Доступність посилання

ТОП новини
17 листопада 2019, Київ 12:15

Верховна Рада: результати бурхливої бездіяльності


Народні депутати залишають сесійну залу. Київ, 11 липня 2008 р.

У те, що Верховна Рада України на фініші своєї весняно-літньої сесії спроможеться на героїчний спурт, в аналітичному середовищі вірили хіба що невиправні оптимісти. Це засвідчили як друковані видання, так і електронні ЗМІ. Втім, цей оптимізм був дуже своєрідним: на плідну законотворчу діяльність українського парламенту не сподівався ніхто, єдине, чого чекали від депутатів, так це спроби відставки уряду Юлії Тимошенко. І ця спроба справді стала фактом 11 липня, але вона виявилася такою бездарною, що, мабуть, навіть запеклі «юлефани» не надто переживали за політичну долю предмета свого обожнювання. Лише 174 голоси за постанову про відставку уряду. Хіба заради цього варто було здіймати політичну бучу, поставлять запитання політично заангажовані громадяни.

А ще ці громадяни навряд чи погодяться з помірковано-оптимістичними нотками у виступі Голови Верховної Ради Арсенія Яценюка при закритті сесії. Мовляв, не все було таким поганим у діяльності Верховної Ради: «Все-таки за 14 років СОТ наш парламент ратифікував? Наш парламент. Вперше за історію України до Конституційного Суду наше подання про скасування депутатської недоторканності? Ми це зробили? Ми це зробили. Бюджет прийняли і сьогодні живемо за цим бюджетом? Прийняли. Скасували Тендерну палату, яка не могла бути скасована доволі тривалий час».

А от із іншою тезою Яценюка – що «парламент деградував» і що «політичні еліти не готові до жорстких соціальних і економічних реформ», очевидно, погодиться багато хто. Бо ж про яку якість діяльності Верховної Ради можна вести мову, коли об‘єктивні показники говорять зовсім про інше?

Депутати постійно забивають голи у власні ворота

Український парламент, як і будь-який інший, під час сесії використовує кілька форм роботи. Це пленарні засідання, де обговорюються і голосуються законодавчі акти, робота в комітетах і комісіях з проектами законів та постанов, робота в округах із виборцями та парламентські слухання з тієї чи іншої проблеми, в яких беруть участь кращі експерти країни. Друга сесія Верховної Ради VI скликання за планом мала 46 днів пленарних засідань. Із них 11 були повністю втрачені в результаті блокування парламентської трибуни різними фракціями (Партії регіонів, комуністів, БЮТу), та і ті засідання, що відбулися, нерідко виглядали просто-таки дивовижно. Ось такий вигляд має повна стенограма пленарного засідання від 10 липня:

«ЗАСІДАННЯ СОРОК СЬОМЕ

Сесійний зал Верховної Ради України

10 липня 2008 року, 10:00 година

Веде засідання Голова Верховної Ради України ЯЦЕНЮК А.П.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Доброго ранку, реєструємося, шановні колеги. З тією метою реєструємось, щоб не переривати пленарні засідання Верховної Ради України, щоб раніше положеного терміну не розпустили парламент.

10:02:37

В залі зареєструвалося 261 народний депутат України, ранкове пленарне засідання Верховної Ради України оголошую відкритим.

Шановні народні депутати, перше, що стосується питання Закону України «Про Державний бюджет». Бюджетний комітет вчора засідав до ночі і на сьогодні призначено на 16.00 наступний раунд засідання бюджетного комітету. Таким чином, внесеного бюджету і погодженого комітетом до парламенту бюджету поки що немає. З огляду на це я пропоную наступне. Я вам скажу відверто, мені дещо надоїло переливати з пустого в порожнє. Буде внесений бюджет, погодите порядок денний, будемо працювати. Я, вибачте, нянькою не буду. Домовитеся – я в робочому кабінеті, пленарне засідання не закриваю, очікую внесення проекту Закону України «Про Державний бюджет» до парламентської зали. Зразу доповім вам про те, що він готовий і будемо погоджувати черговість розгляду питань.

Я знаходжуся у кабінеті, далі проводжу переговори, буду вас тримати у курсі подій. Дякую.

ПІСЛЯ ПЕРЕРВИ

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні колеги, процедурні речі. Ранкове пленарне засідання закриваєм».

А тепер – хронологія одного з найбільш ефективних днів пленарних засідань, 11 липня – останній день сесії:

10:00-12:51 – «депутатські танці біля трибуни», тобто її блокування.

12:51-12:55 – ухвалення в першому читанні календарного плану роботи на третю, осінню сесію.

12:55-15:15 – Звіт Кабміну про роботу у першому півріччі 2008 року та спроба визнати цю роботу незадовільною.

15:15-16:10 – перерва на обід.

16:10-19:30 – розгляд двох (урядовий і президентський) проектів змін до Державного бюджету на 2008 рік з відправкою обох законопроектів на повторне перше читання та фінальний виступ Арсенія Яценюка.

Загалом упродовж сесії ухвалені 45 законів і 167 постанов – близько шести з розрахунку на кожен день пленарних засідань. Але і тут депутати не перетрудилися, оскільки ціла низка законів пов‘язана ратифікацією таких міжнародних угод України, які не викликали ні у кого заперечень, отже, голосувалися в «автоматичному режимі». А з постанов, скажімо, аж 84 (!) ухвалені 20 березня і стосуються вони призначення дострокових місцевих виборів у тих чи інших селах і селищах...

Видається, не може бути кращої агітації на користь ненависників парламентаризму та адептів «сильної руки», ніж та, що її де-факто дружно проводять практично всі фракції Верховної Ради України...

Що ж стосується роботи депутатів у комітетах, то її результати, на перший погляд, вражають. Справді: на опрацюванні в комітетах станом на 14 липня перебуває 1515 законопроектів. Рекордсмен тут – комітет з питань бюджету; у ньому на опрацюванні 862 законопроект, на другому місці комітет з питань європейської інтеграції – 844 законопроекти, на третьому – комітет з питань правової політики – 409 законопроектів (Той самий проект закону може опрацьовуватися одразу в кількох комітетах). Проте чи справді Україні потрібна така маса нових законів? Чи не йдеться про спроби відвертого лобіювання чиїхось приватних інтересів під виглядом законотворчості? Це питання залишається відкритим.

І, нарешті, впродовж сесії відбулися тільки одні парламентські слухання – у другій половині дня 16 квітня, по наслідках Чорнобильської катастрофи. Тільки от у залі засідань було значно більше експертів, ніж депутатів...

Що ж стосується «роботи з виборцями» (на неї впродовж сесії було відведено 30 календарних днів), то спроби дотелефонуватися у ці дні до депутатів, щоб дізнатися щось про стан справ у країні, нерідко мають наслідком відповідь: пробачте, нічого не можу сказати, я зараз на Канарах (Мальдівах, Багамах).

Хвороби українського політикуму і парламент

Ситуація в українському парламенті і навколо нього, як видається, є одним із проявів та симптомів загальнополітичної кризи. У тій конфігурації влади, яка сьогодні вимальовується в Україні, всупереч чинній Конституції і принципам розподілу влад, Верховна Рада виглядає таким собі незначним доважком, без якого цілком можна обійтися. При цьому практично всі політичні сили, схоже, де-факто погоджуються із такою конфігурацією, хіба що Володимир Литвин і блок його імені хотіли б іншого.

Але якщо реально вирішальну роль грають не виборці, не політичні партії, а залаштункові домовленості між керівниками президентського Секретаріату і кількома найбагатшими людьми країни, якщо у кожній провідній політичній силі щедро представлені потужні фінансово-промислові клани, які нерідко диктують свою волю політичним лідерам, якщо жодна політична сила і жоден знаний лідер не переймаються стратегічними проблемами розвитку держави, зосередивши всі свої зусилля на боротьбі за владу, за фінансові та управлінські ресурси, то кому за таких обставин потрібен справжній парламентаризм?

Адже парламентаризм – це розвинена культура узгоджень і компромісів, це вміння ставити національні інтереси вище за власні, це готовність до раціональної, розважливої, багаторічної праці, розрахованої на перспективу. Звичайно, реальний парламентаризм у всьому світі не вільний від ексцесів, але ці ексцеси не можуть перетворюватися на перманентний стан вищого представницького органу держави. Якщо ж таке часом трапляється, то наслідки, як засвідчує досвід історії, можуть бути катастрофічними. Скажімо, у Німеччині фактична недієздатність Рейхстагу впродовж 1931-32 років мала наслідком призначення канцлером Адольфа Гітлера...

Звісно, навряд чи сьогодні Україною блукає привид диктатури. Проте чи не грають роль своєрідних шаманських пасів задля викликання цього привиду забави частини народних депутатів, які з очевидним ентузіазмом чи то ламають спікерський пульт, чи то будують барикади у залі засідань Верховної Ради, чи то тішаться там кольоровими кульками, замість того, щоб виконувати свої конституційні обов‘язки? І чи не зневагою до місії парламенту як самочинного владного інституту продиктована недавня заява секретаря Ради нацбезпеки і оборони Раїси Богатирьової, – мовляв, Верховна Рада може повернутися до питання про відповідальність Кабміну Юлії Тимошенко восени, бо ж зараз це питання було недостатньо підготовлене, а «у країні є економічна криза», і хтось за це мусить відповісти?

По-перше, криз із 7%-м зростанням ВВП не буває, по-друге, парламентська діяльність – це не сфера компетенції РНБО, яка, за Конституцією, координує і контролює виключно діяльність органів виконавчої влади у сфері безпеки й оборони. Та хто сьогодні із можновладців України зважає на Основний Закон і його норми щодо роботи та місії парламенту, якщо сам Глава держави минулого тижня вніс на розгляд Верховної Ради власний варіант поправок до Державного бюджету, хоча розробка бюджету і його внесення до Верховної Ради – конституційна компетенція Кабінету Міністрів?

Отож, якщо в Україні не станеться політичне диво, то навряд чи справдяться слова Арсенія Яценюка, адресовані депутатам,– «наступну сесію ми почнемо по-іншому». Схоже, чинний стан справ задовольняє надто багатьох.

(Київ – Прага)
  • 16x9 Image

    Сергій Грабовський

    Публіцист, політолог, історик, член Асоціації українських письменників, член-засновник ГО «Київське братство», автор понад 20 наукових, науково-популярних та публіцистичних книг, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник відділу філософських проблем етносу та нації Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України.

XS
SM
MD
LG