(архівна фотографія)Московська перекладачка Олена Мариничева з цього приводу зазначила: «Вона дуже жива, у неї живі герої, це жива енергійна література. Це якщо порівняти її з російською, як на мене. Мені цікаво нею займатись, її перекладати і з різними авторами спілкуватися».
Перекладена іншою мовою книга починає нове життя і інколи відкривається незнаними досі гранями, каже київська письменниця Євгенія Кононенко: «Для письменника цілком природно, щоб його читали не тільки вдома, а і в інших країнах. А спілкування з перекладачами – це спілкування з іншим світом».
Якісна література завжди знайде читача
Щоправда, оптимізм стосовно поширення української літератури поза Україною поділяють не всі. Так, літературознавець Олександр Хоменко вважає: «Сенс існування українського письменства – відтворення української ідентичності у першу чергу на нашому терені. Це завдання українське письменство зараз не виконує. Тому ставити завдання по експансії у Москву, Відень чи Лас-Вегас – це смішно, абсурдно й інтелектуально нечесно. Звичайно, це є якась преференція – фінансова чи промоційна – для автора».
Видавець Леонід Фінберг вважає, що про експансію не йдеться. Ознайомлення російської аудиторії з українською літературою зовсім не означає, що від цього постраждає власне українська аудиторія. Тим більше, що йдеться лише про, сказати б, розвідку. «Це тільки перші кроки сучасного українського слова у сучасній Росії. Це такий процес самоорганізації», – зауважив Леонід Фінберг.