Венсан Леґран: Це вже друга конференція, присвячена темі співіснування християнства та ісламу у Європі. За круглим столом зібралися професори університетів, голови мусульманських організацій, представники католицької, православної та протестантських церков і євродепутати. Цього разу ми говорили про видимі для всіх релігійні символи, зокрема, про таке явище, як поява мечетей у містах країн ЄС. Останні декілька років ми бачимо, що будівництва нових мусульманських культових споруд часто пов’язані з дебатами та конфліктами між релігійними спільнотами й місцевими громадами. Це питання дуже актуальне з огляду на те, що ми живемо у просторі релігійних свобод і, зокрема, свободи культів. Тож ми намагалися з’ясувати причини цих конфліктів і відповісти на питання, що робити і як не допустити цього у майбутньому.
Р. С.: Тож які шляхи вирішення цієї проблеми запропонували учасники дебатів?
В. Л.: Цікаву ідею, підтриману всіма присутніми, виголосив архітектор Жоель Пріво, що представляв агенцію, спеціалізовану на будівництві мечетей саме у європейському контексті. Він запропонував рухатися у двох напрямках, умовно названих «міжкультурним» та «учасницьким». Перший означає, що перед початком проектування треба організувати діалог між усіма сторонами щодо того, який вигляд матиме майбутня мечеть. У різних частинах світу, де починає вкорінюватися іслам, архітектура цих споруд має свої регіональні риси. Найяскравіший приклад – Китай, де мечеті мають вигляд пагод і тому не виглядають виклично, а органічно вливаються у навколишній ландшафт. Тобто європейський колорит мав би знайти своє відображення у мечетях, що будуватимуться тут. Другий напрямок передбачає, що у проектуванні мечеті повинні брати участь не лише мусульманська спільнота, але й місцева влада і, звичайно ж, місцеві мешканці.
Р. С.: Відомо, що у деяких країнах на заборону мусульманкам ходити з покритими головами з їхнього боку лунають заклики заборонити носіння хрестів і навіть скасувати різдвяні ялинки у громадських місцях. Що говорилося на конференції про носіння хусток чи інших знаків, що вказують на релігійну приналежність?
В. Л.: Ми торкалися теми носіння хусток жінками-мусульманками у громадських місцях, школах, лікарнях чи меріях. Дискусії з цього приводу не вщухають ось уже декілька десятків років. Релігійні чільники разом із іншими учасниками дебатів дійшли такого висновку: політики різних рівнів нині мають достатньо інструментів, щоб приймати толерантні рішення. Очевидно, що у рамках Євросоюзу закони одних країн відрізняються від інших у залежності від політичної та соціальної культури. У Бельгії, наприклад, обмеження на носіння знаків релігійної приналежності диференційоване, тобто школа чи інша установа сама вирішує, де є межа. Тим часом у Франції це регламентовано державним законом. Тому обмеження стосуються тільки символів, під якими вчувається виклик іншим, символів, що мають показовий характер. А отже, на носіння маленького хрестика чи скромної зірки Давида там заборони немає.
