Бійки ультраправих молодіжних груп із однолітками з емігрантських кварталів стали звичним явищем у державах Європи. Так само, як і напади та убивства російськими скінгедами мігрантів і біженців із країн Середньої Азії та Закавказзя. В Україні суспільство зустрілося з подібним явищем 2-3 роки тому, – каже Директорка програм Міжнародної Амністії в Європі Нікола Дакворт.
«Міжнародна Амністія має чималий досвід у боротьбі з поширенням ксенофобії і расизму. Наприклад, ми провели кампанію проти расово обумовлених дій поліції в Іспанії і Франції; проти дискримінації дітей рома у Словаччині; проти підліткової жорстокості у Російській Федерації», – зазначає Нікола Дакворт. Такий «досвід», за її словами, може бути використаний в Україні.
«Влада України намагається ігнорувати випадки расової нетерпимості»
Неурядові правозахисні організації наводять наступну статистику: упродовж минулого року в Україні скоєно 60 нападів за расистськими ознаками, унаслідок чого загинуло 6 осіб. У першому півріччі цього року – 30 нападів і 4 жертви. Найчастіше, правоохоронці кваліфікують подібні напади як хуліганство, таким чином, уникаючи визнання фактів ксенофобії і расизму. Влада взагалі намагається ігнорувати подібні випадки расової нетерпимості, – зауважує представниця «Міжнародної Амністії» Геза Макґіл.
«Діюче законодавство щодо злочинів на расовому ґрунті використовується в Україні рідко. Тож ми рекомендуємо владі ретельно вести статистику усіх расистських нападів, сприяти інтеграції мігрантів і біженців в українське суспільство і реально боротися з ксенофобією і расизмом. Ми готові допомогти українському урядові, щоб він зміг виконувати відповідні міжнародні зобов‘язання», – наголошує Геза Макґіл.
Експерти «Міжнародної Амністії» також закликають Україну визнати наявність расизму і ксенофобії у державі, та активно виступити проти цього. Державний департамент США та Організація з безпеки і співробітництва в Європі в цьому зв'язку просять вжити заходів для запобігання подібних явищ в Україні.
А тим часом, за словами представників Африканського культурного центру, вони бояться вечорами виходити з дому, вони змушені забирати дітей зі шкіл, налякані расистськими проявами у суспільстві.
Щоправда, мігранти і шукачі притулку з Африки визнають, що расизм – це проблема загальноєвропейського масштабу, яка загрожує їхньому життю і в Києві, і в Берліні, і в Парижі.
(Київ – Прага)
«Міжнародна Амністія має чималий досвід у боротьбі з поширенням ксенофобії і расизму. Наприклад, ми провели кампанію проти расово обумовлених дій поліції в Іспанії і Франції; проти дискримінації дітей рома у Словаччині; проти підліткової жорстокості у Російській Федерації», – зазначає Нікола Дакворт. Такий «досвід», за її словами, може бути використаний в Україні.
«Влада України намагається ігнорувати випадки расової нетерпимості»
Неурядові правозахисні організації наводять наступну статистику: упродовж минулого року в Україні скоєно 60 нападів за расистськими ознаками, унаслідок чого загинуло 6 осіб. У першому півріччі цього року – 30 нападів і 4 жертви. Найчастіше, правоохоронці кваліфікують подібні напади як хуліганство, таким чином, уникаючи визнання фактів ксенофобії і расизму. Влада взагалі намагається ігнорувати подібні випадки расової нетерпимості, – зауважує представниця «Міжнародної Амністії» Геза Макґіл.
«Діюче законодавство щодо злочинів на расовому ґрунті використовується в Україні рідко. Тож ми рекомендуємо владі ретельно вести статистику усіх расистських нападів, сприяти інтеграції мігрантів і біженців в українське суспільство і реально боротися з ксенофобією і расизмом. Ми готові допомогти українському урядові, щоб він зміг виконувати відповідні міжнародні зобов‘язання», – наголошує Геза Макґіл.
Експерти «Міжнародної Амністії» також закликають Україну визнати наявність расизму і ксенофобії у державі, та активно виступити проти цього. Державний департамент США та Організація з безпеки і співробітництва в Європі в цьому зв'язку просять вжити заходів для запобігання подібних явищ в Україні.
А тим часом, за словами представників Африканського культурного центру, вони бояться вечорами виходити з дому, вони змушені забирати дітей зі шкіл, налякані расистськими проявами у суспільстві.
Щоправда, мігранти і шукачі притулку з Африки визнають, що расизм – це проблема загальноєвропейського масштабу, яка загрожує їхньому життю і в Києві, і в Берліні, і в Парижі.
(Київ – Прага)
