Доступність посилання

ТОП новини
22 листопада 2019, Київ 14:53

Чи й справді прем’єр має підстави для оптимізму?


Київ – Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко у зверненні до народу України, яке пролунало увечері 10 грудня на провідних телеканалах, оптимістично констатувала: «Вчора у парламенті була утворена нова коаліція трьох політичних сил: нашої фракції БЮТ, Блоку «Наша Україна – Народна самооборона» та Блоку Володимира Литвина. Нарешті був обраний спікер парламенту – Володимир Литвин. Парламентська політична криза завершена… Тепер у нас звільнені руки від кайданів... Тепер наші пріоритетні кроки в парламенті після подолання політичної кризи будуть присвячені подоланню всіх негараздів, нормалізації життя кожного з Вас».

Та чи справді наявні підстави для такого оптимізму? Чи не чули українські громадяни за останні роки аж надто багато подібних заяв, і не тільки від Юлії Тимошенко? І чи не дисонують такі твердження із твердженнями впливових речників парламентської фракції НУНС про те, що коаліційна угода, власне, тільки обговорюється, що її поки що зарано підписувати і що тільки десь у неділю-понеділок стане зрозуміло, чи не доведеться Голові Верховної Ради Володимирові Литвину дезавуювати свою заяву про створення коаліції?

Кафкіанські ситуації української політики

Під оглядом подій минулих років, побоювання подібного ґатунку мають під собою реальний ґрунт. Скажімо, після виборів 2006 року коаліційна угода вже була підписана, залишилося тільки обрати керівництво Верховної Ради, і тут – без попередження своїх партнерів, усупереч чинному тоді регламентові – фракція Соціалістичної партії висунула кандидатуру Олександра Мороза, якого і обрали спікером за підтримки фракцій, які не входили в коаліцію. І що цікаво: суд потім змусив журналістів, котрі оцінили такі дії соціалістів як зраду, вибачитися перед Морозом і виплатити йому певну грошову компенсацію за неправду. Іншими словами, суд фактично визнав подібні дії не прикрим винятком, а нормою сучасної української політики.

Інший приклад, хоча й менш значущий, та не менш символічний, – це торішня відмова Івана Плюща, одного із найближчих до Президента Віктора Ющенка депутатів від НУНС, підписати коаліційну угоду – хоча цей блок ішов на вибори під якраз гаслом створення коаліції з БЮТ.

Отож очікування прикрих несподіванок у, здавалося б, цілком прозорих ситуаціях продиктоване самою практикою діяльності політичних сил, що звуть себе демократичними.

Тим більше, що обізнані персони, близькі до керівництва президентського Секретаріату, вже висловили свій скепсис з приводу останніх подій у Верховній Раді.

Скажімо, інтернет-видання «ПіК України» повідомило, що «джерело на Банковій» заявило: поздоровлення Президента Віктора Ющенка з обранням нового спікера не слід ототожнювати з радим вітанням створення коаліції. Коаліції, мовляв, немає, бо підпис поставив не голова фракції НУНС В’ячеслав Кириленко, а його заступник Борис Тарасюк.

А директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов в інтерв’ю російському телеканалові «Вести» прямо сказав: обрання Володимира Литвина спікером Верховної Ради – лише «сурогатний вихід» з парламентської кризи: таким чином «відтягується нова дата виборів до парламенту». А тим часом у Верховній Раді «коаліції немає. По суті, фракції, які обрали Литвина, згодилися домовлятися про формування коаліції». І навіть у разі, якщо така коаліція все ж з’явиться, треба буде створювати новий уряд і подавати кандидатуру нового Прем’єра. «Парламентська криза пішла, стала менш явною, але ситуація з новим урядом, новим прем’єром, новою коаліцією не зрозуміла і туманна», – зробив підсумок Вадим Карасьов.

Тож подивімося, а що може означати ситуація, коли Верховна Рада отримала Голову, але коаліція тим чи іншим робом виявиться нечинною і наступного вівторка оголошення про її існування буде дезавуйоване? У якому правовому полі перебуватимуть тоді уряд та парламент? І що в цій ситуації зможуть учинити Президент та його оточення?

Варто згадати, що, згідно зі статтею 83 Конституції України, створення коаліції депутатських фракцій є передумовою поточної роботи Верховної Ради. Коаліція формується на основі фракцій, які становлять більшість від конституційного складу Верховної Ради (незалежно від того, чи згодні окремі депутати з цих фракцій зі створенням такої коаліції). У разі розпаду попередньої коаліції нова має бути сформована впродовж місяця (у цьому плані Конституція вже порушена), і саме коаліція вносить пропозиції Президентові України щодо кандидатури Прем’єр-міністра, а прем’єрові – щодо кандидатур міністрів.

При цьому впадає в око, що в Конституції відсутня вимога обов’язкової відставки уряду у разі розпаду парламентської коаліції, на основі якої він створений; уряд зобов’язаний скласти повноваження тільки перед новообраною Верховною Радою й у разі оголошення йому недовіри.

Інше, що слід пам’ятати, – «безголова» Верховна Рада не могла ані ухвалювати закони (адже підписує їх саме спікер), ані відправляти Кабмін у відставку (постанову про це також має підписати голова парламенту), ані призначати і звільняти високопоставлених урядовців і суддів, ані бути розпущеною Президентом (за статтею 90 Конституції, «рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України приймається Президентом України після консультацій з Головою Верховної Ради України, його заступниками та головами депутатських фракцій у Верховній Раді України»). Ба, більше: у разі, якби спікер не був обраний приблизно до середини наступного року, не можна було б навіть призначити чергові президентські вибори!

Іншими словами, поки у Верховної Ради не було голови, у владних верхах воленс-ноленс зберігався статус-кво. Сьогодні ж ситуація змінилася.

Варіанти розвитку подій: боротьба гіршого і найгіршого?

Уявімо, що переважна більшість фракції НУНС, в тому числі й частина тих, хто голосував за Володимира Литвина і підтримував створення новітньої коаліції, на початку наступного тижня відмовиться від своїх намірів. Відтак у парламенті так і не буде сформована коаліція, але знову піде відлік часу до розпуску Верховної Ради; ба більше, Президент Ющенко зможе не чекати місяць, як цього вимагає стаття 90, а оголосити про припинення повноважень Верховної Ради буквально на другий день, бо ж повідомлення про створення коаліції, мовляв, «виявилося помилковим». Адже вже є спікер, з яким можна «проконсультуватися», хай він і буде проти такого розпуску.

Інший варіант, який може сполучатися з попереднім, – це винесення вотуму недовіри чинному Кабмінові; адже фракція Партії регіонів, з якою фракція БЮТ вела тривалі переговори про створення «великої коаліції», тепер, очевидно, не надто задоволена перебігом подій й охоче дасть свої голоси для такої справи – тим більше, що їй президентський Секретаріат зможе пообіцяти якісь преференції. Нестачу голосів здатні перекрити комуністи, аргументувавши такий крок, як завжди, потребою «боротьби з великим капіталом». А далі, коли уряд залишиться у підвішеному стані, можливі найнесподіваніші варіанти. Скажімо, призначення Президентом «в.о. прем’єра». Немає цього у Конституції? Так немає ж і в.о. голів облдержадміністрацій, а скільки їх працювало торік після призначення їх Віктором Ющенком…

Утім, радикальне переформатування уряду можливе і з використанням ще більш карколомного кунштюка. Скажімо, створюється нова коаліція, і від її імені знову подається кандидатура Юлії Тимошенко, яка «раптом» при затвердженні у Верховній Раді не набирає необхідну кількість голосів. Що тоді? Знову спливає варіант з «в.о. прем’єра», бо, мовляв, за умов боротьби із кризою не можна залишати Кабмін без керівника… І цей в.о., як у першій половині 1990-х Юхим Звягільський, залишається на своїй посаді цілий рік. До президентських виборів. Ба, більше: оскільки відставка прем’єра тягне за собою відставку всього уряду, відкривається можливість формування уряду із майже суцільних «в.о. міністрів» із тією ж кризовою мотивацією.

Чи можуть ці й подібні до них сценарії розвитку подій вважатися властиво гіпотетичними, такою собі грою абстрактного розуму? Українська реальність доводить, що найхимерніші, здавалося б, політичні побудови можуть стати її мейнстрімом.

До речі: політолог Валерій Зайцев узагалі вважає, що події 9 грудня у Верховній Раді – це реалізація, як він пише, «чергової геніальної ідеї світоча стратегічної думки – Віктора Івановича Балоги». Мовляв, це відкриє для Банкової просто-таки неозоре поле можливостей – від уже згаданого розпуску Верховної Ради у зручний момент до переформатування уряду, а разом із тим – до залучення як своїх тактичних союзників розлючених «регіоналів».

Так це чи ні, сьогодні сказати важко. Та за всіх обставин, схоже, Юлія Тимошенко надто оптимістично оцінила нинішню ситуацію, заявивши про закінчення політичної кризи в парламенті і про звільнені від кайданів руки свого уряду.

(Київ – Прага)
  • 16x9 Image

    Сергій Грабовський

    Публіцист, політолог, історик, член Асоціації українських письменників, член-засновник ГО «Київське братство», автор понад 20 наукових, науково-популярних та публіцистичних книг, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник відділу філософських проблем етносу та нації Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України.

XS
SM
MD
LG