всеволод Голубович телеграмою повідомив про це рейхсканцлера Німеччини:
«Війська нашої Ради знову ввійшли до Києва, в нашу стару і в нашу нову столицю, з натхненням зустрінуті народом».
До кінця квітня українські, німецькі та австрійські армії звільнили від більшовиків усю територію України.