– У статті, опублікованій недавно в «Le Monde», Ви хвалили засудження Європейським Союзом недавніх військових дій Росії в Грузії, а також згадали «доктрину Путіна». Поясніть, що Ви мали на увазі.
– Ми не надали достатньої уваги тому, що говорить пан Путін. Інколи він висловлюється дуже відверто й відкрито.У 2005 році він публічно назвав розпад Радянського Союзу найбільшою геополітичною катастрофою 20-го століття. Чи є це важливішим, ніж 10 мільйонів загиблих європейців під час Першої світової війни? Чи є це більшою катастрофою, ніж Друга світова війна, яка загубила життя 50 мільйонів людей з різних куточків світу? Можна це назвати більшим,ніж Аушвітц, Хіросіма чи ГУЛАГ? Саме ці слова пана Путіна пояснюють його політику та намагання перетворити Росію, наскільки це можливо в сучасному світі, у провідну силу, яка здійснює контроль над найближчими сусідами, колишніми республіками радянської імперії.
Наступна мета в цій доктрині була згадана самим Путіним. Він сказав, що революції в Грузії та Україні були проявами постійної революції. Це означає, що йому дуже добре відомо, що після першого повстання в радянській частині Берліну в 1953 році було повстання в Будапешті, польські виступи, Празька весна та невдоволення самих російських інтелектуалів. Все це привело до розпаду Радянського Союзу, а також падіння Берлінської стіни.
Враховуючи минуле, доктрина Путіна спрямована на запобігання подібній «катастрофі» 1991-го, яка б поставила під сумнів силу Путіна. Через це він атакував і через це він представляє небезпеку для цілої Європи.
– Чи погоджуєтеся Ви з тим, що країни Європейського Союзу діяли об’єднано в звинуваченні російських дій у Грузії?
– Це початок, а також удосконалення, в порівнянні з минулим. Росія сподівається, що ЄС не зможе діяти воєдино. Вона хоче мати справу з кожною нацією окремо і по можливості уникати Євросоюз загалом. Міністр закордонних справ Росії переконаний, що ЄС не існує, а якщо й існує, то тільки на папері. Він упевнений, що егоїзм кожної з країн набагато більший, ніж їхня здатність та готовність до об’єднання. Але ми мали змогу побачити спільну відповідь на російську військову агресію проти маленької країни – Грузії. Росія процвітає за рахунок хаосу.
– Ми побачили спільну реакцію. Але ми також можемо говорити про європейську залежність від російських енергоресурсів?
– Ні, зовсім ні. На мою думку, цей аргумент існує тільки для того, щоб знайти вибачення боягузтву та бездіяльності. ЄС настільки залежний від Росії, свого найбільшого постачальника нафти та газу, наскільки Росія залежна від нас. 70 відсотків російського бюджету становлять прибутки від проданої нафти та газу. Для того, щоб мати доступ до цього золота, Росія повинна мати можливість продавати. На даний момент вона може це робити лише для ЄС. Таким чином немає енергетичної нерівності, покупець є рабом продавця, як і продавець – рабом покупця.
– Ви колись описали Росію як гіганта з глиняною ногою. Але цей гігант володіє величезними фінансовими ресурсами та сильною армією.
– Візьміть для порівняння Росію та Китай. Обидві авторитарні країни зародились на основі комунізму та успадкували владу однієї партії. Але є величезна різниця міх ними. Для прикладу, зростання цін на нафту приносить вигоду Росії. Світові кризи – в інтересах Росії. Вони сприяють зростанню цін на природні ресурси. Росія, як і Саудівська Аравія, живе своїми природними ресурсами, але не розвиває своєї індустрії. Їх ні в якому разі не можна назвати економічними дивами, як Китай. Росія – «сила шкоди». Чим більше проблем у світі, тим сильніше вона себе відчуває.
– Чи це все пояснює дії Росії у її намаганні вирішити іранську ядерну проблему в рамках групи 5+1?
– Безумовно. Міць Росії ґрунтується на 3 речах: по-перше, Росія – друга світова ядерна сила, по-друге, вона є другою по продажу зброї і по-третє, Росія вірить у те, що завдяки своїм енергетичним ресурсам вона зможе шантажувати сучасні демократичні країни. Вона продає зброю Ірану, «Хамасу», «Хезболлі». Країни, які процвітають на кризах, як Росія, організувались зараз у спільний фронт.
(Прага – Київ)
– Ми не надали достатньої уваги тому, що говорить пан Путін. Інколи він висловлюється дуже відверто й відкрито.У 2005 році він публічно назвав розпад Радянського Союзу найбільшою геополітичною катастрофою 20-го століття. Чи є це важливішим, ніж 10 мільйонів загиблих європейців під час Першої світової війни? Чи є це більшою катастрофою, ніж Друга світова війна, яка загубила життя 50 мільйонів людей з різних куточків світу? Можна це назвати більшим,ніж Аушвітц, Хіросіма чи ГУЛАГ? Саме ці слова пана Путіна пояснюють його політику та намагання перетворити Росію, наскільки це можливо в сучасному світі, у провідну силу, яка здійснює контроль над найближчими сусідами, колишніми республіками радянської імперії.
Наступна мета в цій доктрині була згадана самим Путіним. Він сказав, що революції в Грузії та Україні були проявами постійної революції. Це означає, що йому дуже добре відомо, що після першого повстання в радянській частині Берліну в 1953 році було повстання в Будапешті, польські виступи, Празька весна та невдоволення самих російських інтелектуалів. Все це привело до розпаду Радянського Союзу, а також падіння Берлінської стіни.
Враховуючи минуле, доктрина Путіна спрямована на запобігання подібній «катастрофі» 1991-го, яка б поставила під сумнів силу Путіна. Через це він атакував і через це він представляє небезпеку для цілої Європи.
– Чи погоджуєтеся Ви з тим, що країни Європейського Союзу діяли об’єднано в звинуваченні російських дій у Грузії?
– Це початок, а також удосконалення, в порівнянні з минулим. Росія сподівається, що ЄС не зможе діяти воєдино. Вона хоче мати справу з кожною нацією окремо і по можливості уникати Євросоюз загалом. Міністр закордонних справ Росії переконаний, що ЄС не існує, а якщо й існує, то тільки на папері. Він упевнений, що егоїзм кожної з країн набагато більший, ніж їхня здатність та готовність до об’єднання. Але ми мали змогу побачити спільну відповідь на російську військову агресію проти маленької країни – Грузії. Росія процвітає за рахунок хаосу.
– Ми побачили спільну реакцію. Але ми також можемо говорити про європейську залежність від російських енергоресурсів?
– Ні, зовсім ні. На мою думку, цей аргумент існує тільки для того, щоб знайти вибачення боягузтву та бездіяльності. ЄС настільки залежний від Росії, свого найбільшого постачальника нафти та газу, наскільки Росія залежна від нас. 70 відсотків російського бюджету становлять прибутки від проданої нафти та газу. Для того, щоб мати доступ до цього золота, Росія повинна мати можливість продавати. На даний момент вона може це робити лише для ЄС. Таким чином немає енергетичної нерівності, покупець є рабом продавця, як і продавець – рабом покупця.
– Ви колись описали Росію як гіганта з глиняною ногою. Але цей гігант володіє величезними фінансовими ресурсами та сильною армією.
– Візьміть для порівняння Росію та Китай. Обидві авторитарні країни зародились на основі комунізму та успадкували владу однієї партії. Але є величезна різниця міх ними. Для прикладу, зростання цін на нафту приносить вигоду Росії. Світові кризи – в інтересах Росії. Вони сприяють зростанню цін на природні ресурси. Росія, як і Саудівська Аравія, живе своїми природними ресурсами, але не розвиває своєї індустрії. Їх ні в якому разі не можна назвати економічними дивами, як Китай. Росія – «сила шкоди». Чим більше проблем у світі, тим сильніше вона себе відчуває.
– Чи це все пояснює дії Росії у її намаганні вирішити іранську ядерну проблему в рамках групи 5+1?
– Безумовно. Міць Росії ґрунтується на 3 речах: по-перше, Росія – друга світова ядерна сила, по-друге, вона є другою по продажу зброї і по-третє, Росія вірить у те, що завдяки своїм енергетичним ресурсам вона зможе шантажувати сучасні демократичні країни. Вона продає зброю Ірану, «Хамасу», «Хезболлі». Країни, які процвітають на кризах, як Росія, організувались зараз у спільний фронт.
(Прага – Київ)
