Доступність посилання

ТОП новини
19 Липень 2018, Київ 19:02

Севастополь – Вже кілька років у Верховній Раді України намагалися ухвалити закон «Про статус міста-героя Севастополя». Але на заваді була позиція глави держави як гаранта територіальної цілісності України. Президент Віктор Ющенко накладав вето на цей закон і мав для того всі підстави.

У чому суть цього закону? Він передбачає надання місту Севастополю приблизно таких же самих прав, що має столиця України Київ, насамперед, право обирати повновладного голову міста.
Можуть сказати, що всі міста України обирають своїх голів. І Жмеринка, і Крижопіль, і Шепетівка. То чому б це не робити Севастополю? А тому, що Севастополь є абсолютно особливим містом.
Чорноморський флот Росії як чинник міського життя
Найперше, Севастополь – це місто, де розташовано головну базу Чорноморського флоту Російської Федерації, з його штабом, командуванням, спецслужбами, інформаційно-пропагандистськими і культурно-освітніми центрами, друкарнями тощо. У Севастополі базуються не лише бойові кораблі, а також частини морської піхоти, морської авіації, берегової оборони, а також спецпідрозділи. Чорноморський флот Росії за 17 років незалежності України опікувався не лише суто військовими справами, але й активно втручався в політичне життя українського міста. Зокрема, до 1997 року чимало антиукраїнських акцій у Севастополі відбувалося під захистом морської піхоти Чорноморського флоту і за участі його офіцерів.
Колишній кримський президент-сепаратист Юрій Мєшков відверто розповідав про допомогу і підтримку з боку цього флоту, про це розповідали інші лідери антиукраїнських організацій в місті Севастополі й на півострові. База ЧФ у Севастополі суттєво відрізняється від будь-якої іншої іноземної військової бази. Звичайна військова база іноземної держави – це чітко визначена територія, відокремлена від решти території міста країни перебування парканом і колючим дротом. Тільки на цій території іноземні військові мають право вивішувати прапори своєї країни й розгулювати в національних військових одностроях. У Севастополі немає межі, немає кордону між російською військовою базою і територією українського міста. Десятки будинків, що належать російським військовим, розкидано по всьому Севастополю. Над кожним майорить державний прапор Російської Федерації.
У друкарні Чорноморського флоту друкують майже зо два десятки відверто патологічно (на рівні психічного захворювання) антиукраїнських газет, із тих 4-х місцевих телеканалів, що є в місті, лише один, що належить Військово-Морським Силам України, працює на Україну.
Севастополь постійно відвідує мер Москви Юрій Лужков, який неодмінно виступає в українському місті з публічними закликами забрати в України Крим і Севастополь, дуже часто в цьому місті з’являється депутат Державної думи Росії Костянтин Затулін та подібні до них фігуранти. У Севастополі працює 10 філій вишів Російської Федерації, де студенти навчаються за російськими програмами і мають можливість засвоїти, що Україна – це якесь географічне й історичне «непорозуміння». Унаслідок усього цього Севастополь має специфічну міську раду, де з 75 депутатів 45 належать до Партії регіонів, а решта, за невеликим винятком, до партії Наталії Вітренко і «Російського блоку». Завдяки місцевим регіоналам Чорноморський флот Росії не має жодних проблем зі своїм функціонуванням у місті, а Військово-Морські Сили України постійно стикаються з негативним ставленням до своїх потреб із боку міських депутатів.
Враховуючи такий тотальний вплив Чорноморського флоту РФ та інших російських структур на всі сторони життя Севастополя, будь-які вибори в цьому місті важко назвати чесними й справедливими, а тим більше рівними.
Поза тим, є ще одна специфічна особливість. У запропонованому парламенту України законопроекті про Севастополь говориться, як про місто.
Але штука полягає в тому, що юридично це не місто, а один із 27 регіонів України. Фактично і юридично Севастополь має такі ж самі права, як Львівська чи Донецька область. Севастополь це скоріш територія, що охоплює ще два міста – Балаклаву і Білокам’янськ (Інкерман) та декілька сіл і містечок, ніж місто. Морські кордони Севастополя одночасно є частиною державного кордону України, це прикордонна смуга.
Усі 17 років незалежності України в Севастополі – це 17 років спроб впливових політичних сил Росії відірвати це місто від України. Тому, коли севастопольські депутати та їхні покровителі в Києві (а також у Москві) заявляють, що Севастополь таке ж саме місто, як Жмеринка чи Прилуки, вони свідомо кажуть неправду, до того ж очевидну неправду.
Наслідки можуть бути непередбачуваними
Що принесе Севастополю та Україні можливість для жителів цього міста обирати севастопольського міського голову? Цей міський голова, враховуючи реальний розклад політичних сил у регіоні та чинник російського Чорноморського флоту, з 99% вірогідністю орієнтуватиметься не на Україну, а на Москву, а Київ не матиме можливостей вплинути на його діяльність. Обраний населенням голова звітуватиме лише перед своїми виборцями та спонсорами. Українській державі залишатиметься тільки закликати його до поваги Конституції та чинного законодавства. Жодних інших важелів.
Нині глава адміністрації Севастополя призначається та знімається з посади Президентом України, хоча й це не забезпечує бажаного рівня керованості містом. Можна тільки уявити, що почнеться в Севастополі після приходу до влади «всенародно-лужковсько обраного» мера…
Дещо українська громадськість вже спостерігала на теренах Криму після обрання його президентом Юрія Мєшкова: постійні намагання приєднати Крим до Росії, провокаційні заяви, звернення по допомогу до Москви тощо. Страшно подумати, що було б, якби на момент «інавгурації» Мєшкова дислоковані в Сімферополі штаби Кримського армійського корпусу та дивізії берегової оборони ще не присягнули б на вірність Україні. Кримська преса того періоду яскраво описувала, як Мєшков у Сімферополі, заявивши, що на адміністративний центр Криму «наступають українські танки», організовував засідку снайперів на дахах будинків центральної частини міста. Звісно, ніяких танків не було, але психопатичні витівки Мєшкова та його команди могли б закінчитися дуже погано для цілої Україні, не кажучи вже про кримчан.
У Севастополі за спиною «всенародно-лужковсько обраного» стоятиме Чорноморський флот, а це значить – Росія з її нинішнім керівництвом, що на відміну від Бориса Єльцина, вважає, що Захід його боїться і ніколи не заважатиме його діям. Й тому, на думку російських керівників, можна дозволити собі будь-які зухвалі кроки на кшталт тих, що світ спостерігав улітку 2008 року на території Грузії.
У лютому поточного року парламентські фракції Партії регіонів, Блоку Литвина, Компартії і чомусь Блоку Юлії Тимошенко намагатимуться знову ухвалити закон «Про статус міста-героя Севастополя» та подолати цілком очікуване вето Президента. Якщо це станеться, то події на півдні України набудуть передбачувано катастрофічного характеру з можливими збройними сутичками і кровопролиттям (адже в Севастополі та Криму є багато військовослужбовців, котрі перебувають на службі в різних держав, є чимало зброї та військових сховищ, а до того ж існує багато екстремістських організацій антиукраїнського спрямування). Вище названий закон стане для них справжнім подарунком. Якщо на посаді мера опиниться політичний провокатор, подібний до Юрія Мєшкова (який нині живе в Москві), то Україна отримає величезну купу небезпечних проблем. А те, що до влади приведуть саме такого діяча, можна стверджувати з впевненістю. Чому так активно люди, котрі давно відомі в Севастополі ворожим ставленням до України, прагнуть ухвалення цього закону, так мріють про нього? А тому, що це надасть їм можливість діяти антизаконно на «законних» підставах. Тоді можна буде ігнорувати вимоги Києва, спираючись на волю жителів міста, що уособлює обраний ними міський голова, який керуватиме фактично не містом, а окремим регіоном України.
Ухвалення одіозного закону означатиме удар катастрофічної сили по територіальній цілісності України, що дасть підстави гаранту української соборності, Президенту і Верховному Головнокомандувачу, керуючись інтересами національної безпеки, розпустити парламент і запровадити в Україні надзвичайний стан.
У всьому цьому сюжеті дуже дивною виглядає позиція прем’єра Юлії Тимошенко та її блоку. Пані Юлію після останнього візиту до Москви де вона підписала з «Газпромом» надзвичайно сумнівні угоди (з огляду на перспективи України та її економіки, не кажучи вже про тепер дуже вразливу українську газотранспортну систему), активно піарять російські телеканали, обережно (маючи досвід із Віктором Януковичем) вихваляючи «позитивну» прем’єра на тлі «негативного» українського президента. Вже тільки ці угоди з Кремлем, неприємні наслідки яких неодмінно стануть очевидними, здатні втопити політичний рейтинг Юлії Тимошенко, що вже казати про пов’язані з її ім’ям загрози територіальній єдності країни. Цей одіозний закон може стати останньою краплею, що сприятиме політичному дефолтові Юлії Тимошенко. Адже вирішальна акція для подолання президентського вето на цей закон зараз у її руках…
Статус і систему управління Севастополем не можна змінювати до 2017 року, коли за угодами 1997 року російські військові мають покинути українську землю. Тим більше, що російський посол Віктор Черномирдін заявив, що нічого в діяльності Чорноморського флоту Росія змінювати не збирається і готуватися до виведення флоту не збирається, бо як сказав посол, до 2017 року часу ще багато і ситуація може стати іншою. Стане іншою чи вони її зроблять іншою?
(Севастополь – Київ – Прага)
  • 16x9 Image

    Ігор Лосєв

    Кримчанин у дев’ятому поколінні, кандидат філософських наук, політичний оглядач газети «День». Від самого заснування працював у виданнях Кримського півострова, які виходили друком до окупації Криму Росією: був членом редколегії газети ВМСУ «Флот України» і науковим редактором журналу «Морська держава». Є автором кількох книг, серед яких «Історія і теорія світової культури: європейський контекст», «Севастополь – Крим – Україна: хроніка інформаційної оборони», «Azat Qirim чи колонія Москви? Імперський геноцид і кримськотатарська революція» (у співавторстві) й інших.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG