Доступність посилання

ТОП новини
19 Квітень 2018, Київ 22:44

Київ – Такого року в новітній історії українського парламентаризму ще не було. Згадаймо: весняна сесія Верховної Ради України VI скликання де-факто була провалена внаслідок блокування її роботи (чверть запланованих пленарних засідань не відбулася; комітети виявилися заваленими законопроектами, на розгляд яких у перейнятих політичними баталіями депутатів не вистачало часу; сутички біля парламентської трибуни стали звичним явищем тощо).

Тож автор цих рядків мав вагомі підстави закінчити у середині липня свою статтю «Верховна Рада: результати бурхливої бездіяльності» http://www.radiosvoboda.org/content/Article/1183640.html словами: «Якщо в Україні не станеться політичне диво, то навряд чи справдяться слова Арсенія Яценюка, адресовані депутатам, – «наступну сесію ми почнемо по-іншому». Схоже, чинний стан справ задовольняє надто багатьох».

Чи справдився цей скептичний прогноз?

Частково – так, оскільки якісно робота українського парламенту на краще майже не змінилася; частково – ні, бо все ж таки наступна сесія почалася справді по-новому, і в подальшому подарувала виборцям ще кілька сюрпризів. Чи, може, то сталися маленькі дива? І справді: щойно депутати зібралися після літа, як почали змагатися одне з одним у здатності шокувати своїми діями український народ. Та як би там не було, розпущена президентським указом Верховна Рада вижила й наразі пішла на новорічно-різдвяні канікули з тим, щоб у середині січня зібратися і завершити осінньо-зимову сесію.

Коаліція вмерла, хай живе коаліція!

А тепер згадаймо, як розпочиналася ця сесія і які події її супроводили.

2 вересня з перших хвилин пленарного засідання був створений фактичний союз фракцій Блоку Юлії Тимошенко та Партії регіонів. Упродовж усього сесійного дня обидві фракції голосували солідарно й сформували порядок денний практично повністю із законопроектів, представлених БЮТ і ПР. Ці законодавчі акти мали на меті спростити процедуру імпічменту президента, передати більші повноваження Кабінету Міністрів, підвищити (в тому числі й фінансово) престижність шахтарської праці. БЮТ та ПР домовилися про розподіл посад заступників голови Верховної Ради, чого не змогли зробити чільні парламентські сили на минулій сесії. Водночас БЮТ не підтримав внесений пропрезидентською фракцією НУНС заяву щодо подій у Грузії. Яка була мотивація цих кроків? Ішлося про спробу стратегічного перерозподілу влади в Україні чи про певну реакцію на звинувачення у «державній зраді» на адресу прем‘єра Юлії Тимошенко з боку Секретаріату Президента?

Так чи інакше, ці події дали можливість аналітикам вести мову про створення де-факто нової коаліції в парламенті і про припинення існування попередньої. Цю ж думку того дня підтримав як лідер фракції НУНС В‘ячеслав Кириленко, так і лідер Партії регіонів Віктор Янукович, котрий прямо заявив: юридично чинна коаліція повинна визнати, що її немає, натомість слід створювати нову коаліцію або йти на дострокові вибори. Відповідаючи на запитання про можливість створення коаліції у складі фракцій БЮТ і ПР, Янукович сказав сакраментальну фразу: «Нічого нереального не буває».

Далі розпочалися тактичні маневри як у Верховній Раді, так і поза нею, наслідком чого стало спершу начебто повернення до дієздатної коаліції у попередньому форматі, а потім – визнання неможливості продовження її існування. 16 вересня голова Верховної Ради Арсеній Яценюк офіційно оголосив про припинення існування коаліції у складі БЮТ та НУНС. А 9 жовтня президент Віктор Ющенко видав указ про проведення дострокових парламентських виборів. Ця дата не раз піддавалася сумнівам (адже реально Верховна Рада VI скликання була зібрана 22 жовтня 2007 року після також дочасних виборів, а до нового дострокового розпуску має минути рік), але так чи інакше своє слово глава держави сказав. У відповідь голова уряду заявила, що за умов світової та всеукраїнської економічної кризи проводити вибори небезпечно, що на ці вибори не передбачені кошти у державному бюджеті і що замість виборів усім українським політичним силам слід зосередитися на боротьбі з кризою.

А далі сталася не зовсім стандартна для світової політичної практики річ. Парламент фактично зігнорував указ про свій достроковий розпуск: без ініціювання масових акцій на свою підтримку, без апелювання до світової громадськості, одне слово – зірвавши дострокові вибори за допомогою фінансового важеля, не виділивши на них кошти. У цьому збіглися інтереси більшості політичних сил, адже, за всіма соціологічними даними, після цих виборів розподіл місць у Верховній Раді навряд чи істотно відрізнявся б від нинішнього. Звичайно, якісь несподіванки могли змінити ситуацію, але хіба за умов економічної кризи можна спрогнозувати, кому вони будуть корисні?

Отож Президент Віктор Ющенко своїм указом тимчасово відновив діяльність Верховної Ради для ухвалення пакету антикризових законів, а потім вкотре вже підтвердилася теза, що немає нічого постійнішого за щось тимчасове...

12 листопада був відправлений у відставку голова Верховної Ради Арсеній Яценюк – наймолодший спікер за весь час українського парламентаризму. Майже місяць точилися розмови, що от-от постане «велика» коаліція, здатна на конституційні зміни, - на основі БЮТ і ПР. А потім 10 грудня несподівано для більшості аналітиків і, схоже, й для політиків головою парламенту був обраний (удруге у своїй кар‘єрі) Володимир Литвин, який негайно оголосив про створення нової коаліції у складі БЮТ, НУНС і Блоку Литвина.

Урядова більшість, яка насправді є меншістю

Проте, чи розрядилася ситуація у Верховній Раді й навколо неї після обрання нового спікера і створення нової коаліції, чи став парламент працездатним?

Тільки частково. Адже коаліція де-факто об‘єднує меншість депутатів, хоча де-юре вона становить парламентську більшість. Крім того, коаліція й уряд реально перебувають в опозиції до Президента, а водночас у Верховній Раді їм опонує так само опозиційна до глави держави фракція Партії регіонів. Це дає можливість як Президенту Ющенку, так і лідеру ПР Януковичу час від часу стверджувати, що насправді коаліція відсутня і що навесні можуть бути знову оголошені дострокові парламентські вибори. Зі свого боку, учасники коаліції стверджують, що створення нової коаліції дало можливість урядові та парламенту працювати ефективніше.

Звичайно, певні резони є у кожної сторони; але треба розуміти, що до чинної ситуації призвели як об‘єктивні, так і суб‘єктивні чинники. Конституція України у тому вигляді, якого вона набула у грудні 2004 року, змальовує надто заплутану конфігурацію влади, там дублюється ряд функцій глави держави і голови уряду, а на додачу міститься відсутня у європейських конституціях норма щодо обов‘язкового формування юридично оформленої коаліції парламентської більшості (і водночас відсутня норма стосовно затвердження урядової програми як умови формування нового Кабміну). А от ситуація належності президента і прем‘єра до конкуруючих політичних сил (за умов змішаної форми правління вона зветься «біцефалією») вимагає наявності не стільки правових норм, які б її регулювали, скільки розвиненої політичної культури в обох репрезентантів вищої української влади.

Проте немає лиха без добра: де-факто в Україні сьогодні вперше діє уряд парламентської меншості – явище, притаманне європейській політичній традиції. От тільки експеримент із таким урядом припав на час кризи...

А от експеримент із молодим і добре освіченим спікером у Верховній Раді вже завершився. Результатом стала його дострокова відставка; і поки що важко сказати, чи то Арсеній Яценюк виявився надто поганим спікером для Верховної Ради, чи то Верховна Рада України у її чинному форматі не підходить для такого спікера? Так чи інакше, фахівець з історії КПРС Володимир Литвин виявився саме тим, у кому відчув потребу парламент, опинившись перед загрозою розпуску...

То чи є Верховна Рада України справжнім парламентом?

Будь-який парламент покликаний виконувати кілька основних функцій. По-перше, це законотворчість. По-друге, та чи інша форма участі у формуванні структур виконавчої влади. По-третє, це контроль за діяльністю уряду та за виконанням ухвалених законів. По-четверте, це розпорядження фінансами держави через ухвалення бюджету. І, нарешті, парламент (історично він починався саме з цього) – це найвищий представницький орган держави.

Як же виконувала Верховна Рада України впродовж осіннє-зимової сесії ці покладені на неї обов‘язки?

Станом на 27 грудня 2008 року у комітетах Верховної Ради на опрацюванні перебувало рівно 1700 законопроектів. Видається, що це показник не стільки депутатської законотворчої активності, скільки їхньої непрофесійності та бажання про лобіювати інтереси певних бізнес-груп. Не випадково, мабуть, найбільше законопроектів перебуває на розгляді у комітеті з питань бюджету – аж 1089 (бо ж саме цей комітет займається розподілом державних грошей); а от комітет з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією розглядає тільки 48 законопроектів. Остання цифра, очевидно, близька до норми, тоді як опрацювати понад 1000 законопроектів у короткий термін навряд чи здатен найкращий апарат найкращого парламентського комітету...

Що ж стосується вже ухвалених законодавчих актів, то впродовж поточної сесії вже ухвалено 455 таких актів (не рахуючи Державного бюджету на 2009 рік), з них 88 законів. 306 законодавчих актів ухвалено за спікерства Арсенія Яценюка. Інше (крім постанови про обрання нового голови) – вже після 10 грудня, за головування Володимира Литвина. Як бачимо, інтенсивність ухвалення законодавчих актів за нового голови дещо зросла. Чи зросла їхня якість – це стане зрозуміло не сьогодні, а нерідко навіть не завтра.

От із контролем за виконавчою владою складно: як її проконтролюєш, коли досі не ухвалена програма дій Кабміну Юлії Тимошенко?

І нарешті: чи гідно представляла Верховна Рада інтереси громадян, своїх виборців? Кожна парламентська фракція має на це питання готову відповідь – так, представляла, але не вся, а тільки наша фракція! Та чи згодні із цим самі виборці? Відповідь на це запитання дають соціологічні опитування; у жодному із них 2008 року повна довіра до Верховної Ради або повна підтримка її дій не перевищувала рівня кількох відсотків, натомість повністю негативне ставлення до ВР та її дій неодмінно перевищувало 50%.

Отож процитую ще раз сам себе: «Схоже, чинний стан справ [у парламенті] задовольняє надто багатьох»; як бачимо, виборців він не задовольняє, та чи зважає сьогодні політико-бізнесова еліта України на якихось там виборців?
  • 16x9 Image

    Сергій Грабовський

    Сергій Грабовський – публіцист, політолог, історик, член Координаційної Ради Асоціації українських письменників, автор понад 10 наукових, науково-популярних та публіцистичних книг, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG