| ГЛАС НАРОДУ: |
 Коли Ви востаннє були в театрі, яку дивилися виставу? |
 Ольга Василівна, пенсіонерка:- Я була в театрі ім. Франка на виставі «Бал лиходіїв». А ще я була в оперному театрі, я дивилася там балет «Лускунчик». |
 Віктор, менеджер:- Давно був. Востаннє в театрі російської драми ім. Лесі Українки. Не пам’ятаю, що дивився. А тепер уже часу не вистачає на театри. |
 Алла, вчитель історії:- Останній раз була ще в роки молодості. Дивилася із Марка Кропивницького «По ревізії» в запорізькому театрі ім. Щорса. |
 Олег, бізнесмен:- Позаминулого тижня в театрі на Подолі була вистава «Шість персонажів шукають автора». Взагалі ми регулярно відвідуємо театри. |
 Лариса, домогосподарка:- Щосуботи ходимо в театр. Минулого тижня в м. Миколаєві ми дивилися виставу «Бабине літо». |
Одна з найвідоміших актрис сучасного українського театру Тамара Плашенко, яка, зокрема, зіграла у виставі «Майстер-клас Марії Каллас», не поділяє думок скептиків, котрі стверджують, що у переважній більшості глядацькі смаки стали примітивнішими, коли від вистави чекають побільше розваг та поменше глибини.
«Я зараз граю Марію Каллас, де досить специфічні проблеми, які стосуються мистецтва, театру зсередини. Але люди, які підходили до мене, якщо вони навіть чогось не знають, то прагнуть знати, тому що, можливо, зараз таке життя, коли не подобається такий напрямок у мистецтві. Зараз здоровий спосіб життя виходить на якусь перспективу. Мені здається, що доросліші люди вибирають свідоміше. Наприклад, у театрі на Подолі, де йшли спектаклі «Мина Мазайло» або «Дядя Ваня», я помітила, що на ці вистави йдуть люди доросліші і спеціально на цю тему».
Молода київська театральна актриса Надія Рехтіна теж переконує, що сьогоднішнього глядача справді цікавить видовище, але видовище якісне, а не, як кажуть зараз, «попса».
«Глядач не став приземленим чи попсовим, як говорять. Це абсолютно неправда. Старі досвідчені театрали говорять, якщо глядач не йде, то його не зупиниш. Якщо спектакль щось дає глядачу, то глядач на нього приходить. У спектакль можуть бути вкладені великі кошти, і грати в ньому можуть зірки, але спектакль пустий, і глядач на нього не піде».
Театри Львівщини
Із дев’яти театрів на Львівщині два (імені Заньковецької та Оперний) мають статус Національного. І в них справді проблем із фінансуванням немає, розповідає кореспондентка Радіо Свобода Галина Терещук. Але в інших театрах середня зарплата акторів 750 грн. на місяць.
Перший український театр для дітей та юнацтва у числі 5 існуючих в Україні театрів для малечі. Муніципальний театр, який існує у Львові 90 років, постійно відчуває брак фінансування. Адже містові складно дати собі раду із усіма потребами театру, починаючи від зарплати. А ще саме приміщення потребує капітального ремонту. У театрі працює 104 особи, але зарплатою 500-1000 гривень у місяць театрали не задоволені. Розповів заслужений артист України Борис Стриус, який 35 років працює в театрі для дітей та юнацтва:
«Ми себе почуваємо, як у середньовіччі. Поки держава не приділятиме уваги мистецтву, доти будемо як сірі миші. Ми навіть не можемо з виставою поїхати у район».
Дириґент і художній керівник Львівської опери Мирон Юсипович каже, що національний оперний театр має фінансування із центру, тому фінансових труднощів не відчуває, чого не скажеш про творчий потенціал:
«Фінансова сторона змінилась на краще. Гроші є, зарплата більша. Тепер наступає момент моралі, коли старше покоління не йде, не може працювати, а молодь не має куди йти».
За соціологічними опитуваннями, 3-4% львів’ян є театралами.
Італійські театри
Якщо, наприклад, у Києві працюють близько 40 театрів, у столиці Італії їх налічується більше 100. Причому приватних закладів небагато. Більшість театрів Рима, а також інших італійських міст отримують гроші від держави. Найкращою фінансовою підтримкою можуть похвалитися драматичні та оперні театри з національним статусом, наприклад, славнозвісний оперний театр у Мілані «Ла Скала». Хоча це, скоріше, виняток, зазначає кореспондентка Радіо Свобода в Італії Наталка Кудрик. Допомоги від держави надходить все менше і менше.
«Рецепти виживання в умовах обмеженого бюджету кожна організація шукає по-своєму. З-понад сотні римських театрів експериментальний театр «Вашелло» щороку має обсяг продажу в один мільйон євро. Через значне скорочення державних і регіональних коштів минулого року заклад опинився на межі закриття. Щоб привернути увагу громадськості до свого скрутного становища, разом з квитками глядачам видавали цеглину для побудови при вході символічного муру надії, що заклад не закриється».
Відсутність реформи театральної справи – єдина проблема
Художній керівник Молодого театру в Києві Станіслав Мойсеєв налаштований менш оптимістично стосовно сучасної української Мельпомени. На його погляд, проблема не в глядачах, які не забувають про театр і не в акторах, серед яких чимало майстрів сцени. Камінь спотикання у тому негативному спадку, що залишився ще з радянських часів, вважає Станіслав Мойсеєв.
«Театр може привабити своєю відвертістю і співзвучністю з сучасними проблемами, з тим, що відбувається навколо, тоді цей театр цікавий і потрібний глядачеві. Проблема одна: відсутність серйозної структурної реформи театральної справи. Ми живемо в структурі пострадянського, по суті радянського типу. Життя змінилося, а театр функціонує на тих же самих засадах».
Державна підтримка
Міністерство культури України утримує національні театри, але є також театри муніципальні, міські, районні, плюс театри-студії та, звичайно, приватні заклади «слуг Мельпомени». Тому назвати загальну суму, скільки в Україні витрачається грошей на театри, неможливо, стверджує Олена Воронько, начальник відділу театрів Міністерства культури. Але при цьому вона переконує, що коштів хоча й бракує, все одно держава виділяє їх більше, ніж раніше:
«Зведенням нових тарифних розрядів суттєво збільшилися зарплати в театрах усіх видів, не тільки національного характеру. Що стосується театрів комунальних форм власності, то навіть у часи, коли театрам було дуже важко виживати, не було знищено жодного театру. Не можу сказати, що взагалі не виникає проблем, але вони вже не такі нагальні, як були ще 5-7 років тому».
Завдяки грошам театр не стане цікавим
За всієї важливості фінансової підтримки, тільки завдяки грошам театр не стане цікавим, констатує телеведучий Юрій Макаров:
«Театр – це штука, яку менш за все можна підштовхнути за рахунок грошей, як кіно. Якщо ми хочемо стимулювати кіно, то вкладаємо кілька сот млн. І є ймовірність, що хоч щось отримаємо на виході. В театрі інакше. Якщо там немає кільках збочених самотніх театралів, то нічого не вийде».
Юрій Макаров наголошує: щоб збирати повні зали, треба просто мати талант!
Аудіозапис програми. Перша частина:
Аудіозапис програми. Друга частина: