Київ – В Україні тривають урочистості з нагоди 1020 років запровадження християнства. Осередками нової віри були монастирі, і головний серед них – Печерський у Києві. Звідси на землі теперішніх України, Білорусі та Росії поширювалися писемність, чернечий статут, традиції літописання та іконопису, а згодом і зразки «Лаврського розспіву». Сьогодні відзначається день пам’яті засновника Києво-Печерського монастиря Антонія Печерського.
Боярський син Антипа з Любеча на Чернігівщині в юнацтві здійснив прощу на гору Афон і там в одному з монастирів прийняв чернечий постриг під іменем Антонія. Тридцяти років він прибув до Києва і оселився неподалік княжої заміської резиденції Берестова, у Варязькій печері на вкритій лісом горі над Дніпром, яка нагадувала йому Афон.
Після смерті князя Володимира Святославича Антоній, остерігаючись князівських усобиць, знову вирушив на Афон, а через 2 роки повернувся до Києва. Він так само оселився на Берестовій горі, цього разу у печері, колись викопаній майбутнім київським митрополитом Іларіоном.
«І почав жити тут, молячи Бога,
Їсти хліб сухий,
І то через день,
І в міру води споживати,
І печеру копати».
Києво-Печерський монастир
Згодом до Антонія приєдналися інші подвижники, і 1051 року в печері мешкало 12 ченців. Вони розширили печеру, облаштували келії та підземну церкву.
Антоній висвятив одного з них – Варлама – на ігумена монастиря, а сам переселився на сусідню гору і там почав копати печери, які тепер називаються Ближніми.
«Ігумен же з братією заклали церкву велику,
І монастир стовпами обнесли,
І келій набудували багато,
І церкву звели,
І оздобили її іконами.
І відтоді почали звати монастир Печерський».
Невдовзі конфлікт із київським князем Ізяславом змусив Антонія переселитися до Єлецького монастиря у Чернігові. Пізніше він викопав печеру у Болдиних горах і жив там до свого примирення з Ізяславом.
1072 року Антоній повернувся до Печерського монастиря і на місці дерев’яної Успенської церкви заклав мурований храм. Він помер наступного року на 90-му році життя.
(Київ – Прага)