Ці сподівання особливо посилилися після того, як лідери Помаранчевої революції, на яких покладалися великі надії, не продемонстрували принципово нового політичного стилю, а часом виявилися ще й гіршими управлінцями, ніж їхні попередники, що мали певний досвід діяльності в лавах радянської номенклатури. Хоча, здавалося б, мало бути навпаки: адже ця генерація мала чималий досвід розбудови бізнесу впродовж динамічних і непростих 1990-х. Вони значно краще пристосувалися до соціально-політичних змін і вміли керувати великими структурами за нерідко кризових обставин. Проте, як з’ясувалося, цей досвід виявився малопридатним для управління державою за умов бодай недосконалої, але все ж демократії, а моральні якості значного числа «помаранчевих» лідерів виявилися анітрохи не кращими, ніж в оточення попереднього президента.
За цих обставин цілком зрозуміло, що погляди значної частини українських громадян звертаються не просто на молодих (до 40 років) політиків, а на наймолодших, тим, кому 30 і менше, чиє дитинство проходило за часів перебудови, а юність припала на добу відновленої незалежності України. Тут радянщині нізвідкіля взятися, та й напівкримінальний-напівбізнесовий досвід першої половини 1990-х мав би оминути: у ті роки ці політики ще вчилися у школі. Ба більше: чимало з них добре володіють англійською мовою, вчилися на Заході або, принаймні, набували досвіду в українських філіях солідних західних корпорацій. Одне слово: дорогу юним, які, нарешті, змінять країну на краще за досконалими європейськими зразками!
Молоде ядро команди Леоніда Черновецького
Утім, якщо український виборець Сходу і Заходу тільки мріє про радикальну зміну політичних поколінь, то у столиці така зміна значною мірою вже стала фактом. І йдеться не про опозиціонерів, а про команду чинного київського міського голови – команду, з якою він здобув цю посаду на виборах 2006 року і повторив свій успіх 2008 року. Отож варто уважно придивитися до того, якими є молоді представники Блоку Леоніда Черновецького, котрі вже два роки посідають ключові посади у Київраді та міськдержадміністрації, щоб зрозуміти, яким є політичне покоління тих, кому до 30 років і яке йде на зміну діячам, що значно мірою дискредитували себе в очах виборців.
Серед тих, хто цього року подолав виборчий бар’єр до Київради у складі списку Блоку Черновецького:
· Денис Комарницький, 1978 р.н. (№4 у виборчому списку),
· Денис Басс, 1978 р.н. (№7),
· Степан Черновецький, 1978 р.н. (№12),
· Олесь Довгий 1980 р.н. (№3),
· Максим Саврасов, 1980 р.н. (№23),
· Андрій Заєць, 1980 р.н. (№9),
· Сергій Березенко, 1984 р. н. (№10),
· Ольга Заєць, 1985 р.н. (№42).
Щоправда, після виборів Денис Басс відмовився від депутатського мандату – щоб і далі посідати крісло першого заступника голови КМДА, яке він був одержав 2006 року. Олесь Довгий знову став заступником міського голови – секретарем Київради. Денис Комарницький продовжує очолювати фракцію Блоку Черновецького, Сергій Березенко так само залишається на посаді в.о. керівника Головного управління у справах сім’ї та молоді КМДА, інші з названих вище осіб працюють у комісіях Ради, пов’язаних із економікою, і тільки Ольга Заєць – в екологічній комісії.
Як бачимо, переважна більшість цих молодих депутатів Київради здобула свої мандати чи посади в структурах виконавчої влади ще 2006 року, отже, вже являє собою управлінців високого рівня (адже у Києві живе люду більше, ніж у деяких балтійських державах). Можливо, вони були свого часу відібрані Леонідом Черновецьким завдяки якимось своїм унікальним здібностям?
Придивимося уважніше до цього списку. Степан Черновецький – син міського голови, якому той передав після свого обрання (принаймні, де-юре) важелі керування банком «Правекс». Андрій Заєць та Максим Саврасов – за повідомленнями преси, друзі Степана Черновецького і бізнес-партнери зятя Черновецького, також депутата Київради В’ячеслава Супруненка. Ольга Заєць – сестра Андрія Зайця. Сергій Березенко, котрий отримав свою посаду у КМДА, ще не закінчивши магістеріум у Києво-Могилянській академії – племінник впливового народного депутата Анатолія Матвієнка. Олесь Довгий – син не менш впливового народного депутата Станіслава Довгого. Денис Басс – топ-менеджер банку «Правекс», права рука Леоніда Черновецького ще з «банкірської» доби. Денис Комарницький – не раз помічений у спільній діяльності зі Степаном Супруненком...
Іншими словами, йдеться не про самородків, про self-made-men, про якихось юнаків із незвичайними здібностями, а про представників «золотої молоді», які змогли зробити політичну кар‘єру передусім за рахунок родинних зв‘язків та відданості певному бізнесовому клану (не лише як економічній одиниці, а й – переважно особисто босам цього клану). Звичайно, певна частина цих молодих політиків – люди далеко не безталанні, скажімо, Олесь Довгий, Денис Басс чи Сергій Березенко, але в чому полягає їхній талант?
Не червоніти – це великий політичний талант
Олесь ДовгийЗа два роки з‘ясувалося, що Олесь Довгий уміє з дуже компетентним виразом на обличчі виступати на телебаченні і доводити, що у Київраді не місце політиці: «Тут – господарство, яке ввірене цим людям киянами і яке повинно ефективно працювати на благо громади... Але є депутати, які замість того, щоб займатися житлово-комунальним господарством і нагальними проблемами, граються у політику». І що цікаво: Олесь Довгий, згідно з офіційною його біографією, навчався в Оксфорді, отож не міг не тримати в руках популярний The Concise Oxford Dictionary of Politics, отже, мусив прочитати: «Політика виникає там, де люди не задоволені розподілом прав і де існують хоч якісь процедури для врегулювання розбіжностей». А як кандидат наук мусив би знати класичні визначення політики як «уміння вберегти всіх громадян від лихого і зробити їх, якщо це можливо, із гірших кращими» (Платон), як знання про вірне і мудре правління (Макіавеллі), як боротьби класових сил (Маркс), як провідної діяльності владного апарату та впливу на цю провідну щодо суспільства діяльність (Вебер). Ясна річ, що діяльність представницького органу столиці будь-якої держави підпадає під усі можливі визначення політики. Але вундеркінд Довгий (який захистив свою дисертацію через два роки після здобуття вищої освіти, що свого часу вдалося в Україні тільки майбутньому академіку-філософу Володимирові Шинкаруку) робить вигляд, що не знає абетки політичної науки...
А втім, може, й справді не знає? Адже, скажімо, Денис Басс та Денис Комарницький, котрі отримали як середню, так і вищу освіту в незалежній Україні, постійно демонструють нездатність говорити українською мовою. З одного боку, це грубе порушення Закону про мови, з іншого боку, виникає запитання: а як вони могли здобути освіту, скласти іспити й захистити дипломи, якщо вільно не володіють українською літературною мовою? Чи ці дипломи здобуті так само, як і лідерські місця у виборчих списках?
Чи, скажімо, Сергій Березенко, як керівник молодіжного управління КМДА, вміло організував у травні велелюдні розваги для молоді на аеродромі «Чайка» під Києвом. Киянам досить було показати свій паспорт зі столичною реєстрацією – і пройти безплатно. Чудово? Так, але ось який нюанс: цей захід був організований саме у день перевиборів міського голови і ставив на меті за гроші платників податків «висмикнути» за межі міста кілька десятків тисяч молодих людей, які точно б не проголосували за Леоніда Черновецького...
Інакше кажучи, представники «молодіжної команди» Блоку Черновецького добре вміють, не червоніючи, говорити і робити передусім те, що треба їхній команді для збереження влади. А ще – для того, щоб міські ресурси, і передусім земельні, вартістю в десятки мільярдів гривень, потрапляли в руки «надійних людей». При цьому якась дещиця ресурсів виділяється, звісна річ, і для киян. І не лише у вигляді роздачі сакраментальної гречки. До «хліба й видовищ» сьогодні додана ще й «увага і турбота» щодо певних категорій виборців; витрати при цьому зведені до мінімуму, але резонанс кожної такої акції за допомогою ЗМІ організовується на всю країну. Бо ж «молоді таланти» збираються на наступних виборах штурмувати Верховну Раду – на радість тим, хто вважає, що зміни на краще залежать від дат народження політиків...
(Київ – Прага)
За цих обставин цілком зрозуміло, що погляди значної частини українських громадян звертаються не просто на молодих (до 40 років) політиків, а на наймолодших, тим, кому 30 і менше, чиє дитинство проходило за часів перебудови, а юність припала на добу відновленої незалежності України. Тут радянщині нізвідкіля взятися, та й напівкримінальний-напівбізнесовий досвід першої половини 1990-х мав би оминути: у ті роки ці політики ще вчилися у школі. Ба більше: чимало з них добре володіють англійською мовою, вчилися на Заході або, принаймні, набували досвіду в українських філіях солідних західних корпорацій. Одне слово: дорогу юним, які, нарешті, змінять країну на краще за досконалими європейськими зразками!
Молоде ядро команди Леоніда Черновецького
Утім, якщо український виборець Сходу і Заходу тільки мріє про радикальну зміну політичних поколінь, то у столиці така зміна значною мірою вже стала фактом. І йдеться не про опозиціонерів, а про команду чинного київського міського голови – команду, з якою він здобув цю посаду на виборах 2006 року і повторив свій успіх 2008 року. Отож варто уважно придивитися до того, якими є молоді представники Блоку Леоніда Черновецького, котрі вже два роки посідають ключові посади у Київраді та міськдержадміністрації, щоб зрозуміти, яким є політичне покоління тих, кому до 30 років і яке йде на зміну діячам, що значно мірою дискредитували себе в очах виборців.
Серед тих, хто цього року подолав виборчий бар’єр до Київради у складі списку Блоку Черновецького:
· Денис Комарницький, 1978 р.н. (№4 у виборчому списку),
· Денис Басс, 1978 р.н. (№7),
· Степан Черновецький, 1978 р.н. (№12),
· Олесь Довгий 1980 р.н. (№3),
· Максим Саврасов, 1980 р.н. (№23),
· Андрій Заєць, 1980 р.н. (№9),
· Сергій Березенко, 1984 р. н. (№10),
· Ольга Заєць, 1985 р.н. (№42).
Щоправда, після виборів Денис Басс відмовився від депутатського мандату – щоб і далі посідати крісло першого заступника голови КМДА, яке він був одержав 2006 року. Олесь Довгий знову став заступником міського голови – секретарем Київради. Денис Комарницький продовжує очолювати фракцію Блоку Черновецького, Сергій Березенко так само залишається на посаді в.о. керівника Головного управління у справах сім’ї та молоді КМДА, інші з названих вище осіб працюють у комісіях Ради, пов’язаних із економікою, і тільки Ольга Заєць – в екологічній комісії.
Як бачимо, переважна більшість цих молодих депутатів Київради здобула свої мандати чи посади в структурах виконавчої влади ще 2006 року, отже, вже являє собою управлінців високого рівня (адже у Києві живе люду більше, ніж у деяких балтійських державах). Можливо, вони були свого часу відібрані Леонідом Черновецьким завдяки якимось своїм унікальним здібностям?
Придивимося уважніше до цього списку. Степан Черновецький – син міського голови, якому той передав після свого обрання (принаймні, де-юре) важелі керування банком «Правекс». Андрій Заєць та Максим Саврасов – за повідомленнями преси, друзі Степана Черновецького і бізнес-партнери зятя Черновецького, також депутата Київради В’ячеслава Супруненка. Ольга Заєць – сестра Андрія Зайця. Сергій Березенко, котрий отримав свою посаду у КМДА, ще не закінчивши магістеріум у Києво-Могилянській академії – племінник впливового народного депутата Анатолія Матвієнка. Олесь Довгий – син не менш впливового народного депутата Станіслава Довгого. Денис Басс – топ-менеджер банку «Правекс», права рука Леоніда Черновецького ще з «банкірської» доби. Денис Комарницький – не раз помічений у спільній діяльності зі Степаном Супруненком...
Іншими словами, йдеться не про самородків, про self-made-men, про якихось юнаків із незвичайними здібностями, а про представників «золотої молоді», які змогли зробити політичну кар‘єру передусім за рахунок родинних зв‘язків та відданості певному бізнесовому клану (не лише як економічній одиниці, а й – переважно особисто босам цього клану). Звичайно, певна частина цих молодих політиків – люди далеко не безталанні, скажімо, Олесь Довгий, Денис Басс чи Сергій Березенко, але в чому полягає їхній талант?
Не червоніти – це великий політичний талант
А втім, може, й справді не знає? Адже, скажімо, Денис Басс та Денис Комарницький, котрі отримали як середню, так і вищу освіту в незалежній Україні, постійно демонструють нездатність говорити українською мовою. З одного боку, це грубе порушення Закону про мови, з іншого боку, виникає запитання: а як вони могли здобути освіту, скласти іспити й захистити дипломи, якщо вільно не володіють українською літературною мовою? Чи ці дипломи здобуті так само, як і лідерські місця у виборчих списках?
Чи, скажімо, Сергій Березенко, як керівник молодіжного управління КМДА, вміло організував у травні велелюдні розваги для молоді на аеродромі «Чайка» під Києвом. Киянам досить було показати свій паспорт зі столичною реєстрацією – і пройти безплатно. Чудово? Так, але ось який нюанс: цей захід був організований саме у день перевиборів міського голови і ставив на меті за гроші платників податків «висмикнути» за межі міста кілька десятків тисяч молодих людей, які точно б не проголосували за Леоніда Черновецького...
Інакше кажучи, представники «молодіжної команди» Блоку Черновецького добре вміють, не червоніючи, говорити і робити передусім те, що треба їхній команді для збереження влади. А ще – для того, щоб міські ресурси, і передусім земельні, вартістю в десятки мільярдів гривень, потрапляли в руки «надійних людей». При цьому якась дещиця ресурсів виділяється, звісна річ, і для киян. І не лише у вигляді роздачі сакраментальної гречки. До «хліба й видовищ» сьогодні додана ще й «увага і турбота» щодо певних категорій виборців; витрати при цьому зведені до мінімуму, але резонанс кожної такої акції за допомогою ЗМІ організовується на всю країну. Бо ж «молоді таланти» збираються на наступних виборах штурмувати Верховну Раду – на радість тим, хто вважає, що зміни на краще залежать від дат народження політиків...
(Київ – Прага)
