Мезевкьовешд разом із селищами Сентіштван і Тард угорці чомусь іменують між собою вотчиною Матіуша, знаменитого короля Матвія Гуняді-Корвіна, який правив Угорщиною в добу ренесансу. Про нього, як про справедливого монарха, далекоглядного державного діяча і мецената мистецтв, в усній народній творчості збереглося чимало легенд і переказів, причому навіть в українському фольклорі. Насправді ж народився він зовсім в іншому місці, а тут зупинявся всього один раз.
Мезевкьовешд є містом давнім. Фігурує воно в історичних хроніках і королівських грамотах, а зараз ще й у туристичних маршрутах. Найбільшу його своєрідність становлять люди, прямі і непрямі нащадки половців. Жителів цієї адміністративної округи разом із Сентіштваном і Тардом називають матвійцями, подібно до того, як іменують, скажімо, александрійців, лідійців чи анатолійців.
«Я народилася тут, виросла і живу. Обожнюю це місто...»
У місті є чудовий музей народних ремесел і діюча експозиція сільськогосподарських машин. Приїздять сюди підлікуватися і на термальні води в Жоурі. Щодо музею народних ремесел, то заснували його в садибі неперевершеної майстрині вишивки Варвари Кішйанкоу, яка доводиться співачці Чейзі бабусею по матері в четвертому поколінні.
Молода співачка про своє рідне місто розповіла: «Я народилася тут, виросла і живу. Обожнюю це місто. Колись у місцевій парохії заночував король Матіуш Корвін, а також зупинявся у нас на постій австро-угорський імператор Франц Йосип. Людина завжди трохи упереджено розповідає про рідне місто. Я уявляю і своє доросле життя в ньому: із задоволенням виховала б тут своїх дітей, щоб вони виростали серед тутешніх людей. Тут є все, що треба людині в культурному сенсі, зручно із транспортним сполученням – поряд міста Еґер, Мішкольц...» .
Ім’я естрадної співачки Чейзі пролунало на всю Угорщину буквально днями, коли вона перемогла у вибірковому національному турі претендентів на поїздку до Белграда на конкурс «Євробачення». Чейзі перемогла суперників за допомогою глядацьких симпатій в останню мить, коли столичне конкурсне журі вже мало намір оголосити ім’я іншого претендента. В одній зі своїх пісень «Іншої домівки не треба тобі» Чейзі співає про свою малу батьківщину.
«Матвійці завжди пишалися своїм народним вбранням»
Музей народних ремесел міста Мезевкьовешд розташований у районі Гадаш, названому так, очевидно, на честь родоначальника якогось місцевого роду половців. На цій вулиці, що й досі не втратила свого фольклорного колориту, стоять чепурні селянські хати, де колись в одному дворі мешкало до трьох-чотирьох поколінь. В одному з передпокоїв селянської хати туристів нерідко зустрічають рукодільниці при повному, так би мовити, фольклорному параді. Хтось вишиває, дехто працює за ткацьким станком.
Одна із жіночок розповіла: «Матвійці завжди пишалися своїм народним вбранням попри те, що костюм домогосподарки в грошовому виразі родина відчувала довго й помітно... Окремі елементи вбрання купували дорого від торговців, а вишивка на полотні вже була оригінальним витвором кожної господині. Один священик з чину отців-ієзуїтів якось сказав, що так далі тривати не може, мовляв, жінкам треба займатися не так дорогим вбранням, як власним здоров’ям. За його наказом у 1924 році чимало народних костюмів просто вкинули у вогнище...»
Але матвійці все одно не зрадили давній традиції. І хоча вони більше не купували дорогих прикрас, та замість них голкою клали на плахту розкішний узор із різнобарвних ниток.
Мезевкьовешд є містом давнім. Фігурує воно в історичних хроніках і королівських грамотах, а зараз ще й у туристичних маршрутах. Найбільшу його своєрідність становлять люди, прямі і непрямі нащадки половців. Жителів цієї адміністративної округи разом із Сентіштваном і Тардом називають матвійцями, подібно до того, як іменують, скажімо, александрійців, лідійців чи анатолійців.
«Я народилася тут, виросла і живу. Обожнюю це місто...»
У місті є чудовий музей народних ремесел і діюча експозиція сільськогосподарських машин. Приїздять сюди підлікуватися і на термальні води в Жоурі. Щодо музею народних ремесел, то заснували його в садибі неперевершеної майстрині вишивки Варвари Кішйанкоу, яка доводиться співачці Чейзі бабусею по матері в четвертому поколінні.
Молода співачка про своє рідне місто розповіла: «Я народилася тут, виросла і живу. Обожнюю це місто. Колись у місцевій парохії заночував король Матіуш Корвін, а також зупинявся у нас на постій австро-угорський імператор Франц Йосип. Людина завжди трохи упереджено розповідає про рідне місто. Я уявляю і своє доросле життя в ньому: із задоволенням виховала б тут своїх дітей, щоб вони виростали серед тутешніх людей. Тут є все, що треба людині в культурному сенсі, зручно із транспортним сполученням – поряд міста Еґер, Мішкольц...» .
Ім’я естрадної співачки Чейзі пролунало на всю Угорщину буквально днями, коли вона перемогла у вибірковому національному турі претендентів на поїздку до Белграда на конкурс «Євробачення». Чейзі перемогла суперників за допомогою глядацьких симпатій в останню мить, коли столичне конкурсне журі вже мало намір оголосити ім’я іншого претендента. В одній зі своїх пісень «Іншої домівки не треба тобі» Чейзі співає про свою малу батьківщину.
«Матвійці завжди пишалися своїм народним вбранням»
Музей народних ремесел міста Мезевкьовешд розташований у районі Гадаш, названому так, очевидно, на честь родоначальника якогось місцевого роду половців. На цій вулиці, що й досі не втратила свого фольклорного колориту, стоять чепурні селянські хати, де колись в одному дворі мешкало до трьох-чотирьох поколінь. В одному з передпокоїв селянської хати туристів нерідко зустрічають рукодільниці при повному, так би мовити, фольклорному параді. Хтось вишиває, дехто працює за ткацьким станком.
Одна із жіночок розповіла: «Матвійці завжди пишалися своїм народним вбранням попри те, що костюм домогосподарки в грошовому виразі родина відчувала довго й помітно... Окремі елементи вбрання купували дорого від торговців, а вишивка на полотні вже була оригінальним витвором кожної господині. Один священик з чину отців-ієзуїтів якось сказав, що так далі тривати не може, мовляв, жінкам треба займатися не так дорогим вбранням, як власним здоров’ям. За його наказом у 1924 році чимало народних костюмів просто вкинули у вогнище...»
Але матвійці все одно не зрадили давній традиції. І хоча вони більше не купували дорогих прикрас, та замість них голкою клали на плахту розкішний узор із різнобарвних ниток.