Доступність посилання

29 Травень 2017, Київ 11:09

«Втілення прав». Наскільки дієвою є Загальна декларація прав людини в Україні?


Сьогодні відзначають Міжнародний день прав людини. Рівно 60 років тому, 10 грудня 1948 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила Загальну декларацію прав людини. Як переконує колишній постійний представник України при ООН Геннадій Удовенко, українське законодавство, передусім Конституція, є одним зі зразків забезпечення прав і свобод людини. На папері з правами все гаразд, а які можливості є у пересічної людини на практиці, щоб відстояти свої порушені права? Чим стала для України декларація прав людини - справді дієвим документом чи лише декларацією?

«Усі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Усі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом... Усі люди мають право на рівний захист від якої б то не було дискримінації, що порушує цю Декларацію», - такими є лише 2 із 30 статей Загальної декларації прав людини, ухваленої 60 років тому.

Декларація прав людини в Радянському Союзі була заборонена

Декларацію схвалила переважна більшість держав світу, тільки 10 членів ООН проголосували проти неї або утрималися. До їх числа входив колишній Радянський Союз, зазначає політв’язень радянських таборів Левко Лук’яненко. «Радянський Союз був тоді категорично проти цього, але нічого не міг зробити, бо абсолютна більшість акцій ООН була за цей документ. Тобто після війни (50-60 роки) Загальна декларація прав людини фактично була заборонена і її не друкували».

Для політв’язнів 10-те грудня, всупереч усім заборонам, було своєрідним «професійним святом». Левко Лук’яненко згадує, як його тоді відзначали. «Політичні в’язні в ці дні проводили голодовки, писали протести та заяви, і я був одним із найбільш активних учасників. Ми знали, що стоїмо на правильних позиціях. А влада, не даючи нам прав і вилучаючи саму декларацію, діяла за жорстокою та антидемократичною системою. І це давало нам віру в те, що, зрештою, нелюдська комуністична диктаторська система запанувати не може».

Ухвалення Декларації розхитали Радянську імперію

Ухвалення Декларації, боротьба за її дотримання розхитали радянську імперію, констатує політолог Олексій Гарань. «Вона діяла опосередковано, сприяючи дисидентському руху, надаючи певні правові підстави і для критики дисидентами цієї системи, яка була в Радянському Союзі, і для допомоги міжнародного товариства дисидентському руху. Таким чином опосередковано вона, безумовно, впливала».

Українська Конституція як зразок забезпечення прав і свобод

За словами колишнього міністра закордонних справ Геннадія Удовенка, котрий був постійним представником України при ООН, українське законодавство, насамперед, Конституція, є одним із найкращих світових зразків щодо забезпечення прав і свобод людини. «Я сам особисто нарахував 53 статті в Конституції, а це 33% усіх статей, які присвячені захисту прав та обов’язків людини. Я пишаюся законодавством, яке після набуття Україною незалежності, створене в сфері захисту прав людини – це закони «Про громадянство», «Про біженців», «Про міграцію», «Про право громадян на вільний вибір місця проживання і пересування в Україні»».

Значення декларації величезне, але вже не таке, як раніше

Значення Загальної декларації прав людини настільки велике, що вона виступає, як своєрідний дороговказ, яким має керуватися певна держава у дотриманні прав людини, говорить правозахисник Євген Захаров. «Декларація прав людини не має зобов’язуючої сили, лише законодавчу, а зобов’язуючу силу мають пакти ООН (напр., Європейська конвенція з прав людини). Слід визнати, що Загальна декларація прав людини в ХХІ столітті відіграє набагато меншу роль, ніж раніше. Раніше права людини в міжнародній політиці були головною цінністю, а зараз західні країни дещо переглянули ці позиції – тепер вони вважають безпеку та стабільність більш важливими цінностями».

Права українців і досі порушують за гратами


Одне із найжорстокіших порушень прав людини, яке досі є в Україні, - побиття і катування, які трапляються, зокрема, в ізоляторах тимчасового утримання, констатують правозахисники. Однією з жертв катувань є мешканець Вінниччини Михайло Бондар, стверджує його мати, Катерина Михайлівна. «Коли вели мого сина на засідання суду, то він ледве йшов, трусило його, у вухах була кров. Вони його підвішували на ломові на цілу добу, доки з вух кров не потекла. Потім підключали електрострум під інтимне місце, щоб він зізнався у злочині, якого не скоював. Як підписував, уже не пам'ятає».

Офіційних рішень, які б підтверджували провину співробітників правоохоронних органів у діях стосовно Михайла Бондаря, не було.

Порада юриста – знати свої права

Чи може пересічний українець відстояти свої порушені права без впливових зв’язків, без «даху» (в переносному сенсі цього слова), без чималих грошей у кишені? Шанси є, говорить юрист Тетяна Монтян. «Потрібно цікавитись і знати свої права до того, як вони будуть порушені. До того ж, їх не дуже складно вивчити. Обізнану людину «кинути» значно важче. Людина кожної миті повинна воювати за свої права».

Україна входить до десятки держав, громадяни яких, розчарувавшись у вітчизняних судах, найчастіше скаржаться до Європейського суду з прав людини. Цього року Україні виплатила позивачам 5 мільйонів гривень компенсації, повідомила заступник міністра юстиції України Валерія Лутковська. Сума компенсації коливається від 600 доларів до 2,5 мільйонів доларів.



Що Ви знаєте про Загальну декларацію прав людини?
Сергій, державний службовець: Право нації на самовизначення – це одне з найважливіших прав, які там прописані.
Любов Олексіївна, пенсіонерка: Я не читала її. Напевне, там є щось про свободу слова.
Ярослав, лікар: Право на самовизначення, висловлення думки, свободу слова та заборону тортур у в’язницях, що для нас є величезною проблемою.
Наталія, ріелтор: Мабуть, діти наші вже більше знають, ніж ми, про декларацію.
Степан, пенсіонер: А прийнята була декларація, щоб ми вільно з Вами говорили і не соромились один одного.
XS
SM
MD
LG