Доступність посилання

ТОП новини
24 Жовтень 2018, Київ 04:25

Революція в Ірані: Ісламській республіці 30 років, але чи задоволений народ?


Розпочинається революція. Приблизно мільйон людей виходять на тегеранський Майдан Свободи. 1979 р.

Прага – Упродовж десяти днів в Ірані відзначають 30-річчя Ісламської революції, коли, на зміну вигнаному з країни шахові Мохаммеду Пехлеві, 1 лютого 1979 року з вигнання повернувся духовний лідер революції аятола Хомейні. Відтоді одна з найбільш тривалих революції не лише перевернула весь Іран, але й вплинула на його відносини із зовнішнім світом. Але чи була ця революція успішною для життя пересічних іранців, чи принесла вона демократію країні, як це було накреслено на знаменах революції?

Через 30 років виникають ті ж самі питання – чи це дійсно була антишахська революція проти шаха Пехлеві, якого підтримували Сполучені Штати Америки, чи це дійсно перша сучасна спроба встановити мусульманську теократію, або ж це було просто поглинання держави лише однією політичною силою?
Вирішенню проблеми революції допомогло б розуміння того – чому вже у другому її поколінні Ісламська революція залишається рішуче антизахідною і перебуває в руках клерикальних лідерів, які нетерпимі до інакодумства. Та розбити на категорії те, що сталося в Ірані 1979 року, ніколи не було так просто.
Зерна проросли з «тихої революції» шаха
Зерна Іранської революції проросли з «тихої революції» шаха Пехлеві, вважає американський журналіст і дослідник подій в Ірані Стівен Кінзер. Він переконаний, що шах проводив своєрідну «білу революцію», революцію згори, метою якої було досягнути перетворень подібних, як у Туреччині. Шах хотів змін, але він боявся широкого швидкого поширення демократії, участі в процесі реформ широких мас, каже Кінзер.
Мохаммед Пехлеві хотів за допомогою диктаторських методів створити «більш відкрите, терпиме, продуктивне, квітуче суспільство». Але це не спрацьовувало і не викликало якогось розуміння в іранців. Стівен Кінзер зауважує, що, зокрема, «так виходило тому, що шах дуже вже орієнтувався на Захід».
В опозицію до режиму Пехлеві стали всі розрізнені сили політичного спектру, які існували в країні. Це й світська інтелігенція, яка занурилася в теорії визволення «Третього світу», і яка порівнювала шаха із західною експлуатацією. Тут були й марксисти, прихильники теорії класової боротьби. Також конституційні монархісти, а також менш зрима, але у підсумку найбільш дієва сила – шиїтське духівництво, яке традиційно стояло поза політикою.
Мулли вирішили долю шахського режиму
За словами того ж Стівена Кінзера, шах систематично придушував будь-яку опозицію, і студентську і, профспілкову, будь-яку. Це ж стосувалося і опозиційної преси. Незалежних видань в Ірані за шаха не існувало. Єдине місце, де можна було ще сховатися опозиціонерам до Пехлеві, була мечеть. Тому всі сили ворожі шахові виявилися під сильним релігійним впливом. Тому й так сталося, що внаслідок падіння режиму шах, його замінила релігійна влада. Сам Мохаммед Пехлеві цього найбільше й боявся.
Аятола Хомейні, як і всі великі революціонери, збирав прихильників, ясно формулював свої революційні тези. Він стверджував, що лише релігійна сила може врятувати Іран від іноземної експлуатації і що закони шаріату – це те найкраще, що можливе для нової влади і справедливого суспільства. Хоча більшість аятол, а їх нараховувалося тоді в Ірані понад тисячу, не розділяли на той час його поглядів і не були згодні, що ісламські законодавці мають керувати країною, все ж промови Хомейні завоювали більшість із 80 тисяч мечетей.
І коли всі опозиційні сили, і атеїсти, і релігійна опозиція, вийшли на вулиці, шах був шокований масштабами протестів. Пехлеві покинув країну в січні 1979 року. А Хомейні, якого колись (в 60-ті) вислали з країни, повернувся в Тегеран із Парижа 1 лютого і його зустрів кількамільйонний натовп.
Мусульманські клерикали взяли владу на хвилі анти-західних протестів
Прихильники Хомейні усунули реформістський уряд, який залишив шах, вони брали участь в уряді національної єдності, але разом з тим керували країною за допомогою свого паралельного уряду з комітетами безпеки, революційними трибуналами і збройною міліцією. Уряд погодився на конституцію, яку обрав саме Хомейні. Він став Вищим духовним лідером і теократична основа влади була створена, від неї стає залежною і законодавча діяльність парламенту і кандидати на крісла в уряді.
Сила Хомейні проявилася і в листопадові дні 1979 року, після захоплення його людьми американського посольства, і пізніше, коли дипломатів США тримали півтора року як заручників. До середини 1981 року релігійні сили взяли в Ірані все під свій контроль. Хомейні розігнав коаліційні сили у владі, відтоді там почали переважати противники політичних компромісів і консерватори. Теократична влада торжествувала. Критична преса під цензурою або ж знищена, політичні критики режиму у в’язницях чи в еміграції. На початках Іранської революції йшлося про «ісламську демократію» як щось власне нове, альтернативне західній демократії. Але навіть подібного до демократії в Ірані щось не видно.
Антизахідний фон революційної влади – спосіб збереження позицій однієї сили
Для пересічних іранців Ісламська революція стала тяжкою ціною за їхні сподівання на зміни. Країна багатюща нафтою, газом, тепер у значній мірі в руках прихованих релігійних фондів, які не вміють давати раду в економці. Мільйони фахівців втекли з країни. Доходи на душу населення на 30 відсотків нижчі аніж перед революцією. Інфляція та безробіття набирать все більших розмірів.
У той же час зовнішня політика Ісламської революції створює мобілізаційний фон напругою у стосунках із Заходом. Такий стан напруженості, мовляв, вороги Ірану всюди, сприяє вимогам нинішнього режиму, який пояснює всі тяжкі кризи необхідністю захисту інтересів Тегерану в боротьбі з ворогами.
Та ж ядерна програма країни, направлена, як вважають на Заході, на отримання ядерної зброї, також не несе процвітання народу Ірану, окрім наростання міжнародних санкцій, які ослаблюють економіку і відкладають сподівання на добре життя у майбутнє. Ну що ж, Іранська революція триває.
(Прага – Київ)

  • 16x9 Image

    Василь Зілгалов

    Із Радіо Свобода співпрацюю з 1989 року. Переїхав з Мюнхена до Праги у березні 1995 року. Народився в сталінській Україні. Троє з родини загинули від голоду у 1932-33 роках. Мати ледве уціліла в 1933-му. Батько пройшов Колиму але система все ж знищила його. Окрім батька, тоталітаризм згубив чотирьох моїх дядьків. Закінчив історичний факультет. Викладав методологію історії. Підготував дві дисертації. Чимало написав. Журналістом став з 1969 року, після вторгнення радянських військ до Праги. Опублікував роботи з історії політичної публіцистики, книги з історії українських міст, дослідження про Василя Пачовського, з історії української еміграції.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG