Доступність посилання

ТОП новини
18 листопада 2019, Київ 18:36

Шевченківські лауреати -2009. Хто вони?


Микола Жулинський у студії Радіо Свобода

Гість Свободи: Микола Жулинський, академік Національної Академії наук, директор Інституту літератури НАНУ, голова Комітету з Національної премії України імені Т.Шевченка, Голова національної Ради з питань культури та духовності при Президентові України

(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозапису)

Ірина Штогрин: 16 лютого відбулося вирішальне засідання Шевченківського комітету.

Пане Миколо, як цього року проходило обговорення? Так само напружено, як і завжди?


Микола Жулинський: Ми мусили діяти ще за старим положенням. Ми не змогли ще нове положення розглянути, затвердити і передати, принаймні, на розгляд Президенту. Адже Президент затверджує положення про Національну премію України імені Шевченка.

Ми напрацювали таке положення. І ще в попередньому складі про це говорили, що нам треба змінити цю систему. Ця система не досконала.

Коли висувають кандидатури будь-хто: від сільських клубів можуть до творчих спілок, якихось мистецьких агенцій, університети і так далі,- то надходить колосальна кількість пропозицій. Шевченківський же комітет працює на громадських засадах - все переглянути, прочитати, подивитися практично неможливо.

Минулого року, як оголосили умови прийняття на розгляд кандидатур, то надійшло 68 пропозицій.

- Напруження було велике.

- Так. І ми провели перше засідання вже у новому складі комітету. Я скажу, що, можливо, десь і щось хороше випало, але ми змушені були піти, і всі зголосилися на те, щоб скоротити максимально претендентів на Шевченківську премію.

- Пане Жулинський, як Ви реагуєте на гостру критику відомих митців українських?


- Я реагую спокійно, тому що я і сам був серед тих, хто постійно критикував самі принципи висування, обговорення і присудження цієї премії.

- Отже, перше. Така премія, на Вашу думку, має бути чи треба її взагалі, наприклад, як каже пані Забужко, ліквідувати?

- Я, наприклад, вважаю, що Оксана Забужко не зовсім точно формулює свою позицію. Мені так здається. Вона виступає проти того, щоб ця премія носила кон’юнктурний характер, щоб цю премію давали не тим, хто прислужився владі чи…

- Лояльність до влади. Відома фраза.

- Так.

Але я можу вам сказати, що серед цих п’яти лауреатів, які цього року вже визначені, вже вони стали відомі… До речі, оголосила перша «Слово Просвіти». Ми домовлялися, що не будемо давати ніяких інтерв’ю, поки не буде указу Президента. Це була така моральна відповідальність. Але з нею не справилися. Член комітету Михайло Слабошпицький оголосив. Ясна річ, дізналася «Слово Просвіти», оголосили. Надалі я вже не міг мовчати, бо вже всі довідалися з преси, хто став лауреатом Шевченківської премії 2009 року.

- А до того ще й не було такого, щоб комітет обрав, а Президент, скажімо, не підписав?


- Я був багато років членом Шевченківського комітету і я не знаю жодного випадку, коли б таємним голосуванням комітет визначає кандидатури, а їх хтось там ревізує: чи в Секретаріаті Президента, чи особисто Президент. Цього не було. І я переконаний, що цього не буде.

Я, до речі, зустрічався з Президентом України Віктором Ющенком. Ми говорили про нові принципи і нове положення, про винагороду, але Президент жодним словом навіть не запитав, хто претендує, хто може бути лауреатом. Він цих питань не торкався. І ми говорили тільки про те, що треба підняти суму, зважаючи на інфляцію, і так далі.

Я думаю, що..

- Вона цього року така ж сама залишилися, 130 тисяч?

- Вона цього року така ж сама залишилися, 130 тисяч?

Микола Жулинський: Я вже завізував проект указу Президента, де визначена сума 160 тисяч гривень.
Ні, я думаю, що… Я вже завізував проект указу Президента, де визначена сума 160 тисяч гривень.

- Ну, хоч трохи більше.

Наступний пункт. Василь Шкляр каже, що престиж премії падає щороку. Ви як, поділяєте цю думку?

Жулинський: Престиж премії падає, не може бути ні за заслуги, ні за лояльність, ні те, що там двічі, а тепер третій раз вже пора, його черга надійшла. Ми від цього рішуче хочемося відмовитися.
- Так, я поділяю цю думку. Ми через те ще в попередньому складі комітету, коли його очолював Роман Лубківський, ми починали і говорили, і написали відповідне звернення, і більшість членів того складу комітету підписалися під тим, що треба рішуче змінити положення, бо ми відчували, що престиж премії падає, і тут не може бути ні за заслуги, ні за лояльність, ні те, що там двічі, а тепер третій раз вже пора, його черга надійшла. Ми від цього рішуче хочемося відмовитися, і ми відмовимося.

- Ну, ви реально вже майже відмовилися від цього, якщо подивитися на цьогорічних переможців.


- Так.

А щодо Василя Шкляра, то я його дуже ціную, це талановитий прозаїк. І роман «Ключ»…

- Чудова річ!

- Чудова річ. Я колись дуже підтримав на премію. Тепер вона «Коронація слова». А вона починалася інакше. Але він формально, на жаль, не міг претендувати на премію.

- Тому що «Ключ» не 5 років тому написаний.

- Ні, не тому. Тому, що він уже двічі висувався і доходив до третього туру. А за тим положенням, яке ще до сьогодні діє, третій раз уже не можна висувати. Тому ми змушені були з формальної точки зору відхилити кандидатуру.

- Це означає, що й Василь Портяк не отримає Шевченківської премії, якщо не напише щось нове?

- Я не знаю. Це окреме питання. Тут, до речі, така ж сама ситуація з Мойсеєм Фішбейном, книжка якого двічі фігурувала, але третій раз з формальної точки зору вже не могла бути включена у список претендентів на Шевченківську премію.

Тому це формальні сторони. Але ми не можемо…

- А дух? Як змінити дух? Як забрати оці рудименти радянщини? Що Ви пропонуєте?

Микола Жулинський: Надалі ніяких висунень, ніяких громадських обговорень, ніяких колективних листів. Повинні працювати експертні комісії, які здійснюють своєрідний моніторинг всього, простору буття літератури і мистецтва.
- Ми пропонуємо ось що. Ми вважаємо (і це позиція всіх членів Шевченківського комітету), що надалі ніяких висунень, ніяких громадських обговорень, ніяких колективних листів і так далі. Повинні працювати експертні комісії, які здійснюють своєрідний моніторинг всього, так би мовити, простору буття літератури і мистецтва, і вони, ці експерти, професіонали, діють без розголошення.

- На громадських засадах?

- Ми хочемо їм… У нас зараз коштів немає. Я говорив з Президентом. Ми повинні їм оплатити обов’язково, ця праця повинна бути оплачена, бо це повинен бути дуже професійний, відповідальний підхід. І вони пропонуватимуть кілька кандидатур.

- Це літературознавці, мистецтвознавці чи поети, письменники, художники, актори?


- Ми хочемо ввести такі номінації: «література», куди увійдуть всі жанри…

- Експерти – хто це?

- Експерти – це будуть фахові спеціалісти, які будуть працювати і вивіряти те, що справді достойне, варте уваги Шевченківського комітету.

- Я розумію.

Даруйте, пане Жулинський, це самі митці чи це люди, які займаються цим професійно? Мається на увазі літературознавці, мистецтвознавці, критики, можливо?

- Так. Я маю на увазі, що це ті люди, які здійснюють оцінку. Він не є просто митцем, а які є професіоналами в літературі і можуть дати, відповідно літературознавець, мистецтвознавець, дослідник народної творчості, кіносценарист…

- А видавці?

- Ми будемо все враховувати.

Ми хочемо знати, якщо, наприклад, якийсь твір має якісь премії і його тиражі високі, то ми досліджуємо, що ця книга пройшла кілька етапів нарощення тиражів, і вона користується попитом. Ось оця книга повинна зацікавити. І якщо її художній рівень високий, то тоді безперечно це реальний кандидат.

І тут не буде грати ролі, чи він відомий, чи він невідомий, чи в нього є заслуги, чи немає заслуг, головне, щоб це було яскраве, самобутнє літературно-мистецьке явище…

(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозапису)
  • 16x9 Image

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Автор ідеї, режисер та продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

XS
SM
MD
LG