Та навіть після того, як думці все ж таки ухвалять зміни, вони передадуть законопроекти до Ради Федерації – верхньої палати російських Федеральних зборів. І це ще зовсім не все: після того, як зміни ухвалить Рада Федерації, вони мають бути розглянуті законодавчими зборами всіх суб’єктів Російської Федерації. І тільки після того, як понад дві третини цих зборів схвалить пропозиції президента, можна буде говорити, що Конституцію Росії змінено, президент Росії правитиме шість років, а парламент засідатиме п’ять.
Так що ті, хто розповідав про блискавичне повернення на президентську посаду Володимира Путіна, просто продемонстрували непрофесійність. Адже за час, який треба витратити на ухвалення поправок, відставку чинного президента, якщо така відбудеться, призначення нових виборів, вступ на посаду – пройде вже майже половина президентського терміну Медведєва. Куди поспішати?
Невпевненість щодо спадкоємства
Та й чи можна бути впевненим, що спадкоємцем Дмитра Медведєва буде саме Володимир Путін? У цьому, до речі, й полягає головна інтрига рішень про конституційні зміни.
Путін рекомендував їх достатньо обережно, що й дозволило спостерігачам зробити припущення: ідея збільшення терміну походить саме з президентського, а не з прем’єрського оточення. І Медведєв готує новий термін під себе. Звичайно, перевірити вірогідність цих припущень важко, але зрозуміле одне: поки що питання, хто стане новим президентом Росії, не вирішене. І у російської номенклатури несподівано з’явився вибір. Між Путіним і Медведєвим.
Однак чи приречена Росія саме на такий вибір? Відповідь на це питання може дати тільки час, непростий час, пов’язаний із економічною кризою. Обидва лідери керували країною у вкрай комфортних умовах наддоходів, коли населення повірило в можливість стабільності без структурних реформ і політичного різнобарв’я.
Чи здатні чиновники, що прийшли до найвищих посад без досвіду політичної діяльності, стати ефективними антикризовими менеджерами? Якщо ні – тоді про шість років безхмарного владарювання доведеться забути. І Медведєву, і Путіну.
(Київ – Прага)
Так що ті, хто розповідав про блискавичне повернення на президентську посаду Володимира Путіна, просто продемонстрували непрофесійність. Адже за час, який треба витратити на ухвалення поправок, відставку чинного президента, якщо така відбудеться, призначення нових виборів, вступ на посаду – пройде вже майже половина президентського терміну Медведєва. Куди поспішати?
Невпевненість щодо спадкоємства
Та й чи можна бути впевненим, що спадкоємцем Дмитра Медведєва буде саме Володимир Путін? У цьому, до речі, й полягає головна інтрига рішень про конституційні зміни.
Путін рекомендував їх достатньо обережно, що й дозволило спостерігачам зробити припущення: ідея збільшення терміну походить саме з президентського, а не з прем’єрського оточення. І Медведєв готує новий термін під себе. Звичайно, перевірити вірогідність цих припущень важко, але зрозуміле одне: поки що питання, хто стане новим президентом Росії, не вирішене. І у російської номенклатури несподівано з’явився вибір. Між Путіним і Медведєвим.
Однак чи приречена Росія саме на такий вибір? Відповідь на це питання може дати тільки час, непростий час, пов’язаний із економічною кризою. Обидва лідери керували країною у вкрай комфортних умовах наддоходів, коли населення повірило в можливість стабільності без структурних реформ і політичного різнобарв’я.
Чи здатні чиновники, що прийшли до найвищих посад без досвіду політичної діяльності, стати ефективними антикризовими менеджерами? Якщо ні – тоді про шість років безхмарного владарювання доведеться забути. І Медведєву, і Путіну.
(Київ – Прага)
