Щоб укоренитися на захоплених Червоною армією територіях, більшовики були змушені йти на поступки місцевому населенню. Відтак, 25 квітня 1923 року ХІІ з’їзд РКП(б) оголосив про перехід до політики «коренізації», яка в Україні набула форми українізації.
Партійні функціонери опиралися українізації, і 2-й секретар ЦК КП(б)У Дмитро Лебедь обґрунтовував цей спротив теорією боротьби двох культур, в якій нижча і відстала українська культура мала поступитися вищій та передовій російській. Зрештою, Лебедь був відкликаний з посади, а 25 квітня 1925 року пленум ЦК компартії України знову наголосив на важливості українізації: «Справа зміцнення союзу робітничого класу із селянством і зміцнення диктатури пролетаріату на Україні вимагає напруження сил усієї партії для опанування української мови та українізації».
Результати 10 років українізації
У ході українізації діловодство у партійних, державних та кооперативних установах було переведено на українську мову. Наприкінці 20-х років українською мовою видавалося понад 80% книг, газет та журналів. 97% українських дітей навчалися у школах рідною мовою. На українську мову перейшла половина технікумів, 2/3 вищих навчальних закладів і навіть школи червоних командирів та деякі військові частини.
Політику українізації підтримала інтеліґенція, і це спричинило українське культурне відродження. Як згадував нарком освіти Олександр Шумський, «тільки тоненька плівка українців-комуністів плавала на поверхні бурхливого потоку культурного українського відродження».
У розпал голодомору більшовики почали згортати українізацію. У листопаді 1933 року пленум ЦК КП(б)У розглянув питання про «український націоналістичний ухил» і оголосив про припинення українізації.
Партійні функціонери опиралися українізації, і 2-й секретар ЦК КП(б)У Дмитро Лебедь обґрунтовував цей спротив теорією боротьби двох культур, в якій нижча і відстала українська культура мала поступитися вищій та передовій російській. Зрештою, Лебедь був відкликаний з посади, а 25 квітня 1925 року пленум ЦК компартії України знову наголосив на важливості українізації: «Справа зміцнення союзу робітничого класу із селянством і зміцнення диктатури пролетаріату на Україні вимагає напруження сил усієї партії для опанування української мови та українізації».
Результати 10 років українізації
У ході українізації діловодство у партійних, державних та кооперативних установах було переведено на українську мову. Наприкінці 20-х років українською мовою видавалося понад 80% книг, газет та журналів. 97% українських дітей навчалися у школах рідною мовою. На українську мову перейшла половина технікумів, 2/3 вищих навчальних закладів і навіть школи червоних командирів та деякі військові частини.
Політику українізації підтримала інтеліґенція, і це спричинило українське культурне відродження. Як згадував нарком освіти Олександр Шумський, «тільки тоненька плівка українців-комуністів плавала на поверхні бурхливого потоку культурного українського відродження».
У розпал голодомору більшовики почали згортати українізацію. У листопаді 1933 року пленум ЦК КП(б)У розглянув питання про «український націоналістичний ухил» і оголосив про припинення українізації.