Доступність посилання

ТОП новини
24 Квітень 2018, Київ 02:36

Українські медіа про війну в Грузії: у кожного своя правда


Гості Вечірньої Свободи: Яніна Соколовська - головний редактор газети «Известия в Украине»; Роман Крик - кореспондент польського ТБ; Вахтанг Кіпіані - журналіст

Яніна Соколовська, Вахтанг Кіпіані



(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозаписі)


Роман Скрипін: «Україна програла інформаційну війну». «Інформаційну війну виграла Грузія». «Росія веде інформаційну війну на теренах колишнього СРСР». Це практично пряме цитування заголовків останніх днів.
Хто програв і хто виграв в інформаційних змаганнях? Питання наразі без відповіді, бо самооцінки, навіть зваженої, буде недостатньо.

Що ж відбувалося з українськими медіа під час війни в Грузії, та, яка досі не скінчилася?

Пане Романе, дайте стислу характеристику поведінки українських медіа під час конфлікту у Грузії.

Роман Крик: На жаль, я цього не можу зробити, тому що в тому часі мене не було в Україні, я не спостерігав за тим. Так що вибачайте, але не має в мене своєї думки.

Роман Скрипін: Можливо, тоді відповідь дістанемо від Вахтанга Кіпіані та Яніни Соколовської.

Вахтанг Кіпіані: Ми є заручниками телевізійної картинки, яку здебільшого українські телеканали отримали не самостійно.
Вахтанг Кіпіані:
Якщо говорити тільки про телебачення, то, очевидно, ми є заручниками телевізійної картинки, яку здебільшого українські телеканали отримали не самостійно.

Але цього разу в Україні склалася унікальна ситуація, коли в ніч з 7 на 8 серпня 2008 року у Цхінвалі або приблизно в тій стороні був кореспондент «Інтера» Руслан Ярмолюк.

І він був, очевидно, першим, хто зміг з місця події спочатку там хрипами, а потім і за допомогою телевізійної картинки передавати те, що він бачив або швидше чув. Бо це також виходить з його матеріалу в «Телекритиці», що значну частину часу він з іншими тележурналістами інших каналів інших країн сиділи в якихось підвалах, в якихось сховищах, і багато чого вони не бачили.

Роман Скрипін: Або пересувалися під російським конвоєм.

Вахтанг Кіпіані: Так. Вони пересувалися у складі російської миротворчої місії, втікаючи з того місця, де вони спочатку були. Але все рівно ці дані є цінними, тому що це були, власне, дані свідка, який знаходиться на лінії фронту.

З іншого боку, буквально за кілька днів з’явилася група українських журналістів. Там був Олександр Моторний з «1+1», Артем Шевченко з «Інтера». Вони працювали, так би мовити, з грузинського боку.

Я бачив як сюжети Ярмолюка, так і сюжети Моторного, то можу сказати, що журналістам вдавалося показувати війну, якою вона, очевидно, є. А після повернення Шевченка ми ще й дізналися, що вони були піддані тортурам, як агенти СБУ. Їх там клали на асфальт чи в багнюку обличчям вниз, вкрали бронежилети, мобільні телефони, їм там інсценізували ледве не ніж під горло.

Тобто, в принципі ми змогли дізнатися від українських журналістів безпосередньо те, що там відбувається.

Роман Скрипін: Дійсно це була унікальна ситуація, коли один телеканал направив трьох журналістів фактичну в одну країну.

Тобто, йшлося про Грузію в цілому, але кореспондент один перебував в Південній Осетії, інший перебував в Абхазії, а третій перебував безпосередньо…


Вахтанг Кіпіані: В Абхазії був Максим Буткевич.

Яніна Соколовська: Це не унікальна, це має так бути, це нормально. Це практика, яка є в Росії, щоб ми про неї казали.

Яніна Соколовська: В перші дні конфлікту ми дивилися на світ чужими очима, і найчастіше ці очі були російські.
А в нас та проблема, що в перші дні конфлікту ми дивилися на світ чужими очима, і найчастіше ці очі були російські.

Роман Скрипін: А від вашої газети хіба був кореспондент на місці?

Яніна Соколовська: Від нашої газети там було чотири чоловіка.

Роман Скрипін: Власне від «Ізвєстій в Україні»? Чи ви послуговувалися послугами так само російських колег?

Яніна Соколовська: Ні, в нас наша людина, яка працює в Москві, яка від нас поїхала в Осетію.

Роман Скрипін: Яка працює в Москві… За паспортом це хто?

Яніна Соколовська: Українець. Юрій Снєгірьов.

Але він писав те, що він бачив. І шукати правду тут не можна, тому що в кожного в цьому конфлікті своя правда. Але єдине, що я винесла з того, що він зробив, і з того, що робили колеги, то це те, що в цьому конфлікті не буде переможців і переможених, є лише потерпілі.

Наше завдання зараз знайти відповідь на такі питання. Що буде далі? Що буде з Україною? Що буде з Кримом, де вже постають такі конфліктні питання, які мені не хотілося би бачити?

Роман Скрипін: Давайте говорити про професіональні все ж таки здобутки, а не про геополітику, що буде з Кримом…

Вахтанг Кіпіані: Тоді варто згадати про Гліба Гараніча, кореспондента «Рейтера», фотографії якого обійшли світ і стали хітами цієї 5-денної війни.

Він став жертвою дуже цікавої російської спецоперації, коли від його імені, нібито, головному редактору «Еха Москви» було дано інтерв’ю, в якому він практично визнавав, що так, ми робимо постановочні фотографії, бо це все ж таки мистецтво, а не там звичайний погляд на світ.

І треба визнати, звичайно, що більша частина професійного співтовариства стала на захист українського стрингера чи українського фотожурналіста «Рейтера», і він підкреслив свою високу професійність.

Приємно було, що ці фотографії, які справді обійшли перші обкладинки у всьому світі, ці фотографії вбитого чоловіка на руках у свого там чи родича, чи друга в Горі, які, до речі, потім Росія видавала за фотографії в Цхінвалі, було зроблено українським фотожурналістом.

Яніна Соколовська: Це супер, що він український фотожурналіст. Але мені не дуже приємно, що він працює на «Рейтер», а не на якесь українське видання.

Вахтанг Кіпіані: Але так само в Горі був Чернічкін з «Фокуса». Це наш український журналіст, і він так само привіз практично такі ж самі фотографії.

Тому це говорить про те, що медіа готові в перший день, в першу годину таких резонансних подій, як війна, посилати людей на Кавказ, в Африку, в Судан.

Роман Скрипін: В який спосіб можна вирівнювати інформаційне поле, не деформуючи власне, національне, якщо говорити про Україну зараз, про Польщу і Росію порівно? Бо українські, польські та російські ЗМІ працюють за різними правилами на власних ринках, які формують різні потреби.

Чи можуть воювати або вести конкуренцію поміж собою медіа, які одні, скажімо, послуговуються критеріями об’єктивності та неупередженості, а інші виконують роль пропагандиста та агітатора?


Роман Крик: Якщо сказати про наше телебачення, наше громадське телебачення, на яком я працюю, то у нас в редакції у Варшаві постійно є 2-3 особи, які обслуговують, так би мовити, конфліктні ситуації в різних куточках світу. І ці 2-3 особи готові просто з хвилини на хвилину зібратися і поїхати туди, куди треба.

І так само було з Грузією. І наш кореспондент там появився дуже-дуже швидко. Так швидко, як це було можливо з технічних причин.

Хочу зазначити, що в Грузії були присутні представники різних каналів телебачення, були присутні журналісти з польського радіо, були представники також іншої інформаційної агенції. Так що там, якщо і казати про обслуговування цих подій з боку польських мас-медіа, то Польща мала можливість виробити собі власну точку зору на основі того, що пропонують власні кореспонденти польських мас-медіа, які були там, на місці подій, і дивилися на ситуацію власними очима.

Роман Скрипін: Панове, як можуть конкурувати або змагатися різні медіа в різних країнах, там, де ринок диктує різні потреби, і взагалі там, де влада по-різному ставиться до ролі медіа?

Скажімо, в мене чомусь таке стійке відчуття, що російські медіа були як агітатори та пропагандисти, я н бачив там об’єктивної картинки стосовно того, що відбувається в Грузії. Я бачив виправдання усіх зусиль Медведєва, Путіна та так званих російських миротворців, включно з 58-ою армією, яка ніколи таким миротворцем там не була.

Як конкурувати? Як змагатися? Як тут визначати переможця?

Яніна Соколовська: Воно може здаватися дивним, але вони дійсно вважають, що Медведєв робить все правильно, що Саакашвілі навіжений, і що його треба позбутися…

Роман Скрипін: Ну, більшість білорусів вважає, що єдино правильний президент – це Лукашенко. І що?

Яніна Соколовська: Так. І тому російський погляд на ці події є таким, яким він є.

Роман Скрипін: А північні корейці вважають, що найліпше – це ідеї Чучхе.

Яніна Соколовська: Так. Але мають бути українські погляди на українські події. Журналісти українські, які там працюють, і які розповідають людям свою правду.

Роман Скрипін: А я запитую: хто переконливіший в цій ситуації: той, хто підпорядковується жорсткій лінії, чи той, хто намагається об’єктивно висвітлювати позицію? Оскільки, якщо висвітлювати об’єктивно, то війна – це не прекрасне видовище.

Яніна Соколовська: Війна – це страшне видовище.

Якби Ви почитали публікації в російській пресі, то вони й пишуть про страшне: як вони сидять у тих льохах, як їх бомблять, як вони не можуть вискочити.

Роман Скрипін: Або один із заголовків: «Грузини тікали від нас в трусах».

Яніна Соколовська: Я не бачила цього заголовка. Але, можливо, хтось і бачив, як грузини тікали в трусах.

Роман Скрипін: Інший заголовок з російських медіа: «Ющенко хоче війни з Росією», наприклад.

А заголовок сьогоднішнього дня. Це не остання людина в російському МЗС говорить про те, що якщо Україна буде просуватися в НАТО, то ми вводимо візовий режим. Це сьогодні вже вдруге пролунала подібна заява...


(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозаписі)

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

XS
SM
MD
LG