Міша Ґленні зауважує, що кінець СРСР створив велику територію, де підприємництво враз перестало бути ефективним, а масове безробіття виявилося наслідком краху державної економіки. Автор книги про світову мафію вважає, що звільненні валютні потоки, здобуті не зовсім чесним шляхом, поринули закордон і відмивалися через нескінченні оборудки із власністю і через нові банки. Ґленні наголошує, що Росія пережила небачений процес перевалки капіталів і лише у 1994 році самі кіпрські банки отримували з Росії в середньому по мільярду доларів на місяць.
Оргзлочинність і українська влада «зріднилися» за часів Кучми
Міша Ґленні досить образно змальовує один із характерних епізодів із життя української мафії. Він звертає увагу на своєрідного «народного мафіозі» Одеси Віктора Кулівара зі псевдо «Карабас», який зі своєю бригадою навів порядок та подолав злочинній безлад в пострадянському чорноморському порту. «Карабас», на думку Ґленні, створив в Одесі своєрідний «рекет соціального захисту» і був єдиним надійним джерелом влади та соціальної дисципліни. Віктор Кулівар, як пише автор книги про світову мафію, нагадував своїм правлінням в Одесі легендарного героя одеських оповідань Ісака Бабеля єврейського мафіозі післяреволюційного портового міста Беню Крика. Хоча сам «Карабас», як зауважує Гленні, євреєм і не був, він все ж чітко розділив місця повсякденного життя та оборудок бандитів і спокій пересічних громадян Одеси, що не могло не викликати захоплення у багатьох одеситів.
Міша Ґленні інформує, як був вбитий «Карабас» у 1997 році найманими вбивцями в одеській бані по вулиці Асташкіна. Автор книги «Світова мафія: злочини без меж» переконаний, що чеченські наймані вбивці діяли в інтересах влади, яка хотіла безроздільно володіти нафтодобувною галуззю в Одесі і регіоні. Ґленні тут також підкреслює, що тодішній президент України Леонід Кучма «скеровував і контролював процес повної криміналізації українського уряду, влади». Тобто, тут Ґленні допустив ніби-то недопустиме, що інколи мафія і глобальний рекет більше соціально справедливі аніж влада, яка, часом, не здатна та й не бажає захистити своїх громадян.
Часто завзята боротьба влади зі злом робить його ще масштабнішим
Міша Ґленні нагадує в своїй книзі відомі світові памфлети про те, що часто найбільші злодій і вбивці не потрапляли на шибениці, а займали трони і посилали армії в смертельні м’ясорубки. Можливо й надмірна затятість президента Рейґана у боротьбі з наркотиками дестабілізувала мафіозну Колумбію, а приклад росіянина Віктора Бута зовсім не заперечує, що найбільшими оптовими торгівцями зброєю є все ж уряди.
Міша Ґленні також закликає уряди до більш ефективного регулювання міжнародних грошових потоків. Бо за останній час, на його думку, американська протидія більш жорсткому банківському регулюванню разом із європейською некомпетентністю, російським цинізмом, японською байдужістю і китайсько-індійськими амбіціями «призвели до бурхливого розквіту як глобальних корпорацій, та і транснаціональної організованої злочинності».
Читаючи книгу Міші Ґленні, тяжко сподіваєшся на подолання людьми маси досліджених ним злочинів. Дуже багатьом людям, у тому числі правителям Китаю, Росії і менших країн, дуже вже вигідна злочинність щоб можна було повірити у можливість її викорінення.
Прага – Київ
Оргзлочинність і українська влада «зріднилися» за часів Кучми
Міша Ґленні досить образно змальовує один із характерних епізодів із життя української мафії. Він звертає увагу на своєрідного «народного мафіозі» Одеси Віктора Кулівара зі псевдо «Карабас», який зі своєю бригадою навів порядок та подолав злочинній безлад в пострадянському чорноморському порту. «Карабас», на думку Ґленні, створив в Одесі своєрідний «рекет соціального захисту» і був єдиним надійним джерелом влади та соціальної дисципліни. Віктор Кулівар, як пише автор книги про світову мафію, нагадував своїм правлінням в Одесі легендарного героя одеських оповідань Ісака Бабеля єврейського мафіозі післяреволюційного портового міста Беню Крика. Хоча сам «Карабас», як зауважує Гленні, євреєм і не був, він все ж чітко розділив місця повсякденного життя та оборудок бандитів і спокій пересічних громадян Одеси, що не могло не викликати захоплення у багатьох одеситів.
Міша Ґленні інформує, як був вбитий «Карабас» у 1997 році найманими вбивцями в одеській бані по вулиці Асташкіна. Автор книги «Світова мафія: злочини без меж» переконаний, що чеченські наймані вбивці діяли в інтересах влади, яка хотіла безроздільно володіти нафтодобувною галуззю в Одесі і регіоні. Ґленні тут також підкреслює, що тодішній президент України Леонід Кучма «скеровував і контролював процес повної криміналізації українського уряду, влади». Тобто, тут Ґленні допустив ніби-то недопустиме, що інколи мафія і глобальний рекет більше соціально справедливі аніж влада, яка, часом, не здатна та й не бажає захистити своїх громадян.
Часто завзята боротьба влади зі злом робить його ще масштабнішим
Міша Ґленні нагадує в своїй книзі відомі світові памфлети про те, що часто найбільші злодій і вбивці не потрапляли на шибениці, а займали трони і посилали армії в смертельні м’ясорубки. Можливо й надмірна затятість президента Рейґана у боротьбі з наркотиками дестабілізувала мафіозну Колумбію, а приклад росіянина Віктора Бута зовсім не заперечує, що найбільшими оптовими торгівцями зброєю є все ж уряди.
Міша Ґленні також закликає уряди до більш ефективного регулювання міжнародних грошових потоків. Бо за останній час, на його думку, американська протидія більш жорсткому банківському регулюванню разом із європейською некомпетентністю, російським цинізмом, японською байдужістю і китайсько-індійськими амбіціями «призвели до бурхливого розквіту як глобальних корпорацій, та і транснаціональної організованої злочинності».
Читаючи книгу Міші Ґленні, тяжко сподіваєшся на подолання людьми маси досліджених ним злочинів. Дуже багатьом людям, у тому числі правителям Китаю, Росії і менших країн, дуже вже вигідна злочинність щоб можна було повірити у можливість її викорінення.
Прага – Київ
