Ведучий: Кирило Булкін(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозаписі)
Кирило Булкін: Чим для вас є День довкілля? Чи є він для вас нагадуванням про проблеми з довкіллям, днем застереженням чи, можливо, днем громадянської дії якоїсь?
Юрій Костенко: Я до таких днів ставлюся як до пострадянської традиції, тому що, наприклад, мати один день у році, коли дарувати жінкам квіти, чи мати один день, щоб шанувати довкілля, то це не політика, а це політиканство.
Щодо проблем, то я можу сказати, як колишній міністр, що те, що сьогодні відбувається з довкіллям не тільки в Україні, а й загалом у світі, є проблемою №1, тому що мова йде про збереження земної цивілізації.
Стрімке наростання глобальних змін довкілля загрожує економіці, життю, загрожує тому, що люди на Земній планеті перестануть мати це довкілля.
У цьому сенсі в Україні, на превеликий жаль, відбувається деградація навіть тих невеликих зрушень, яких ми добивалися в перші роки незалежності. Пане Курикін, а Ви згодні з тим, що День довкілля – це радянський пережиток саме як один день в році?
Сергій Курикін: Якщо точніше, то це не День довкілля. Завтрашня дата відзначається як День Землі. Ця традиція існує, якщо я не помиляюся, понад 30 років. Крім цього Дня Землі є, скажімо, Міжнародний день охорони навколишнього природного середовища, який відзначається 5 червня. Це відповідно до рішень, які були свого часу ухвалені ООН.
Я думаю, що користь від подібних дат полягає, принаймні, в тому, що це інформаційний привід для журналістів для того, щоб запросити, скажімо, нас сьогодні в студію Радіо Свобода і обговорити проблеми, які є дійсно важливими для суспільства, але, на превеликий жаль, залишаються на периферії громадської уваги.
Я змушений констатувати загальновідомі речі, тобто те, що сьогодні політичні баталії і особисті сварки політиків висуваються на передній план, а питання стратегічно важливі, від яких, як справедливо зазначив Юрій Іванович, залежить виживання планети і самого людства, вони відсуваються на задній план. І це абсолютно неприпустимо.
Ми маємо перший дзвінок.
Добрий вечір!
Слухач: Здраствуйте!
Гулевський Олександр Миколайович. Фонд інвалідів Чорнобиля.
Як ви ставитеся до геноциду Чорнобиля, 22 роковин? Те, що люди мруть, вони позбавлені лікування, протезування і просто навіть виживання?
Відразу ми тоді починаємо, з подачі слухача, з цієї проблеми, яку не можна оминути. Через тиждень буде 22 річниця Чорнобиля.
 |
Я пишаюся тим, що від імені українського уряду підписував з країнами Великої сімки в 1995 році той меморандум, згідно з яким ми зупинили всі блоки Чорнобильської станції. І сьогодні зняли ту небезпеку, яка нависала над Україною до тих пір, поки на ЧАЕС працювали блоки РБМК, один з яких вибухнув у ту трагічну ніч 26 квітня 1986 року.
Тому це є мій маленький внесок у вирішення чорнобильських проблем.
Але те, скільки цих проблем не вирішується, це не лише проблема української держави. Чорнобильська катастрофа має глобальний характер. А ті виклики, які ми всі отримали внаслідок неефективного використання ядерної енергетики, то поки що не відомо, як їх розв’язувати. Проблема того ж самого зруйнованого саркофагу, де міститься майже 200 тонн ядерного палива, це, точніше, така суміш, яку ніхто не контролює і не знає, до чого це все може привести.
Тому я б так сказав, що є проблема тих, хто постраждав внаслідок вибуху на ЧАЕС. Але є ще дуже багато проблем, які загрожують усім громадянам, які проживають в першу чергу в Україні. Тому в такому сенсі мене найбільше пригнічує те, що держава не розглядає цю проблему.
Парламентські слухання, які були проведені у середу, свідчать про те, що здебільшого соціальний аспект розглядається цієї трагедії. А от що стосується того, куди нам далі рухатися, коли ми фактично один на один залишаємося з цією проблемою, де брати колосальні кошти для вирішення цих проблем і з укриттям, і з вилученням ядерного палива, і з тим, що треба виводити з експлуатації ЧАЕС, то ці питання продовжують хвилювати тільки фахівців, а не все суспільство.
Пане Курикін, Ви завжди послідовно виступаєте проти використання ядерної енергії. Ви маєте, так би мовити, стратегію з відповіддю на ті питання, які щойно поставив пан Костенко?
Сергій Курикін: Я хотів би зробити два зауваження чи дві репліки.
Перше. Дзвінок нашого слухача підтверджує зайвий раз ту обставину, що всі екологічні проблеми мають виразний соціальний аспект. З цим не можна миритися. Зрозуміло, що коли ми дбаємо про довкілля, то ми дбаємо про соціальну політику саме. І проблеми соціальні, і проблеми екологічні мають вирішуватися в комплексі.
Тобто, розуміння цього часто не вистачає нашим урядовцям, тому ми, власне кажучи, беремося за одне, беремося за інше, а в результаті не вирішуються ані соціально-економічні проблеми, ані екологічні.
Що стосується атомної енергетики, то так, я є противником атомної енергетики. Це природно, бо я належу до «зелених». Це є моє переконання.
З іншого боку, я прекрасно розумію, що взяти натиснути на якусь кнопку і вимкнути всю атомну енергетику не можна в країні, де 51% енергопотреб покривається саме за рахунок атомних станцій.
Але я вважаю, що будь-які розмови про продовження експлуатації діючих реакторів, про розвиток атомної енергетики можливі лише за умови розв’язання проблеми зберігання ядерних відходів і відпрацьованого ядерного палива.
Я не розумію однієї обставини: чому впродовж багатьох років розмов про необхідність розвитку атомної енергетики в Україні не зроблено жодних практичних кроків для того, щоб визначити, принаймні, місце, де могло б бути створене геологічне сховище, наявність якого значною мірою розв’язало б проблеми, пов’язані з експлуатацією об’єктів атомної енергетики?
Скажімо, от є позитивний досвід Фінляндії, де подібне сховище збудоване. Я розумію, що у Фінляндії інші геологічні умови, там легше було таке місце зробити, обладнати, але в Україні, маю наголосити, не проведено навіть дослідних робіт…
Що можна сьогодні сказати про стан повітря і питної води, зокрема в Києві, а також в інших містах?
 |
У гіршому випадку вона відгонить болотом. Тобто, пити її в неочищеному, некип’яченому вигляді не можна. Це зрозуміло.
Досить наївно виглядає позиція, коли нам свого часу пропонували, що пийте воду з бюветів, бо вона є значно якіснішою. Це повний абсурд, тому що фільтрат, зрештою, попадає у водоносні шари, по тому потрапляє в бюветну воду, яка не є чистішою, а подекуди і бруднішою, ніж вода з кранів.
Чи можна боротися з цими проблемами? Зрозуміло, що можна і треба. По-перше, треба грамотно організовувати протидію, так би мовити, транспортній навалі, треба грамотно організовувати систему громадського транспорту, яка зруйнована сьогодні в місті, треба зменшувати обсяги в’їзду до Києва транзитного транспорту, обов’язково треба змінити транспортну схему.
Тобто, є цілий набір заходів, який треба здійснювати, який, на превеликий жаль, ніхто не здійснює.
І останнє. У зв’язку з Кіотським протоколом. Мало хто знає, що взагалі-то реалізація положень Кіотського протоколу вимагає не тільки активної урядової позиції, а вона вимагає наявності і здійснення місцевих планів дій, спрямованих на реалізацію Кіотського протоколу.
Такі просунуті в екологічному, в природоохоронному відношенні міста, як Барселона, скажімо, вони мають такі плани. У Києві про такий план ані стара влада, ані чинна влада навіть не говорили ніколи.
Тобто, про що ми можемо говорити? Про яку чистоту повітря? Про які системні дії?
Пане Костенко, що треба, щоб екологічне мислення запанувало у владі?
Юрій Костенко: Треба державна екологічна політика, яка починається з уряду і закінчується сільським головою. Такої немає.
(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозаписі)
