Зараз у павільйонах кіностудії знімають російські серіали. Українських же повнометражних ігрових фільмів за роки незалежності було знято лише близько десятка.
Свята не вийшло. Хоч як організатори не старалися, а сум в очах легендарних українських акторів та режисерів не стерли ні червона доріжка до банкетної зали, ні гарно накриті столи, ні оркестр. Президент не приїхав, Прем’р-міністр теж, а привітання від уряду озвучив особисто Олександр Турчинов, перший віце-прем’єр-міністр.
Він повідомив, що уряд планує найближчим часом змінити підходи до фінансування кіновиробництва. «Україна не тільки може, а й повинна виробляти не лише літаки і ракети, а й якісне кіно», – сказав віце-прем’єр.
Про те, що кіностудія імені Довженка може виробляти першокласне кіно, знав весь світ. Шедеври Олександра Довженка, Дзиґи Вертова, Ігоря Савченка, Івана Кавалерідзе, Сергія Параджанова, Леоніда Бикова, Івана Миколайчука увійшли в історію світового кіно і заклали орієнтири розвитку кіномистецтва.
А тепер українського кіно майже немає. За роки незалежності повнометражних українських художніх фільмів зняли лише близько десятка. Був час, коли павільйони кіностудії взагалі простоювали. Тепер ситуація змінилася.
Кіно знімають. Але не своє.
Кіностудія імені Довженка зустрічає своє вісімдесятиріччя у бурхливій діяльності. Усі павільйони зайняті, софіти горять, камери в роботі – триває безкінечний знімальний процес. Сад, посаджений майстром, росте і величезні борди з кадрами всесвітньо відомих і оскароносних фільмів прикрашають стіни. От тільки українського кіно зараз майже немає.
Держава, якій належить кіностудія, якщо й замовляє фільми, то їхні зйомки розтягуються на роки.
Як розповідає генеральний директор кіностудії Ігор Ставчанський, нещодавно вдалося завершити картину «Богдан Зиновій Хмельницький », який знімався упродовж семи років, «бо всі групи розійшлися».
«Тепер ми маємо надію, що держава підпише нам не тільки дві-три роботи, а п’ять-сім фільмів, бо тепер ми впевнені, що зможемо», – вважає новий директор кіностудії.
У можливостях працівників кіностудії Довженка не сумніваються замовники російських серіалів. Їх знімають без зупинки, вдень і вночі. Головні ролі грають переважно російські актори, а вже ті, за влучним висловом режисера «Мамая» Олеся Саніна, «хто переклеює номери» в кадрі, на автівках – з київських на московські, тобто весь обслуговуючий персонал, – українці.
Брехня і захват прокату
На запитання, чому так, менеджери від кіно відповідають, що такі умови диктує ринок. Що набирає рейтингів на телебаченні і збирає кінозали, те й знімають. А українського кіно дуже мало, бо талантів, мовляв, немає.
Режисер Юрій Іллєнко це твердження називає «локшиною на вухах українців». На його думку, такі міфи поширюють і підтримують ті, хто не хоче впустити українське кіно у прокат. А українські фільми є, їх, стверджує Іллєнко, уже знято близько п’ятисот. Але без законодавчої підтримки держави український глядач їх не побачить.
У 1992 році, каже Юрій Іллєнко, він передав владі перелік заходів, які необхідно зробити для відродження українського кіно. На другий день Іллєнка звільнили з роботи, а подібний план затвердила для свого кінематографу Державна Дума Росії. Російське кіно нині переживає бум.
Слава українського кіно в минулому. «Землю» Довженка занесли у число 117 найкращих фільмів усіх часів та народів. А «Тіні забутих предків» з Іваном Миколайчуком у головній ролі вивчають у всіх кіношколах світу.
У відродження українського кіно вірить мистецтвознавець Вадим Скуратівський. Він переконаний, що аура геніальності корифеїв кіностудії Довженка обов’язково проявиться у молодому поколінні кіномитців.
«Інерція геніальності майстрів цієї студії продовжується. Нам пропонує українська геніальність саму себе, а ми не завжди йдемо їй назустріч», – наголошує Скуратівський.
Таланти є. Вони лише загубилися у хаосі, який творить звичайний ринок при відсутності державної політики.
Свята не вийшло. Хоч як організатори не старалися, а сум в очах легендарних українських акторів та режисерів не стерли ні червона доріжка до банкетної зали, ні гарно накриті столи, ні оркестр. Президент не приїхав, Прем’р-міністр теж, а привітання від уряду озвучив особисто Олександр Турчинов, перший віце-прем’єр-міністр.
Він повідомив, що уряд планує найближчим часом змінити підходи до фінансування кіновиробництва. «Україна не тільки може, а й повинна виробляти не лише літаки і ракети, а й якісне кіно», – сказав віце-прем’єр.
Про те, що кіностудія імені Довженка може виробляти першокласне кіно, знав весь світ. Шедеври Олександра Довженка, Дзиґи Вертова, Ігоря Савченка, Івана Кавалерідзе, Сергія Параджанова, Леоніда Бикова, Івана Миколайчука увійшли в історію світового кіно і заклали орієнтири розвитку кіномистецтва.
А тепер українського кіно майже немає. За роки незалежності повнометражних українських художніх фільмів зняли лише близько десятка. Був час, коли павільйони кіностудії взагалі простоювали. Тепер ситуація змінилася.
Кіно знімають. Але не своє.
Кіностудія імені Довженка зустрічає своє вісімдесятиріччя у бурхливій діяльності. Усі павільйони зайняті, софіти горять, камери в роботі – триває безкінечний знімальний процес. Сад, посаджений майстром, росте і величезні борди з кадрами всесвітньо відомих і оскароносних фільмів прикрашають стіни. От тільки українського кіно зараз майже немає.
Держава, якій належить кіностудія, якщо й замовляє фільми, то їхні зйомки розтягуються на роки.
Як розповідає генеральний директор кіностудії Ігор Ставчанський, нещодавно вдалося завершити картину «Богдан Зиновій Хмельницький », який знімався упродовж семи років, «бо всі групи розійшлися».
«Тепер ми маємо надію, що держава підпише нам не тільки дві-три роботи, а п’ять-сім фільмів, бо тепер ми впевнені, що зможемо», – вважає новий директор кіностудії.
У можливостях працівників кіностудії Довженка не сумніваються замовники російських серіалів. Їх знімають без зупинки, вдень і вночі. Головні ролі грають переважно російські актори, а вже ті, за влучним висловом режисера «Мамая» Олеся Саніна, «хто переклеює номери» в кадрі, на автівках – з київських на московські, тобто весь обслуговуючий персонал, – українці.
Брехня і захват прокату
На запитання, чому так, менеджери від кіно відповідають, що такі умови диктує ринок. Що набирає рейтингів на телебаченні і збирає кінозали, те й знімають. А українського кіно дуже мало, бо талантів, мовляв, немає.
Режисер Юрій Іллєнко це твердження називає «локшиною на вухах українців». На його думку, такі міфи поширюють і підтримують ті, хто не хоче впустити українське кіно у прокат. А українські фільми є, їх, стверджує Іллєнко, уже знято близько п’ятисот. Але без законодавчої підтримки держави український глядач їх не побачить.
У 1992 році, каже Юрій Іллєнко, він передав владі перелік заходів, які необхідно зробити для відродження українського кіно. На другий день Іллєнка звільнили з роботи, а подібний план затвердила для свого кінематографу Державна Дума Росії. Російське кіно нині переживає бум.
Слава українського кіно в минулому. «Землю» Довженка занесли у число 117 найкращих фільмів усіх часів та народів. А «Тіні забутих предків» з Іваном Миколайчуком у головній ролі вивчають у всіх кіношколах світу.
У відродження українського кіно вірить мистецтвознавець Вадим Скуратівський. Він переконаний, що аура геніальності корифеїв кіностудії Довженка обов’язково проявиться у молодому поколінні кіномитців.
«Інерція геніальності майстрів цієї студії продовжується. Нам пропонує українська геніальність саму себе, а ми не завжди йдемо їй назустріч», – наголошує Скуратівський.
Таланти є. Вони лише загубилися у хаосі, який творить звичайний ринок при відсутності державної політики.
