– Кілька років тому Ви були визнані кращим молодим гонщиком «Тур де Франс», виступаючи за «Діскавері Ченнел». Чому Ви виступаєте зараз за бельгійську «Сайленс Лотто»? Чи це пов’язане також з матеріальним питанням?
– Можна сказати, ні, бо «Діскавері Чаннел» мала контракт на 3 роки, і минулого року вони закінчили своє існування, спонсорство всієї команди. В результаті – команда розпалася, всі учасники цієї групи розбіглися хто куди. Найголовніша частина пішла в команду «Астана», а я та деякі інші – по різних командах. Я обрав цю команду, бо тут багато професіоналів, і я був задоволений їхнім контрактом.
– Це вчетверте, коли Ви берете участь у «великій петлі». Який найскладніший для Вас етап?
– Ну найскладніші – це етапи з роздільним стартом і гірські етапи – в Піренеях і в Альпах. Навіть на перших етапах треба завжди бути дуже акуратним, завжди дивитися, щоб не потрапити в завал, щоб не втратити пару секунд десь там, на перших етапах. Завжди починається дуже-дуже-дуже важко, потім, після 3-4-го етапу все налагоджується...
– Чи є, крім вас, українці на «Тур де Франс»?
– Є, тільки один - Володимир Густов з Києва, змагається в датській команді.
– А чому немає української команди, а українські велосипедисти виступають за чужі клуби?
– Бо в Україні немає, (а може й є?), людей, які можуть спонсорувати спортсменів, робити свої команди... Наші меценати ліпше вкладають гроші в футбол чи інші види спорту, але потенціал у нас є! Дуже хороші велогонщики! Може, в майбутньому буде якась команда. У нас завжди були сильні гонщики, починаючи від Гончара, навіть іще раніше, і зараз є молоді, перспективні, але поки що не знайшли людину, яка би хотіла займатися тим, щоб вкласти гроші у велоспорт.
– Протягом останніх двох років проблема з допінгами просто «трусила » велоспортом. Минулого року навіть два державні телеканали Німеччини відмовились демонструвати «Тур де Франс». Чи зараз проблема стала меншою? Чи змінилася система?
– Ситуація трохи змінилася, бо дуже збільшився контроль антидопінговий, перевірки дуже почастішали. Тому цього разу дуже-дуже спокійно почався рік, без усіляких прикрих випадків... Сподіваюся, що цього року на «Тур де Франс» нічого не виявиться негативного.
– Якщо подивитись на «Тур де Франс» з боку побутового: як це виглядає? Вам доводиться долати щодня сотні кілометрів, а потім повертатися на базу, чи щоночі – протягом двох тижнів – ви спите в іншому готелі, відірвані від родини?
– У нас починається не тільки на «Тур де Франс», все починається з початку сезону. Я, наприклад, порахував, що за грудень-січень-лютий був удома 40 днів. Їздимо кожного тижня кудись, потім повертаємося. Протягом останніх двох місяців я був удома 9 днів... А зараз, коли перед туром, 3 дні, потім ще 2 дні... Весь час на зборах, на змаганнях... Щодня змінюємо готелі – із 25 днів 18 готелів поміняємо. Після етапу ми відразу до автобусу, душ приймаємо в автобусі, їдемо в готель, там – масаж, відпочинок, вечеря, знов відпочинок, а наступного дня те саме. У нас циганське життя, як я це називаю. Завжди торба навіть не випорожнюється, просто відкривається, все перемішується, даємо, що треба випрати, які речі, і назад все складається.
– А фани їздять за Вами?
– Так, дуже багато їздять. Мої друзі приїдуть, коли ми будемо близько до Італії в Альпах. Вони приїдуть на «камперах», будуть там 3-4 дні за нами стежити.
– Чи велоспорт це прибутковий спорт? Що може собі дозволити велосипедист такого рангу як Ви?
– Багато чого. Хороше життя (сміється).
– Я знаю, що Ви допомагаєте дітлахам у Дрогобичі, взяли шефство над дитячою велошколою. Чи має велоспорт в Україні майбутнє для тих дітей, які щойно вчаться їздити на велосипеді?
– Власне, це ми стараємося й робити – допомагати, чим можемо, щоби заохотити дітей займатися велоспортом, щоб показати їм, що можна чогось досягнути. Я теж 10 років тому не міг би сказати, що буду жити в Італії, що у мене тут буде власний будинок, гарне авто, сім’я... Тому хочу дітям допомогти, щоб вони зрозуміли, що завдяки спорту можна чогось досягнути. Коли я почав займатися, у батьків не було фінансів, щоб купити мені велосипед, майку, якісь речі... Нинішні батьки набагато вище стоять. Потрошки-потрошки просувається велоспорт уперед... Набагато ліпший інвентар з’явився в Україні, вже можна десь його придбати, не так, як колись було. Тому помагаємо, чим можемо.
– Ви плануєте взяти участь в Олімпіаді в Пекіні?
– Власне, все сплановано. Оскільки Олімпіада проводиться 2 тижні після закінчення «Тур де Франс», а тут, на турі, дуже хороше тренування, я завжди по собі знаю, що після «Тур де Франс», виходжу на високий рівень своєї фізичної форми. Отже, хочу показати високий результат на Олімпіаді.
– А що Ви вважаєте своїм найбільшим успіхом?
– Моя дитина, Джейсон.
– Ваш синочок живе в італійськомовному оточенні. Чи Ви вчите його української мови?
– Він живе в італійськомовному середовищі, дружина з ним спілкується французькою, коли мене нема вдома; коли я вдома – пробую з ним розмовляти українською, але дуже важко. Але вже він навчився говорити «тато». Зараз він «тато» говорить трьома мовами: українською; італійською – «папа», і на діалекті, де ми живемо, «баббо».
– Скільки йому рочків?
– Рік і сім місяців.
(Прага– «Тур де Франс»)
– Можна сказати, ні, бо «Діскавері Чаннел» мала контракт на 3 роки, і минулого року вони закінчили своє існування, спонсорство всієї команди. В результаті – команда розпалася, всі учасники цієї групи розбіглися хто куди. Найголовніша частина пішла в команду «Астана», а я та деякі інші – по різних командах. Я обрав цю команду, бо тут багато професіоналів, і я був задоволений їхнім контрактом.
– Це вчетверте, коли Ви берете участь у «великій петлі». Який найскладніший для Вас етап?
– Ну найскладніші – це етапи з роздільним стартом і гірські етапи – в Піренеях і в Альпах. Навіть на перших етапах треба завжди бути дуже акуратним, завжди дивитися, щоб не потрапити в завал, щоб не втратити пару секунд десь там, на перших етапах. Завжди починається дуже-дуже-дуже важко, потім, після 3-4-го етапу все налагоджується...
– Чи є, крім вас, українці на «Тур де Франс»?
– Є, тільки один - Володимир Густов з Києва, змагається в датській команді.
– А чому немає української команди, а українські велосипедисти виступають за чужі клуби?
– Бо в Україні немає, (а може й є?), людей, які можуть спонсорувати спортсменів, робити свої команди... Наші меценати ліпше вкладають гроші в футбол чи інші види спорту, але потенціал у нас є! Дуже хороші велогонщики! Може, в майбутньому буде якась команда. У нас завжди були сильні гонщики, починаючи від Гончара, навіть іще раніше, і зараз є молоді, перспективні, але поки що не знайшли людину, яка би хотіла займатися тим, щоб вкласти гроші у велоспорт.
– Протягом останніх двох років проблема з допінгами просто «трусила » велоспортом. Минулого року навіть два державні телеканали Німеччини відмовились демонструвати «Тур де Франс». Чи зараз проблема стала меншою? Чи змінилася система?
– Ситуація трохи змінилася, бо дуже збільшився контроль антидопінговий, перевірки дуже почастішали. Тому цього разу дуже-дуже спокійно почався рік, без усіляких прикрих випадків... Сподіваюся, що цього року на «Тур де Франс» нічого не виявиться негативного.
– Якщо подивитись на «Тур де Франс» з боку побутового: як це виглядає? Вам доводиться долати щодня сотні кілометрів, а потім повертатися на базу, чи щоночі – протягом двох тижнів – ви спите в іншому готелі, відірвані від родини?
– У нас починається не тільки на «Тур де Франс», все починається з початку сезону. Я, наприклад, порахував, що за грудень-січень-лютий був удома 40 днів. Їздимо кожного тижня кудись, потім повертаємося. Протягом останніх двох місяців я був удома 9 днів... А зараз, коли перед туром, 3 дні, потім ще 2 дні... Весь час на зборах, на змаганнях... Щодня змінюємо готелі – із 25 днів 18 готелів поміняємо. Після етапу ми відразу до автобусу, душ приймаємо в автобусі, їдемо в готель, там – масаж, відпочинок, вечеря, знов відпочинок, а наступного дня те саме. У нас циганське життя, як я це називаю. Завжди торба навіть не випорожнюється, просто відкривається, все перемішується, даємо, що треба випрати, які речі, і назад все складається.
– А фани їздять за Вами?
– Так, дуже багато їздять. Мої друзі приїдуть, коли ми будемо близько до Італії в Альпах. Вони приїдуть на «камперах», будуть там 3-4 дні за нами стежити.
– Чи велоспорт це прибутковий спорт? Що може собі дозволити велосипедист такого рангу як Ви?
– Багато чого. Хороше життя (сміється).
– Я знаю, що Ви допомагаєте дітлахам у Дрогобичі, взяли шефство над дитячою велошколою. Чи має велоспорт в Україні майбутнє для тих дітей, які щойно вчаться їздити на велосипеді?
– Власне, це ми стараємося й робити – допомагати, чим можемо, щоби заохотити дітей займатися велоспортом, щоб показати їм, що можна чогось досягнути. Я теж 10 років тому не міг би сказати, що буду жити в Італії, що у мене тут буде власний будинок, гарне авто, сім’я... Тому хочу дітям допомогти, щоб вони зрозуміли, що завдяки спорту можна чогось досягнути. Коли я почав займатися, у батьків не було фінансів, щоб купити мені велосипед, майку, якісь речі... Нинішні батьки набагато вище стоять. Потрошки-потрошки просувається велоспорт уперед... Набагато ліпший інвентар з’явився в Україні, вже можна десь його придбати, не так, як колись було. Тому помагаємо, чим можемо.
– Ви плануєте взяти участь в Олімпіаді в Пекіні?
– Власне, все сплановано. Оскільки Олімпіада проводиться 2 тижні після закінчення «Тур де Франс», а тут, на турі, дуже хороше тренування, я завжди по собі знаю, що після «Тур де Франс», виходжу на високий рівень своєї фізичної форми. Отже, хочу показати високий результат на Олімпіаді.
– А що Ви вважаєте своїм найбільшим успіхом?
– Моя дитина, Джейсон.
– Ваш синочок живе в італійськомовному оточенні. Чи Ви вчите його української мови?
– Він живе в італійськомовному середовищі, дружина з ним спілкується французькою, коли мене нема вдома; коли я вдома – пробую з ним розмовляти українською, але дуже важко. Але вже він навчився говорити «тато». Зараз він «тато» говорить трьома мовами: українською; італійською – «папа», і на діалекті, де ми живемо, «баббо».
– Скільки йому рочків?
– Рік і сім місяців.
(Прага– «Тур де Франс»)
