Доступність посилання

23 Вересень 2017, Київ 11:06

Юрій Сергеєв: Росія принципово змінила своє ставлення до тоталітарного режиму


UN Geneal Assembly logo correct size

Київ – Україна переслідує моральні, а не правові цілі, виступаючи з ініціативою внести у порядок денний 63-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН пункт про відзначення 75-х роковин Голодомору 1932–1933 років. Про це Радіо Свобода повідомив Постійний представник України при ООН Юрій Сергеєв. Протидію російської делегації у будь-якому питанні, що стосується Голодомору, Сергеєв пояснив принциповою зміною ставлення Російської Федерації до сталінського тоталітарного режиму.

– Пане Сергеєв, з якою метою українська делегація неофіційно надіслала проект резолюції про вшанування роковин Голодомору усім членам Генеральної Асамблеї ООН?

– Офіційно проект резолюції розповсюджується тоді, коли він вже включений до порядку денного. Зараз українська делегація лише працює над тим, щоб це зробити. Ми надіслали проект, щоб продемонструвати усім країнам-членам Генеральної Асамблеї ООН, що мета України є прозорою, щоб розсіяти будь-які спекуляції, що їх породжують деякі делегації, в тому числі і делегація Російської Федерації. За нашою метою стоїть бажання захистити людську гідність і упередити через наші знання появу таких злочинів у майбутньому. Це питання моралі і більше нічого.

– У 2003 році делегація Російської Федерації приєдналася до спільної заяви ООН щодо вшанування 70-ї річниці Голодомору 1930-х років. Чому тепер ставлення так змінилося?

– Зараз протидія пов’язана з тим, що Російська Федерація принципово змінила оцінку подій і категорично не сприймає саму постановку питання про Голодомор. На їхню думку, у тих подіях не вбачається чийогось злого умислу, і вони категорично заперечують, що це був злочин, направлений проти українців. Це їхня позиція. Хоча у 2003 році Росія приєдналася до заяви, у якій було сказано, що великі жертви в Україні були спричинені кримінальними діями тоталітарного режиму. А у другому реченні було написано, що «це була національна трагедія українського народу». Тепер заперечуються всі ці означення.

– А з чим, на вашу думку, пов’язана така зміна позиції Російської Федерації?

– Експерти знайдуть відповідь на це запитання, якщо проаналізують участь Росії у голосуванні щодо певних резолюцій. Так, наприклад, резолюція про засудження злочинів комуністичних тоталітарних режимів у Центральній та Східній Європі була прийнята більшістю, але наші сьогоднішні опоненти тоді до неї не приєдналися. Чому? А тому, що там говорилося і про сталінські злочини. Через кілька місяців Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалює документ про засудження режиму Франко. Іспанці, які стоять за цим документом, хотіли розкрити для свого власного народу й наступних поколінь трагедію, яку приніс режим Франко. Наші опоненти і тоді виступили проти. Тобто можна говорити про певну тенденцію. А усі, хто стежить за інтерпретацією історії, бачать зміни, які з’являються у підручниках. Так, у передмові до підручника 11 класу «Історія Росії» автори пишуть: «ми є супротивниками концепції тоталітаризму». Якщо так виглядає новітня ідеологія, то можна висловити великий жаль… До того ж ми повідомили про розповсюдження проекту резолюції 30 жовтня, коли в Росії був День національної пам’яті. І я звернув увагу на те, що жодна офіційна особа в Росії не звернулася до народу і не згадала про жертви політичних репресій. Це робили лише правозахисники. Оскільки ми розглядаємо Голодомор 1932–33 років як результат злочинів сталінського режиму, звичайно, ми маємо протестувати проти перегляду ставлення до тоталітаризму. Україна вважає, що вшанування пам’яті жертв тієї страшної трагедії стане демонстрацією поваги до прав людини та людської гідності, оскільки в Радянському Союзі людське життя було на останньому місці серед пріоритетів тодішньої влади. А натомість делегація Російської Федерації говорить про те, що це був результат непередбачливої сільськогосподарської політики. Ми кажемо про те, що людина і її життя має бути в центрі будь-якої політики, а нам заперечують, що економічні питання мають бути головними.

– Який може бути подальший розвиток цього проблемного питання?

– Питання Голодомору – це не є питання українсько-російських суперечностей. Україна ставить це питання, бо вона має право його ставити. По-перше, це один із національних пріоритетів, а по-друге, ООН передбачає повернення історичної правди, щоб долати сучасні проблеми. Розглядаючи сучасну продовольчу кризу, світ має знати, якою цинічною зброєю може бути голод. Ніхто не може заперечувати Україні ставити питання про Голодомор, як ніхто не може відмовляти будь-якому народові у його бажанні надати оцінку певним історичним подіям. Хоча ми розуміємо, що країни-члени ООН, особливо країни третього світу, зараз опинилися у дуже складній ситуації. З одного боку, вони мають моральне бажання бути з нами солідарними. А з іншого боку, на них чиниться інший тиск – політичний та економічний. У розповсюдженому листі міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова йдеться про те, що підтримка України в питанні Голодомору буде розглядатися як крок проти Росії. Тому, розповсюдивши проект резолюції про вшанування 75-х роковин Голодомору, ми хочемо допомогти країнам зробити моральний вибір – висловити солідарність із невинно замордованими жертвами. У нас є відчуття, що це відбудеться.

– А які перспективи визнання ООН Голодомору 1932–33 років геноцидом українського народу?

– Існуюча правова практика в системі ООН надзвичайно важка. Для того, щоб добитися визнання Голодомору геноцидом, потрібний час, численні дискусії правників, міжнародні конференції і широке усвідомлення того, що ж насправді відбувалося. Вже те, що Україна відкрила архівні матеріали, які доводять, що то був злочин проти людяності і людства, призвело до того, що це визнав нещодавно Європейський парламент. Україна має іти цим шляхом, і це головне. Ми маємо рухатися далі, переконувати інших і боротися за міжнародне визнання саме через юридичну кваліфікацію того, якого ж типу це був злочин.

(Київ – Прага)

  • 16x9 Image

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG