«Легенди старокиївські», «Сон тіні» чи «Інакший світ» написала українська письменниця Наталена Королева в Чехії, на еміграції. Вона тут жила з чоловіком – відомим письменником Василем Королевим-Старим. У Надзвичайній місії в Празі він представляв Українську Народну Республіку як один із перших українських дипломатів за кордонами України.
Є спогади про це гарне подружжя, про те, як вони заснували українську читальню, як навчали дітей. Їхнє життя закінчилось у М’єлніку, що неподалік Праги, де вони й були поховані. Та даремно ви шукали б могилу цих двох прославлених українців: у 2006 році на міському цвинтарі М’єлніка її перекопали.
Так само зникли і продовжують зникати сотні інших українських поховань у Чехії.
Немає вже могили поета Андрія Гарасимовича, зрівнялося з землею поховання відомого художника Юрія Вовка, обкраденим стоїть пам’ятник директора Української гімназії в Празі, відомого мецената Івана Кобизького – з нього зникли два відлиті з бронзи рельєфи. А цей пам’ятник створила Оксана Лятуринська – тільки Чехія зберігає монументальну творчість цієї талановитої волинянки. Поки що зберігає, бо ці та інші пам’ятники під загрозою цілковитого знищення.
Минає 17 років незалежності України, але й досі не стала українським надбанням історія України, увічнена в пам’ятниках і пам’ятних місцях за її кордонами. Пам’ятник українським воякам – жертвам Першої світової війни в Ліберці потребує опіки, так само, як і сотні інших українських могил, розсіяних по всій Чехії.
Потрібна співпраця української держави і громадськості
Хто має займатись українськими пам’ятками у Чехії, де, принаймні офіційно, зареєстровано 6 українських спілок і товариств і працює вже 17 років Посольство України? Богдан Райчинець із «Української ініціативи в Чеській Республіці» вважає, що всі: «З одного боку, Україна має допомагати, з іншого боку – громадські організації. Треба скласти спільні кошти і відновити пам’ятки. Тут потім уже нескладно замовити чеських чи українських фахівців, які б могли відновити ці могили. Потрібно також заплатити оренду за ці могили. Так що моя відповідь – Україна у співпраці з громадськими організаціями».
Незадовго до смерті поет Олександр Олесь, який жив і похований у Празі, написав: «О, принесіть як не надію, то крихту рідної землі». Якщо не почати діяти негайно, то за кілька років цю жменьку рідної землі, ймовірно, не можна буде принести навіть на могилу поета.
Є спогади про це гарне подружжя, про те, як вони заснували українську читальню, як навчали дітей. Їхнє життя закінчилось у М’єлніку, що неподалік Праги, де вони й були поховані. Та даремно ви шукали б могилу цих двох прославлених українців: у 2006 році на міському цвинтарі М’єлніка її перекопали.
Так само зникли і продовжують зникати сотні інших українських поховань у Чехії.
Немає вже могили поета Андрія Гарасимовича, зрівнялося з землею поховання відомого художника Юрія Вовка, обкраденим стоїть пам’ятник директора Української гімназії в Празі, відомого мецената Івана Кобизького – з нього зникли два відлиті з бронзи рельєфи. А цей пам’ятник створила Оксана Лятуринська – тільки Чехія зберігає монументальну творчість цієї талановитої волинянки. Поки що зберігає, бо ці та інші пам’ятники під загрозою цілковитого знищення.
Минає 17 років незалежності України, але й досі не стала українським надбанням історія України, увічнена в пам’ятниках і пам’ятних місцях за її кордонами. Пам’ятник українським воякам – жертвам Першої світової війни в Ліберці потребує опіки, так само, як і сотні інших українських могил, розсіяних по всій Чехії.
Потрібна співпраця української держави і громадськості
 |
| Олександр Олесь |
| (public domain) |
Незадовго до смерті поет Олександр Олесь, який жив і похований у Празі, написав: «О, принесіть як не надію, то крихту рідної землі». Якщо не почати діяти негайно, то за кілька років цю жменьку рідної землі, ймовірно, не можна буде принести навіть на могилу поета.