З лялькою-«мотанкою», виготовленою у далекому Сибіру, поверталася в Україну із заслання разом з батьками майбутня етнограф, рівнянка Марія Немиро. «Милішої ляльки не було, і була вона всім до вподоби», – пише в спогадах джерелознавець.
Вилікувати, вберегти від напастей і повернути радість і надію може… лялька, виготовлена власними руками або добрими людьми, переконана Оксана Цюпа.
Починаючи з двохтисячного року, Оксана зацікавилась давнім язичницьким звичаєм виготовлення ляльок із шматків тканини, дерева й соломи без жодних інструментів.
Виготовляти ляльки мають люди добрі
Поза ігровою функцією ляльки відігравали роль своєрідного відводу: коли дитина хворіла, мати замовляла мотанку – і хвороба мала перейти на ляльку, а дитина – одужати. А ось робити ляльку з недобрим серцем і злістю на когось не варто. У такому разі недобрі думки обернуться проти автора, каже художниця. У наші дні магічний зміст мотанок утрачений, каже вона.
«Власне, це вже робиться на оберіг – майбутнім мамам, мамам з маленькими дітками. Я робила навіть «двійняток», їх брали з великим задоволенням. Бо казали: «Ми знаємо, що в неї будуть двійнятка»…
У цій ляльці нині не стільки ритуальні, як оберегові функції. За великим рахунком, якщо дуже захотіти, можна й з металу зробити. І буде воно оберегом.
Нині втрачена ота магічна функція, додалися ручки…», – каже Цюпа. Іграшку, яка є елементом народної культури, уже починають відроджувати в Україні. Отримати такий подарунок, або й виготовити самим, хочеться багатьом.
Світланка Панасюк з Демидівки приїхала на майстер-клас до Рівного спеціально для зустрічі з майстринею. Каже, що хоче зробити свою майбутню оселю радісною й щасливою, тому в шкільних гуртках займається і вишивкою, і бісероплетінням. А тепер розповість однокласникам ще й про ляльки.
«Вони різнокольорові. І кожна має свій характер»
Ляльки Оксани Цюпи.Уривок уроку виготовлення ляльки: «Ми зробимо тобі ляльку на здоров’я, з червоним хрестиком. Дивись, ось так беремо горішка, обмотуємо його – це буде голівка… Хрестик – це символ Сонця у наших предків, ми ж і нині кажем: обличчя, як сонечко…».
Це захоплення дало поштовх іншій художній колекції Оксани Цюпи, яку нині можна побачити навіть на американських вітальних листівках.
Із удосконаленням образів текстильної ляльки Оксанина любов до, здавалося б, примітивної мотанки не зменшилася. Вона вважає: чим більше українських жінок пригадають давнє мистецтво і зроблять «добрих» ляльок з добрими думками, тим легше їм буде спілкуватися з іншими й вирішувати життєві проблеми.
Адже кожна жінка в Україні – трішки відьма (від слова «відати»). Тому і до вишивки, і до ткацтва, і до лялькарства слід відповідально ставитися як самим майстриням, так і тим, до кого ті вироби потрапляють.
У них живе часточка душі майстрині і тих думок, з якими вона взялася до справи.
Вилікувати, вберегти від напастей і повернути радість і надію може… лялька, виготовлена власними руками або добрими людьми, переконана Оксана Цюпа.
Починаючи з двохтисячного року, Оксана зацікавилась давнім язичницьким звичаєм виготовлення ляльок із шматків тканини, дерева й соломи без жодних інструментів.
Виготовляти ляльки мають люди добрі
Поза ігровою функцією ляльки відігравали роль своєрідного відводу: коли дитина хворіла, мати замовляла мотанку – і хвороба мала перейти на ляльку, а дитина – одужати. А ось робити ляльку з недобрим серцем і злістю на когось не варто. У такому разі недобрі думки обернуться проти автора, каже художниця. У наші дні магічний зміст мотанок утрачений, каже вона.
«Власне, це вже робиться на оберіг – майбутнім мамам, мамам з маленькими дітками. Я робила навіть «двійняток», їх брали з великим задоволенням. Бо казали: «Ми знаємо, що в неї будуть двійнятка»…
У цій ляльці нині не стільки ритуальні, як оберегові функції. За великим рахунком, якщо дуже захотіти, можна й з металу зробити. І буде воно оберегом.
Нині втрачена ота магічна функція, додалися ручки…», – каже Цюпа. Іграшку, яка є елементом народної культури, уже починають відроджувати в Україні. Отримати такий подарунок, або й виготовити самим, хочеться багатьом.
Світланка Панасюк з Демидівки приїхала на майстер-клас до Рівного спеціально для зустрічі з майстринею. Каже, що хоче зробити свою майбутню оселю радісною й щасливою, тому в шкільних гуртках займається і вишивкою, і бісероплетінням. А тепер розповість однокласникам ще й про ляльки.
«Вони різнокольорові. І кожна має свій характер»
Це захоплення дало поштовх іншій художній колекції Оксани Цюпи, яку нині можна побачити навіть на американських вітальних листівках.
Із удосконаленням образів текстильної ляльки Оксанина любов до, здавалося б, примітивної мотанки не зменшилася. Вона вважає: чим більше українських жінок пригадають давнє мистецтво і зроблять «добрих» ляльок з добрими думками, тим легше їм буде спілкуватися з іншими й вирішувати життєві проблеми.
Адже кожна жінка в Україні – трішки відьма (від слова «відати»). Тому і до вишивки, і до ткацтва, і до лялькарства слід відповідально ставитися як самим майстриням, так і тим, до кого ті вироби потрапляють.
У них живе часточка душі майстрині і тих думок, з якими вона взялася до справи.
