Доступність посилання

ТОП новини
19 листопада 2019, Київ 17:44

Чи молодість є синонімом оновлення в українській політиці?


Народні депутати у сесійній залі...

Київ – Аналіз преси засвідчує: українську громадськість не полишають щиросерді сподівання на те, що на зміну чинним політичним діячам прийде молоде, принципово нове покоління, не заражене вірусами радянщини. В інтересах більшості виборців це покоління розв’яже ті проблеми, що їх не хочуть або не здатні розв’язувати політики старшого віку.

Ці сподівання особливо посилилися після того, як лідери Помаранчевої революції, на яких покладалися великі надії, не продемонстрували принципово нового політичного стилю, а часом виявилися ще й гіршими управлінцями, ніж їхні попередники, що мали певний досвід діяльності в лавах радянської номенклатури. Хоча, здавалося б, мало бути навпаки: адже ця генерація мала чималий досвід розбудови бізнесу впродовж динамічних і непростих 1990-х. Вони значно краще пристосувалися до соціально-політичних змін і вміли керувати великими структурами за нерідко кризових обставин. Проте, як з’ясувалося, цей досвід виявився малопридатним для управління державою за умов бодай недосконалої, але все ж демократії, а моральні якості значного числа «помаранчевих» лідерів виявилися анітрохи не кращими, ніж в оточення попереднього президента.

За цих обставин цілком зрозуміло, що погляди значної частини українських громадян звертаються не просто на молодих (до 40 років) політиків, а на наймолодших, тим, кому 30 і менше, чиє дитинство проходило за часів перебудови, а юність припала на добу відновленої незалежності України. Тут радянщині нізвідкіля взятися, та й напівкримінальний-напівбізнесовий досвід першої половини 1990-х мав би оминути: у ті роки ці політики ще вчилися у школі. Ба більше: чимало з них добре володіють англійською мовою, вчилися на Заході або, принаймні, набували досвіду в українських філіях солідних західних корпорацій. Одне слово: дорогу юним, які, нарешті, змінять країну на краще за досконалими європейськими зразками!

Молоде ядро команди Леоніда Черновецького

Утім, якщо український виборець Сходу і Заходу тільки мріє про радикальну зміну політичних поколінь, то у столиці така зміна значною мірою вже стала фактом. І йдеться не про опозиціонерів, а про команду чинного київського міського голови – команду, з якою він здобув цю посаду на виборах 2006 року і повторив свій успіх 2008 року. Отож варто уважно придивитися до того, якими є молоді представники Блоку Леоніда Черновецького, котрі вже два роки посідають ключові посади у Київраді та міськдержадміністрації, щоб зрозуміти, яким є політичне покоління тих, кому до 30 років і яке йде на зміну діячам, що значно мірою дискредитували себе в очах виборців.

Серед тих, хто цього року подолав виборчий бар’єр до Київради у складі списку Блоку Черновецького:

· Денис Комарницький, 1978 р.н. (№4 у виборчому списку),
· Денис Басс, 1978 р.н. (№7),
· Степан Черновецький, 1978 р.н. (№12),
· Олесь Довгий 1980 р.н. (№3),
· Максим Саврасов, 1980 р.н. (№23),
· Андрій Заєць, 1980 р.н. (№9),
· Сергій Березенко, 1984 р. н. (№10),
· Ольга Заєць, 1985 р.н. (№42).

Щоправда, після виборів Денис Басс відмовився від депутатського мандату – щоб і далі посідати крісло першого заступника голови КМДА, яке він був одержав 2006 року. Олесь Довгий знову став заступником міського голови – секретарем Київради. Денис Комарницький продовжує очолювати фракцію Блоку Черновецького, Сергій Березенко так само залишається на посаді в.о. керівника Головного управління у справах сім’ї та молоді КМДА, інші з названих вище осіб працюють у комісіях Ради, пов’язаних із економікою, і тільки Ольга Заєць – в екологічній комісії.

Як бачимо, переважна більшість цих молодих депутатів Київради здобула свої мандати чи посади в структурах виконавчої влади ще 2006 року, отже, вже являє собою управлінців високого рівня (адже у Києві живе люду більше, ніж у деяких балтійських державах). Можливо, вони були свого часу відібрані Леонідом Черновецьким завдяки якимось своїм унікальним здібностям?

Придивимося уважніше до цього списку. Степан Черновецький – син міського голови, якому той передав після свого обрання (принаймні, де-юре) важелі керування банком «Правекс». Андрій Заєць та Максим Саврасов – за повідомленнями преси, друзі Степана Черновецького і бізнес-партнери зятя Черновецького, також депутата Київради В’ячеслава Супруненка. Ольга Заєць – сестра Андрія Зайця. Сергій Березенко, котрий отримав свою посаду у КМДА, ще не закінчивши магістеріум у Києво-Могилянській академії – племінник впливового народного депутата Анатолія Матвієнка. Олесь Довгий – син не менш впливового народного депутата Станіслава Довгого. Денис Басс – топ-менеджер банку «Правекс», права рука Леоніда Черновецького ще з «банкірської» доби. Денис Комарницький – не раз помічений у спільній діяльності зі Степаном Супруненком...

Іншими словами, йдеться не про самородків, про self-made-men, про якихось юнаків із незвичайними здібностями, а про представників «золотої молоді», які змогли зробити політичну кар‘єру передусім за рахунок родинних зв‘язків та відданості певному бізнесовому клану (не лише як економічній одиниці, а й – переважно особисто босам цього клану). Звичайно, певна частина цих молодих політиків – люди далеко не безталанні, скажімо, Олесь Довгий, Денис Басс чи Сергій Березенко, але в чому полягає їхній талант?

Не червоніти – це великий політичний талант

Олесь Довгий
За два роки з‘ясувалося, що Олесь Довгий уміє з дуже компетентним виразом на обличчі виступати на телебаченні і доводити, що у Київраді не місце політиці: «Тут – господарство, яке ввірене цим людям киянами і яке повинно ефективно працювати на благо громади... Але є депутати, які замість того, щоб займатися житлово-комунальним господарством і нагальними проблемами, граються у політику». І що цікаво: Олесь Довгий, згідно з офіційною його біографією, навчався в Оксфорді, отож не міг не тримати в руках популярний The Concise Oxford Dictionary of Politics, отже, мусив прочитати: «Політика виникає там, де люди не задоволені розподілом прав і де існують хоч якісь процедури для врегулювання розбіжностей». А як кандидат наук мусив би знати класичні визначення політики як «уміння вберегти всіх громадян від лихого і зробити їх, якщо це можливо, із гірших кращими» (Платон), як знання про вірне і мудре правління (Макіавеллі), як боротьби класових сил (Маркс), як провідної діяльності владного апарату та впливу на цю провідну щодо суспільства діяльність (Вебер). Ясна річ, що діяльність представницького органу столиці будь-якої держави підпадає під усі можливі визначення політики. Але вундеркінд Довгий (який захистив свою дисертацію через два роки після здобуття вищої освіти, що свого часу вдалося в Україні тільки майбутньому академіку-філософу Володимирові Шинкаруку) робить вигляд, що не знає абетки політичної науки...

А втім, може, й справді не знає? Адже, скажімо, Денис Басс та Денис Комарницький, котрі отримали як середню, так і вищу освіту в незалежній Україні, постійно демонструють нездатність говорити українською мовою. З одного боку, це грубе порушення Закону про мови, з іншого боку, виникає запитання: а як вони могли здобути освіту, скласти іспити й захистити дипломи, якщо вільно не володіють українською літературною мовою? Чи ці дипломи здобуті так само, як і лідерські місця у виборчих списках?

Чи, скажімо, Сергій Березенко, як керівник молодіжного управління КМДА, вміло організував у травні велелюдні розваги для молоді на аеродромі «Чайка» під Києвом. Киянам досить було показати свій паспорт зі столичною реєстрацією – і пройти безплатно. Чудово? Так, але ось який нюанс: цей захід був організований саме у день перевиборів міського голови і ставив на меті за гроші платників податків «висмикнути» за межі міста кілька десятків тисяч молодих людей, які точно б не проголосували за Леоніда Черновецького...

Інакше кажучи, представники «молодіжної команди» Блоку Черновецького добре вміють, не червоніючи, говорити і робити передусім те, що треба їхній команді для збереження влади. А ще – для того, щоб міські ресурси, і передусім земельні, вартістю в десятки мільярдів гривень, потрапляли в руки «надійних людей». При цьому якась дещиця ресурсів виділяється, звісна річ, і для киян. І не лише у вигляді роздачі сакраментальної гречки. До «хліба й видовищ» сьогодні додана ще й «увага і турбота» щодо певних категорій виборців; витрати при цьому зведені до мінімуму, але резонанс кожної такої акції за допомогою ЗМІ організовується на всю країну. Бо ж «молоді таланти» збираються на наступних виборах штурмувати Верховну Раду – на радість тим, хто вважає, що зміни на краще залежать від дат народження політиків...

(Київ – Прага)
  • 16x9 Image

    Сергій Грабовський

    Публіцист, політолог, історик, член Асоціації українських письменників, член-засновник ГО «Київське братство», автор понад 20 наукових, науково-популярних та публіцистичних книг, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник відділу філософських проблем етносу та нації Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України.

XS
SM
MD
LG