Уже всередині XV століття вірменам у Львові надали певні права і навіть привілеї. Вони могли мати будинки, городи, займатися ремісництвом і торгівлею. Про усе це розповідає переписана на пергаменті «Золота книга» привілеїв міста Львова XV століття. Це єдина книга львівського магістрату.
Польський король Сигизмунд І на початку XVI століття підписав кодекс львівських вірмен та інші привілеї у магістратській книзі. А грамота російського царя Олексія Михайловича надавала дозвіл вірменській торговельній компанії торгувати шовком-ситцем. Є й указ верховної таємної ради про мито на шовкові товари.
Історична нотатка у книзі індуктів вірменського міського суду Львова доповнює сторінки історії українського народу про національно-визвольну війну під проводом Богдана Хмельницького.
Вірменолог Наталія Царьова каже, що представлені архівні матеріали цікаві для дослідників, які вивчають політичні, економічні, культурні питання минулого, а ще для вивчення власного генеалогічного дерева.
«Цікава доля Львова і трагічна. Львів був втягнутий у вир політичних, економічних, культурних подій Європи від давніх часів. Ми можемо побачити на прикладі документів історичного архіву, як переплітаються долі українців і вірмен, німецького та польського народів, угорського і грецького, можна ще багато перелічувати. У нашому архіві, нехай по кілька, але є документи, які стосуються усіх країн Європи», – зазначає Наталія Царьова .
Вірменський науковець захоплений від побаченого
Директор Національного архіву Вірменії Аматуні Вірабян був вражений побаченими цінними документами, які збереглись в архіві. Він сподівається, що вірменська сторона матиме фотокопії цих документів. «У нас деякі матеріали є ще з радянських часів, але зараз висока технологія. І для вірменських дослідників чи європейців вірменського походження це унікальне джерело для досліджень».
У судових міських книгах Львова XVI століття можна не лише дізнатися про різноманітні справи, але й побачити на серйозних документах талановиті графічні малюнки. Чи то писареві було нудно чи нецікаво, чи він, не маючи фотоапарату, хотів залишити не тільки записи, але і образи, але під час розгляду справи про розлучення, він не лише її засвідчив у книзі, але й залишив малюнок вродливої вірменки і карикатурне зображення її заможного чоловіка.
Тож, якщо хтось захоче досліджувати історію малюнків із судової зали, які нині є стандартною журналістською практикою у багатьох європейських країнах, то почати свої розвідки він зможе з вірменських судових книг, що зберігаються у львівському архіві.
(Львів – Київ – Прага)
