Ініціатива Туреччини зі створення договору п’яти країн регіону, включно з самою Туреччиною, а також Росією, Грузією, Вірменією та Азербайджаном, переслідує мету подолати давні конфлікти у регіоні та просунути торгівлю Анкари і її енергетичні інтереси. Турецький президент Абдуллах Ґюль планує відвідати у суботу з історичним візитом Вірменію. Експерти запитують, чи є на практиці реальні можливості для реалізації «турецької ініціативи», цієї своєрідної кавказької регіональної платформи безпеки.
Оглядачі вважають, що пропозиція Туреччини щодо нової платформи на Кавказі виявилася у значній мірі досить несподіваною. Бо у перебігу війни Росії з Грузією Захід виступив єдиним фронтом зі значними дипломатичними ініціативами, включно з урегулюванням кризи та підвищенням безпеки енергетичних поставок на Захід.
Стару-нову ініціативу Туреччини на Кавказі відразу підтримала Росія
13 серпня, в апогей конфлікту між Росією та Грузією, турецький прем’єр-міністр Реджеп Тайїп Ердоган запропонував створити так званий Пакт стабільності і співпраці на Кавказі, який включав би три країни Півдня Кавказу і плюс двох регіональних важковаговиків – Туреччину та Росію. Ідея ця фактично не нова – колишній турецький президент Сюлейман Демірель ще у кінці 1990-х пропонував створити об’єднання пан-кавказьких країн.
Октай Аксой, політичний аналітик з Інституту зовнішньої політики з Анкари, каже, що війна в Грузії сприяла відновленню ініціативи Туреччини: «Ми шукали способу створення більш дружньої атмосфери в регіоні з
1990-х років. І останні події спонукали Туреччину запропонувати своєрідну платформу, у якій могли б брати участь всі країни регіону і що давало б їм можливість долати розбіжності».
Росія, яка не приховує свого бажання тримати Захід і НАТО на відстані від Південного Кавказу, висловилася на підтримку такого регіонального договору. Відвідуючи цього тижня Анкару, міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив, що такий договір допоміг би країнам Південного Кавказу самим, без втручання інших сторін, вирішувати свої проблеми.
Вірменія, Грузія та Азербайджан дивляться на створення нового проекту безпеки із застереженнями
Міністр закордонних справ Грузії Ека Ткешелашвілі відразу ж заявила, що Тбілісі може розглядати реальність такого плану лише після повного виведення російських військ із Грузії.
Анкара до сьогодні не мала ніяких дипломатичних стосунків з Вірменією. Тут відігравав свою роль і конфлікт у Нагірному Карабасі, в якому Туреччина повністю підтримувала Азербайджан. Та й сучасна відмова турків визнавати геноцид вірмен у 1915 році, в часи Османської Туреччини, також не сприяла налагодженню зв’язків між Анкарою та Єреваном.
Зближенню між Туреччиною та Вірменією останнім часом, як не дивно, більше сприяла Москва, бо раніше цим більше переймалися у Вашингтоні. І вірменам, в умовах відсутності моря та перебоїв під час цієї війни у постачанні зерна та нафти через Чорне море і Грузію, сьогодні стає вигідним налагоджувати стосунки з Анкарою.
Експерти також вважають, що Туреччина боїться розпалювання кавказького конфлікту, бо тоді вона опиняється на передньому фронті Заходу у боротьбі з Росією і приймає головний удар, з усіма втратами і ризиками такого сценарію подій у регіоні. Тому, як каже азербайджанський політичний аналітик Рахім Музабеков, Анкара намагається знайти спосіб уникнути таких ризиків на Кавказі і посилити свою роль у регіоні та на переговорах з ЄС щодо майбутнього членства Туреччини в європейській спільноті.
Варто не забувати й про те, що Туреччина тісно прив’язана у енергетичному плані до Росії – вона отримує звідти понад 60 відсотків природного газу і до 30 відсотків нафти.
США холодно поставилися до ініціативи Туреччини
Турецька англомовна газета Turkish Daily News повідомила, що заступник помічника Держсекретаря США і посередник у конфлікті довкола Нагірного Карабаху Метью Брайза висловив здивування цією пропозицією Реджепа Ердогана від 13 серпня: «Ми не були поінформовані про те, що станеться».
Турецька газета наводить також слова інших американських дипломатів, які в цілому позитивно оцінюють ініціативу Анкари на Південному Кавказі, але заявляють, що це потребує детальних консультацій Вашингтона з Туреччиною.
Були також побоювання в США щодо позиції Анкари у війні з Грузією та ймовірності пропуску американських бойових кораблів у Чорне море для допомоги Тбілісі.
Та все ж експерти схильні вважати, що імовірність реалізації «турецького плану» на Кавказі дуже вже ілюзорна. Вони вказують на залежність цього проекту від стосунків Грузії та Росії, від реальності налагодження тісніших стосунків між Анкарою та Єреваном. Важливо, щоб це не заважало їхнім відносинам з Азербайджаном.
Також ідеться про різноманітне кавказьке лобі в самій Туреччині, яке впливає і на місцевий парламенті, і на уряд. Так професор історії з університету Білкент з Анкари Дейвід Барчард переконаний, що тут «Туреччині доведеться завжди рухатися по дуже тонкій лінії, щоб уникнути образ щодо відмінностей між різними групами і навіть конфліктів між цими меншинами».
Хоча експерти не виключають, що такі візити, як приїзд президента Туреччини на футбольний матч відбору чемпіонату світу 2010 між його національною збірною і футболістами Вірменії в Єревані у суботу 6 вересня, все ж сприяють доланню бар’єрів, які блокували стосунки в цьому регіоні.
Оглядачі вважають, що пропозиція Туреччини щодо нової платформи на Кавказі виявилася у значній мірі досить несподіваною. Бо у перебігу війни Росії з Грузією Захід виступив єдиним фронтом зі значними дипломатичними ініціативами, включно з урегулюванням кризи та підвищенням безпеки енергетичних поставок на Захід.
Стару-нову ініціативу Туреччини на Кавказі відразу підтримала Росія
13 серпня, в апогей конфлікту між Росією та Грузією, турецький прем’єр-міністр Реджеп Тайїп Ердоган запропонував створити так званий Пакт стабільності і співпраці на Кавказі, який включав би три країни Півдня Кавказу і плюс двох регіональних важковаговиків – Туреччину та Росію. Ідея ця фактично не нова – колишній турецький президент Сюлейман Демірель ще у кінці 1990-х пропонував створити об’єднання пан-кавказьких країн.
Октай Аксой, політичний аналітик з Інституту зовнішньої політики з Анкари, каже, що війна в Грузії сприяла відновленню ініціативи Туреччини: «Ми шукали способу створення більш дружньої атмосфери в регіоні з
1990-х років. І останні події спонукали Туреччину запропонувати своєрідну платформу, у якій могли б брати участь всі країни регіону і що давало б їм можливість долати розбіжності».
Росія, яка не приховує свого бажання тримати Захід і НАТО на відстані від Південного Кавказу, висловилася на підтримку такого регіонального договору. Відвідуючи цього тижня Анкару, міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив, що такий договір допоміг би країнам Південного Кавказу самим, без втручання інших сторін, вирішувати свої проблеми.
Вірменія, Грузія та Азербайджан дивляться на створення нового проекту безпеки із застереженнями
Міністр закордонних справ Грузії Ека Ткешелашвілі відразу ж заявила, що Тбілісі може розглядати реальність такого плану лише після повного виведення російських військ із Грузії.
Анкара до сьогодні не мала ніяких дипломатичних стосунків з Вірменією. Тут відігравав свою роль і конфлікт у Нагірному Карабасі, в якому Туреччина повністю підтримувала Азербайджан. Та й сучасна відмова турків визнавати геноцид вірмен у 1915 році, в часи Османської Туреччини, також не сприяла налагодженню зв’язків між Анкарою та Єреваном.
Зближенню між Туреччиною та Вірменією останнім часом, як не дивно, більше сприяла Москва, бо раніше цим більше переймалися у Вашингтоні. І вірменам, в умовах відсутності моря та перебоїв під час цієї війни у постачанні зерна та нафти через Чорне море і Грузію, сьогодні стає вигідним налагоджувати стосунки з Анкарою.
Експерти також вважають, що Туреччина боїться розпалювання кавказького конфлікту, бо тоді вона опиняється на передньому фронті Заходу у боротьбі з Росією і приймає головний удар, з усіма втратами і ризиками такого сценарію подій у регіоні. Тому, як каже азербайджанський політичний аналітик Рахім Музабеков, Анкара намагається знайти спосіб уникнути таких ризиків на Кавказі і посилити свою роль у регіоні та на переговорах з ЄС щодо майбутнього членства Туреччини в європейській спільноті.
Варто не забувати й про те, що Туреччина тісно прив’язана у енергетичному плані до Росії – вона отримує звідти понад 60 відсотків природного газу і до 30 відсотків нафти.
США холодно поставилися до ініціативи Туреччини
Турецька англомовна газета Turkish Daily News повідомила, що заступник помічника Держсекретаря США і посередник у конфлікті довкола Нагірного Карабаху Метью Брайза висловив здивування цією пропозицією Реджепа Ердогана від 13 серпня: «Ми не були поінформовані про те, що станеться».
Турецька газета наводить також слова інших американських дипломатів, які в цілому позитивно оцінюють ініціативу Анкари на Південному Кавказі, але заявляють, що це потребує детальних консультацій Вашингтона з Туреччиною.
Були також побоювання в США щодо позиції Анкари у війні з Грузією та ймовірності пропуску американських бойових кораблів у Чорне море для допомоги Тбілісі.
Та все ж експерти схильні вважати, що імовірність реалізації «турецького плану» на Кавказі дуже вже ілюзорна. Вони вказують на залежність цього проекту від стосунків Грузії та Росії, від реальності налагодження тісніших стосунків між Анкарою та Єреваном. Важливо, щоб це не заважало їхнім відносинам з Азербайджаном.
Також ідеться про різноманітне кавказьке лобі в самій Туреччині, яке впливає і на місцевий парламенті, і на уряд. Так професор історії з університету Білкент з Анкари Дейвід Барчард переконаний, що тут «Туреччині доведеться завжди рухатися по дуже тонкій лінії, щоб уникнути образ щодо відмінностей між різними групами і навіть конфліктів між цими меншинами».
Хоча експерти не виключають, що такі візити, як приїзд президента Туреччини на футбольний матч відбору чемпіонату світу 2010 між його національною збірною і футболістами Вірменії в Єревані у суботу 6 вересня, все ж сприяють доланню бар’єрів, які блокували стосунки в цьому регіоні.
