Перша книга білоруса Андрея Хадановича «Листи з-під ковдри» побачила світ в Україні 6 років тому. Передмову написав знаний український письменник Юрій Андрухович, назвавши її «Переваги окупаційного режиму».
Перекладачка тієї книги Дзвінка Матяш розповіла: «Щиро кажучи, я думаю, що окупаційний режим – його видно у тому, що пишуть поети, у тому що пишуть прозаїки: болісна зацикленість на долі, яка не міняється. Білорусом бути погано, грубо кажучи, так. Проблеми мови і так далі і таке подібне. І що мені дуже імпонувало в Андрея – це те, що йому болить доля своєї країни. Він уміє писати про це ширше, глибше, в такому якомусь сенсі, що розумієш, що ця людина свою якусь внутрішню свободу має».
Про внутрішню свободу білоруських письменників розмірковував і київський видавець Леонід Фінкельштейн (в очолюваному ним видавництві «Факт» друкуються переклади сучасної білоруської літератури).
«Білоруська сучасна література – це потужний сегмент модерної літератури. Потужний, цікавий, контраверсійний, коротше, дуже хороший. Перш за все тому, що так сталося, що білоруські письменники мають те, про що вже починають забувати українські: вони не шукають порятунку в стосунках зі владою. А митець, його протиставлення владі – це є норма. І вони у цьому сенсі досягли дуже цікавих успіхів», – зазначив Леонід Фінкельштейн.
Ризик і репресій, і невидання у своїй вітчизні
Перебувати в опозиції до нинішньої білоруської влади – це ризик і репресій, і невидання у своїй вітчизні. На цьому наголошує поет-перекладач із білоруської Наталя Позняк-Хоменко: «П’ять років тому у Білорусі вийшла антологія білоруської поезії за останні 100 років – «Краса і сила». Там дуже широко представлені саме 30-річні, 40-річні поети. Вони, можливо, не так звучать в офіційному білоруському просторі, але гарно себе почувають і в інтернеті. Вони спілкуються з українськими, польськими, литовськими поетами. У Білорусі зараз видається – правда, напівпідпільно – два часописи: «АРХЕ», це такий літературно-політичний часопис, і часопис «Дієслов», чистий літературний. Але у Білорусі вони розповсюджуються або з рук, або в інтернеті, тому що державна система розповсюдження ігнорує ці журнали».
Сучасна білоруська література – це живий організм, який розвивається, кажуть українські письменники і перекладачі з білоруської. Її внесок у європейську спадщину унікальний, як унікальною є кожна національна культура, без якої цілий світ був би хай трохи, але іншим.
Перекладачка тієї книги Дзвінка Матяш розповіла: «Щиро кажучи, я думаю, що окупаційний режим – його видно у тому, що пишуть поети, у тому що пишуть прозаїки: болісна зацикленість на долі, яка не міняється. Білорусом бути погано, грубо кажучи, так. Проблеми мови і так далі і таке подібне. І що мені дуже імпонувало в Андрея – це те, що йому болить доля своєї країни. Він уміє писати про це ширше, глибше, в такому якомусь сенсі, що розумієш, що ця людина свою якусь внутрішню свободу має».
Про внутрішню свободу білоруських письменників розмірковував і київський видавець Леонід Фінкельштейн (в очолюваному ним видавництві «Факт» друкуються переклади сучасної білоруської літератури).
«Білоруська сучасна література – це потужний сегмент модерної літератури. Потужний, цікавий, контраверсійний, коротше, дуже хороший. Перш за все тому, що так сталося, що білоруські письменники мають те, про що вже починають забувати українські: вони не шукають порятунку в стосунках зі владою. А митець, його протиставлення владі – це є норма. І вони у цьому сенсі досягли дуже цікавих успіхів», – зазначив Леонід Фінкельштейн.
Ризик і репресій, і невидання у своїй вітчизні
Перебувати в опозиції до нинішньої білоруської влади – це ризик і репресій, і невидання у своїй вітчизні. На цьому наголошує поет-перекладач із білоруської Наталя Позняк-Хоменко: «П’ять років тому у Білорусі вийшла антологія білоруської поезії за останні 100 років – «Краса і сила». Там дуже широко представлені саме 30-річні, 40-річні поети. Вони, можливо, не так звучать в офіційному білоруському просторі, але гарно себе почувають і в інтернеті. Вони спілкуються з українськими, польськими, литовськими поетами. У Білорусі зараз видається – правда, напівпідпільно – два часописи: «АРХЕ», це такий літературно-політичний часопис, і часопис «Дієслов», чистий літературний. Але у Білорусі вони розповсюджуються або з рук, або в інтернеті, тому що державна система розповсюдження ігнорує ці журнали».
Сучасна білоруська література – це живий організм, який розвивається, кажуть українські письменники і перекладачі з білоруської. Її внесок у європейську спадщину унікальний, як унікальною є кожна національна культура, без якої цілий світ був би хай трохи, але іншим.