Доступність посилання

ТОП новини

Микола Скрипник – трагізм несумісності комуністичного фанатизму і відданості українству


75 років тому саме цього дня, 7 липня 1933, року у своєму кабінеті в Харкові застрелився один із засновників більшовицької партії, твердий український комуніст і засновник комуністичної партії України Микола Скрипник.

Головною суперечністю цієї трагічної постаті історики називають несумісність комуністичного фанатизму і відданості українству. Як сталося, що один із найстаріших членів більшовицької партії, співзасновник ЧК, був одночасно і подвижником українства в масштабах тодішньої Радянської федерації держав?

Можливо, що основи українства Миколи Скрипника були закладені ще в батьківській родині в Ясинуватій, тепер Донецької області, де він народився в січні 1872 року. Хоча й реальне училище в Ізюмі та його українська самоосвіта відіграли також чималу роль. Ще в юності Микола глибоко вивчав українську історію, літературу. Від народництва Микола Скрипник скоро перейшов до соціал-демократичних гуртків і став на час навчання у Санкт-Петербурзькому технологічному інституті з 1900 року вже переконаним марксистом. Чого варті лише 7 етапувань Скрипника російською поліцією на політичні заслання, у тому числі в Якутію. Потім були: членство в більшовицькій партії з 1917 року, робота в штабі більшовицького жовтневого перевороту – Воєнно-революційному комітеті, робота з Леніним над планами ГОЕЛРО.

Але повернення в Україну, на вимогу Леніна, у грудні 1917 року проявило й тверде, хоча й переважно більшовицьке, українство Миколи Скрипника. Чому більшовицьке? Процитую тут фрагмент з його критики пізніше, у 1929 році, п’єси Миколи Хвильового «Вальдшнепи»: «ця орієнтація на старого міського споживача, у протилежність до орієнтації на масового пролетарського глядача – читача в літературі, привела до «Вальдшнепів», до фашистських шляхів у нашій українській літературі». Ми знаємо, що означала пролетарська лінія в літературі того часу. Але разом з тим сучасний український історик, професор Станіслав Кульчицький наголошує: «Він був більшовиком. Але дуже рідкісної породи більшовиком. Просто у нього було розвинуте національне почуття. І його відмінність від інших полягала в тому, що це національне почуття було українським, а не російським». Звідси й тверде бажання Миколи Скрипника неухильно проводити українізацію і не лише в Україні але й на Кубані, Казахстані.

До Москви з перекладачем з російської мови на українську

Микола Скрипник сприяв створенню в Росії біля 500 українських шкіл і двох українських вищих навчальних закладів. Вдома він не лише активно сприяв гуртуванню національних кадрів, але й організував впровадження в життя детального українського правопису 1928 року. Професор Станіслав Кульчицький каже, що українізм Скрипника проявлявся і в його партійних справах: «А він хотів, щоб була українська комуністична партія, яка б зв’язувалася з Москвою, з центром, через Комінтерн. Більше того, коли Скрипник приїздив до Москви, він брав з собою перекладача з російської мови на українську для себе».

Чи могли сталінські мечоносці миритися з існуванням в Україні такого більшовика? Станіслав Кульчицький пояснює, чому застрілився більшовик Микола Скрипник: «Змусили його піти з життя цілком конкретні обставини. Абсолютно конкретні, а не якісь там філософські. Просто Павло Постишев у кінці січня 1933 року приїхав на постійну роботу в Харків з двома завданнями від Сталіна. Перше – це налагодити весняну сівбу після Голодомору. А друге завдання, не менш серйозне, яке стояло перед Постишевим – це фізична ліквідація або арешт, або усування з усіх посад тієї інтелігенції, яка брала участь у визвольних змаганнях. Ну і постать Скрипника, за яким ховалися всі, хто щось зробили для української справи».

І на завершення Станіслав Кульчицький сказав одну досить парадоксальну річ з приводу можливої важливості гіркого більшовицького досвіду Миколи Скрипника для сучасної України: «Знаєте, якщо брати у загальному вигляді, то треба дуже добре усвідомити одну просту річ: треба у сучасної Росії купувати нафту і газ по цінах, що існують у Європі, тому що економічна залежність від чужої держави тягне за собою, рано чи пізно, і політичну залежність».

(Прага-Київ)
  • Зображення 16x9

    Василь Зілгалов

    Із Радіо Свобода співпрацюю з 1989 року. Переїхав з Мюнхена до Праги у березні 1995 року. Народився в сталінській Україні. Троє з родини загинули від голоду у 1932-33 роках. Мати ледве уціліла в 1933-му. Батько пройшов Колиму але система все ж знищила його. Окрім батька, тоталітаризм згубив чотирьох моїх дядьків. Закінчив історичний факультет. Викладав методологію історії. Підготував дві дисертації. Чимало написав. Журналістом став з 1969 року, після вторгнення радянських військ до Праги. Опублікував роботи з історії політичної публіцистики, книги з історії українських міст, дослідження про Василя Пачовського, з історії української еміграції.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG