Доступність посилання

28 Червень 2017, Київ 01:39

Про єдину європейську історію можна говорити тільки в далекій перспективі


Світлана Єременко

Київ – Чи можлива єдина європейська історія? На це запитання намагались відповісти учасники «Четвертого Київського діалогу». Науковці, історики, лідери громадського руху з України, Німеччини, Польщі та Росії обговорювали категорії «історії пам’яті», «культури спогадів», «осмислення історії».


У різних країнах по-різному трактують трагічні сторінки історії: окупацію, геноцид, насильницьке переселення, злочини тоталітаризму. Спогади про ці події у кожній країні, суспільстві і навіть родині відрізняються.

У Вірменії вважають геноцидом знищення вірменського населення турецькими військами у 1915-16 роках. Натомість у Туреччині ухвалено закон про кримінальну відповідальність для тих, хто ці події називатиме геноцидом. Під дію цього закону потрапив лауреат Нобелівської премії Орхан Памук, який назвав ті криваві події геноцидом, а також став на захист курдів.

Нещодавно в Іспанії було ухвалено «Закон про історичну пам’ять», який передбачає компенсацію жертвам диктаторського режиму Франко. Однак цей закон має багато опонентів, які вважають що він знову викличе протистояння у суспільстві. Тридцять років Іспанія йшла до примирення, яке може виявитись примарним.

Росія досі не визнає злочином розстріл 15 тисяч польських офіцерів під Катинню у 1940-му. Як повідомив Ян Рачинський, представник «Меморіалу» з Москви, в Росії все ще закриті для істориків архіви, починаючи з 1917 року. Так само Росія не визнає штучного голодомору в Україні геноцидом.

Україна може бути прикладом


Натомість Україна зробила вже чимало кроків для розкриття «білих плям історії»,– вважають експерти та науковці. Частково відкриті архіви КДБ, оприлюднені документи щодо діяльності ОУН-УПА, голоду, комуністичних репресій в Україні. Україна визнала і покаялась перед поляками за різанину на Волині в 1943 році.

Екс-посол Німеччини в Україні Дітмар Штюдеманн схвалює намагання України створити власну історію без нашарувань імперій, під владою яких вона була, визнати свої помилки. «Історичний досвід – це щось моральне. І це зобов’язує поводитись морально й етично. І якщо Україні вдасться переосмислити свій історичний досвід, то вона зможе стати країною, яка буде прикладом на європейському і навіть глобальному рівні», – вважає пан Штюдеманн.

Гельмут Кеніг, політолог з університету Аахен у Німеччині доводить, що підхід «пам’яті і осмислення» минулого почав впроваджуватись у суспільстві після Першої світової війни. До того діяв підхід «забуття і прощення». У Версальському договорі 1919 року вперше винних вимагали посадити на лаву підсудних. На Нюрнберзькому процесі в 1945 році це вже було зроблено – винних покарали.

Розставити акценти у власній історії

Та чи можна позбутись суперечностей у сприйнятті та трактуванні фактів історії європейських країн? Це непростий і довгий шлях. Перш за все потрібно, щоб суспільство у кожній країні розібралось зі своєю національною історією. Визнати помилки, покаятись, привести історичні факти до єдиного бачення різними поколіннями, щоб вони не повторилися у майбутньому.

Щоб наступні покоління могли пишатись звитяжними сторінками і розуміти корені трагедій, необхідно відкрити архіви, дати можливість працювати історикам, дослідникам. Проаналізувати події без політики, без тиску і соціального замовлення та виробити спільні критерії оцінки подій – ось головне завдання, яке стоїть сьогодні перед кожною країною, вважають експерти.

Андрій Павлишин, історик, редактор сайту «Західна аналітична група», стверджує, що поки що про єдину європейську історію говорити зарано. «Така історія повинна б стати підґрунтям єдності спільноти всіх європейців у вирішенні якихось важливих проблем, але для цього потрібна насамперед політична воля. Історики – не службовці на державній службі, вони будуть писати про те, що їм цікаво, що цікаво людям. Цілком можливо, що історія Європи і виникне сама собою без всяких стимуляцій», – вважає Андрій Павлишин.

(Київ – Прага)

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG