Великого Акина Таразі, Тараса Шевченка, казахи вважають своїм національним героєм. Попри заборону малювати Шевченко за 11 років свого заслання у Казахстані створив майже 450 творів, з яких 350 змальовують красу казахів і їхнього краю. Образ казаха XIX століття сучасникам залишив саме Шевченко.
Україна ніколи не просила Казахстан надати картини Шевченка для експозиції
Алматинський музей, на прохання почесного консульства Казахстану у Львові, надав для експозиції гравюру на біблійний сюжет - «Версавія», 1860 року, виконаної з живописного оригіналу Брюллова (вчителя Шевченка в Санкт-Петербурзькій академії мистецтв) і портрет поміщиці Парасковії Даленго-Залеської, 1859 року.
Портрет Прасковії Даленго-Залеської
Історія цього портрету записана у 1950 році відомим мистецтвознавцем Оленою Вандровською: «Після заслання Шевченко отримав дозвіл виїхати до України. Дорогою з Москви він зустрівся з харківським поміщиком Хрущовим і погодився кілька днів відпочити в його селі. Звісно, що приїзд Шевченка не залишився таємним. Пошановувачі його таланту, а це сусіди Хрущових, брати Олексій і Максим Залеські, відомі як особи великої культури і передових поглядів, умовили Тараса Шевченка провести кілька днів у них в Лебедині. Під час відпочинку в Залеських Шевченко малював і вочевидь написав портрет господині маєтку Парасковії Даленго-Залеської».
Ані у радянський час, ані у період незалежної України ці полотна не вивозились і не тому, що Казахстан відмовляв, а ніхто ніколи з українського боку не звертався з подібним проханням. Бо надто вже багато клопотів з отриманням дозволів.
Керівник наукового центру з вивчення образотворчого мистецтва Казахстану Державного музею мистецтв імені А. Кастеєва Світлана Кобжанова розповіла, що «Версавія» Шевченка опинилися в її країні у 1953 році. А надав полотно Державний російський музей, бо існувала тоді практика підтримки регіональних музеїв. А портрет Залеської подарувала далека родичка родини, яка успадкувала і зберігала образ Парасковії.
Шевченко досі непізнаний
Шевченкознавець, мистецтвознавець зі Львова Володимир Овсійчук зазначив, що полотна Шевченка – зразки високого мистецтва. Адже Кобзар був рівнозначно талановитий як поет і як художник.
Однак досі в Україні не виданий великий альбом, який би охопив усю художню спадщину Шевченка, що зберігається у фондах Київського національного музею імені Шевченка, зазначив мистецтвознавець. Досі немає книжки монографії про Шевченка- художника. Шевченко малював тонше, аніж Карл Брюллов, каже Володимир Овсійчук. У його портретах присутня благородна колористична гама, а через погляд очей прочитується доля людини.
Володимир Овсійчук зауважив, що досі Шевченко, якого називають «русским Рембрантом» є непізнаним в Україні.
«Шевченко пройшов дуже складне життя, він мало прожив, але складно. Кожен етап вимагає пояснень, коментарів. Але глибоких, а не дилетантських. Ми звикли плакати над Шевченком. Нам треба мужньо говорити про Шевченка, як він поступав у цьому періоді, що він діяв. Ми говоримо, що знаємо поезію Шевченка. Саме поезія розкриває ці етапи життя. Іван Дзюба перший розкрив у своїх працях Шевченка як мислителя», – зазначив Володимир Овсійчук.
Радянські стереотипи присутні у дослідженні творчості Шевченка
Радянські стереотипи, які існують довкола вивчення і сприйняття творчості Кобзаря заважають нині глибинному дослідженню і аналізу творчості Шевченка як мислителя. Адже настільки утвердилось переконання, що спадщина Кобзаря давно вивчена, і усвідомлення, що все про Шевченка сказано і написано, відлякує талановитих молодих науковців.
«Цілий ряд шедеврів Шевченка є у Варшаві і Кракові, він товаришував з поляками і подарував їм свої роботи. Мені б хотілось, щоб вони були в Україні, але, Слава Богу, що там, бо їх там шанують і цінять. Але то геніальні речі», – каже відомий мистецтвознавець Володимир Овсійчук.
У Палаці мистецтв окрім двох оригінальних картин Тараса Шевченка представлені і десятки копій полотен Великого Кобзаря, наданих Київським національним музеєм імені Шевченка, а також виставка 100 кобзарів. Зокрема, і прижиттєва книга Тараса Шевченка «Буквар южноруский», 1861року.
(Львів–Київ–Прага)
Україна ніколи не просила Казахстан надати картини Шевченка для експозиції
Алматинський музей, на прохання почесного консульства Казахстану у Львові, надав для експозиції гравюру на біблійний сюжет - «Версавія», 1860 року, виконаної з живописного оригіналу Брюллова (вчителя Шевченка в Санкт-Петербурзькій академії мистецтв) і портрет поміщиці Парасковії Даленго-Залеської, 1859 року.
Історія цього портрету записана у 1950 році відомим мистецтвознавцем Оленою Вандровською: «Після заслання Шевченко отримав дозвіл виїхати до України. Дорогою з Москви він зустрівся з харківським поміщиком Хрущовим і погодився кілька днів відпочити в його селі. Звісно, що приїзд Шевченка не залишився таємним. Пошановувачі його таланту, а це сусіди Хрущових, брати Олексій і Максим Залеські, відомі як особи великої культури і передових поглядів, умовили Тараса Шевченка провести кілька днів у них в Лебедині. Під час відпочинку в Залеських Шевченко малював і вочевидь написав портрет господині маєтку Парасковії Даленго-Залеської».
Ані у радянський час, ані у період незалежної України ці полотна не вивозились і не тому, що Казахстан відмовляв, а ніхто ніколи з українського боку не звертався з подібним проханням. Бо надто вже багато клопотів з отриманням дозволів.
Керівник наукового центру з вивчення образотворчого мистецтва Казахстану Державного музею мистецтв імені А. Кастеєва Світлана Кобжанова розповіла, що «Версавія» Шевченка опинилися в її країні у 1953 році. А надав полотно Державний російський музей, бо існувала тоді практика підтримки регіональних музеїв. А портрет Залеської подарувала далека родичка родини, яка успадкувала і зберігала образ Парасковії.
Шевченко досі непізнаний
Шевченкознавець, мистецтвознавець зі Львова Володимир Овсійчук зазначив, що полотна Шевченка – зразки високого мистецтва. Адже Кобзар був рівнозначно талановитий як поет і як художник.
Однак досі в Україні не виданий великий альбом, який би охопив усю художню спадщину Шевченка, що зберігається у фондах Київського національного музею імені Шевченка, зазначив мистецтвознавець. Досі немає книжки монографії про Шевченка- художника. Шевченко малював тонше, аніж Карл Брюллов, каже Володимир Овсійчук. У його портретах присутня благородна колористична гама, а через погляд очей прочитується доля людини.
Володимир Овсійчук зауважив, що досі Шевченко, якого називають «русским Рембрантом» є непізнаним в Україні.
«Шевченко пройшов дуже складне життя, він мало прожив, але складно. Кожен етап вимагає пояснень, коментарів. Але глибоких, а не дилетантських. Ми звикли плакати над Шевченком. Нам треба мужньо говорити про Шевченка, як він поступав у цьому періоді, що він діяв. Ми говоримо, що знаємо поезію Шевченка. Саме поезія розкриває ці етапи життя. Іван Дзюба перший розкрив у своїх працях Шевченка як мислителя», – зазначив Володимир Овсійчук.
Радянські стереотипи присутні у дослідженні творчості Шевченка
Радянські стереотипи, які існують довкола вивчення і сприйняття творчості Кобзаря заважають нині глибинному дослідженню і аналізу творчості Шевченка як мислителя. Адже настільки утвердилось переконання, що спадщина Кобзаря давно вивчена, і усвідомлення, що все про Шевченка сказано і написано, відлякує талановитих молодих науковців.
«Цілий ряд шедеврів Шевченка є у Варшаві і Кракові, він товаришував з поляками і подарував їм свої роботи. Мені б хотілось, щоб вони були в Україні, але, Слава Богу, що там, бо їх там шанують і цінять. Але то геніальні речі», – каже відомий мистецтвознавець Володимир Овсійчук.
У Палаці мистецтв окрім двох оригінальних картин Тараса Шевченка представлені і десятки копій полотен Великого Кобзаря, наданих Київським національним музеєм імені Шевченка, а також виставка 100 кобзарів. Зокрема, і прижиттєва книга Тараса Шевченка «Буквар южноруский», 1861року.
(Львів–Київ–Прага)
