Доступність посилання

ТОП новини
15 листопада 2019, Київ 22:18

І знову «гвардійці кардинала» проти «мушкетерів короля»?


Ігор Лосєв

Київ – Хто не пам’ятає, як завзято гвардійці кардинала Рішельє боролися проти мушкетерів короля під орудою капітана де Тревіля в знаменитому романі Олександра Дюма? Чимало поколінь читачів у різних країнах із неослабним інтересом стежили за цими пригодами. Лише деякі найбільш ерудовані з-поміж них розуміли, що такі конфлікти представників силових структур таки ж єдиної держави свідчили, що не все гаразд у Французькому королівстві. Однак справа полегшувалась тим, що обидва фігуранти, кардинал Рішельє і капітан де Тревіль, поза всяким сумнівом були патріотами і понад усе цінували благо Франції. А що ж в Україні?

В Україні фрагментація силових структур розпочалася після прикрозвісної конституційної реформи 2004 року, головним ініціатором якої чимало років виступав Олександр Мороз. За цією реформою відбувся розподіл силових структур на президентські та прем’єрські.

Зокрема, Президент отримав право за своєю квотою пропонувати кандидатури міністра оборони і голови СБУ, а значить, впливати на них і контролювати їх. Натомість міністр внутрішніх справ залишився виключною креатурою Прем’єр-міністра. Але Міністерство внутрішніх справ України – це не тільки міліція, але й кілька десятків тисяч військовослужбовців внутрішніх військ, що мають не лише стрілецьку зброю, але й власну артилерію, танки, ґвинтокрили, панцирники тощо.

Отже, завдяки реформі, яку вже чимало політиків проклинають, Україна отримала дві армії: президентську і прем’єрську.

За Леоніда Кравчука, за Леоніда Кучми їм в кінцевому підсумку підпорядковувалися всі люди в погонах та зі зброєю, без жодного винятку. Тому в той час конфлікти між різними структурами військовослужбовців України були неможливі.

Під час розпуску парламенту в 2007 році відбулися сутички, що ледве не призвели до кровопролиття, між офіцерами спецзагонів МВС, яке тоді очолював Василь Цушко, та офіцерами Державної служби охорони, очолюваних Валерієм Гелетеєм. Тоді українські офіцери з різних відомств стояли один проти одного як вороги, що є абсолютно неприпустимо з огляду на інтереси єдності держави.

Здавалося (принаймні, багатьом дуже хотілося так вважати), що це прикрий епізод, така собі неприємна випадковість, про яку краще забути. Але виявилось, що це доволі стійка і небезпечна тенденція, об’єктивно закладена в державний механізм України реформою імені Олександра Мороза.

Заклики Олександра Турчинова

Чергове протистояння силових структур України між собою виникло внаслідок використання антитерористичного загону СБУ «Альфа» в офісі НАК «Нафтогаз України» з метою вилучення документів, що стосувалися газових переговорів Юлії Тимошенко в Москві.

Треба зазначити, що ці документи уряд приховує так, ніби це «пакт Молотова – Ріббентропа», принаймні, навіть Секретаріат Президента України не має повного допуску до тих документів.

Крім того, йшлося про права власності на 11 мільярдів кубометрів газу, що вважався власністю фірми «РосУкрЕнерго» Дмитра Фірташа.

Хоч би як там було, але Служба безпеки України має право влаштувати перевірки будь-якого відомства, коли є підстави вважати, що діяльність такого відомства може завдати шкоди національній безпеці держави.

А на захист такого відомства (в нашому випадку «Нафтогазу») стали кілька десятків народних депутатів, які цікаві тим, що пишуть закони для інших українців, але самі не поспішають тим законам підкорятися.

У цей же самий час у телеефірі виступив перший віце-прем’єр України Олександр Турчинов і закликав офіцерів СБУ не виконувати накази їхніх командирів.

Таким чином, друга особа уряду запропонувала військовикам, що складали присягу на вірність Україні (де, між іншим, особливо говориться про беззастережне виконання наказів командирів і начальників), цю присягу порушити, не виконати її, що для військовиків формально-юридично є заколотом.

Важко сказати, чи усвідомлював Турчинов наслідки своїх закликів. Адже коли силові структури перестають виконувати накази, розпочинається розпад держави. Державна силова вертикаль у такому разі просто розпорошується.

Причому Турчинов учинив дуже небезпечно – адже він звернувся не до керівників СБУ, а, оминаючи керівну ланку, безпосередньо до пересічних офіцерів нижчої і середньої ланки, дезавуюючи таким способом начальників у свідомості підлеглих, руйнуючи основи військової організації силової структури, нищачи субординацію. Але будь-яка військова чи воєнізована структура без дисципліни, субординації і ієрархії стає юрбою озброєних людей, небезпечних для суспільства.

Попередження Валерія Хорошковського

Приблизно в цей же самий період перший заступник голови СБУ Валерій Хорошковський заявив, що офіцерами Міністерства внутрішніх справ (міністр – Юрій Луценко) установлено стеження за офіцерами СБУ.

Отже, в дуже небезпечну для України гру вступили «гвардійці» Прем’єр-міністра, бо Юрій Луценко – єдиний силовий міністр, що за законом безпосередньо підпорядковується урядові.

Сам Юрій Луценко заперечував звинувачення Валерія Хорошковського. але тут варто згадати слова Віктора Ющенка, сказані ним 6 березня на телеканалі «Інтер».

На думку Президента, проблема нинішнього протистояння в країні полягає не в його суб’єктивних особистих взаєминах із Юлією Тимошенко, а в нормах конституційної реформи, які об’єктивно штовхають до протистояння безвідносно до особистостей голови держави і голови уряду.

Хоче того чи не хоче Юрій Луценко, але об’єктивно він і його відомство є за розподілом влади в 2004 році озброєною силою уряду, так би мовити, урядовою армією. Таким же самим чином поводився на цій посаді його попередник Василь Цушко, людина, геть не подібна до Юрія Луценка. Вони обидва є жертвами і заручниками розподілу силових структур між різними гілками влади.

А останні спроби Верховної Ради підпорядкувати собі СБУ шляхом привласнення «контрольного пакету» повноважень щодо призначення її керівників у разі успіху цих домагань призведе до утворення третьої «армії», парламентської. З усіма трагічними наслідками, що випливають із цього для України…

Тільки у страшному сні може наснитися, як у Верховній Раді різні депутатські фракції змагаються за контроль над спецзагоном «Альфа», над антитерористичним центром СБУ, над військовою контррозвідкою і таке інше…

А до попереджень Валерія Хорошковського треба ставитися серйозно. Адже протистояння МВС і СБУ (а ці органи, м’яко кажучи, не любили одне одного ще за радянських часів) може призвести до неконтрольованого розвитку ситуації.

Для того, щоб унеможливити бої між «гвардійцями кардинала» і «мушкетерами короля», необхідно всі силові структури держави підпорядкувати одній людині, що має статус Верховного Головнокомандувача. А уряд і парламент якось проживуть без власних «армій»


Для того, щоб унеможливити бої між «гвардійцями кардинала» і «мушкетерами короля», необхідно всі силові структури держави підпорядкувати одній людині, що має статус Верховного Головнокомандувача.

А уряд і парламент якось проживуть без власних «армій»… Так навіть буде краще, враховуючи нинішню українську безмежну і безвідповідальну «демократію».

Юрій Луценко грає на загострення

Міністр внутрішніх справ виступив у ЗМІ, погрожуючи взяти НАК «Нафтогаз України» під збройну охорону підрозділів МВС, якщо таким буде наказ уряду. На практиці, з огляду на те, що в офісі НАК «Нафтогаз» працюють офіцери СБУ, встановлення збройної охорони МВС означає сутичку двох силових структур. Досить лише, щоб у когось із учасників протистояння не витримали нерви…

У пересічного спостерігача виникають питання: чому такою безпрецедентно нервовою є реакція уряду і особисто Юлії Тимошенко, адже йдеться про доволі рутинну процедуру перевірки? Якщо в документах НАК «Нафтогаз України» немає жодного криміналу, то чи варто так хвилюватися?

А якщо кримінал є, тоді реакція Юлії Тимошенко і готовність міністра Юрія Луценка йти до краю стають зрозумілими.

Здавалося б, відповідальні державні діячі мають зробити все можливе й неможливе, щоб заспокоїти пристрасті, зменшити напругу. Натомість міністр Луценко погрожує взяти офіс «Нафтогаз» в таке щільне кільце, що туди «ніхто не зможе проникнути», ніби йдеться про збройний захист будинку повсталого Кабміну, «центру української революції»…

Наскільки рішучим уміє бути міністр Луценко, продемонстрували його підлеглі в Криму, які замість злочинців здійснили напад на мирну татарську родину, внаслідок чого громадянина України Таїрова було скалічено. А Юрій Луценко на телеканалі ІCTV не стільки визнавав свою вину і непрофесійність, скільки «виховував» лідера кримських татар Мустафу Джемілєва.

Судячи з усього, міністрові Луценку хочеться нових «подвигів» після кримських подій. Варто було б йому згадати досвід попередника в міністерському кріслі, його колишнього однопартійця-соціаліста Василя Цушка, котрий виявився одноосібним винуватцем усього протистояння 2007 року і досі десь переховується.

МВС існує насамперед для забезпечення громадського порядку в країні, а не для протидії армії, СБУ і прокуратурі. Хоча в тому, що сталося в 2007 році, а також відбувається нині, особистої провини міністра не так уже й багато.

Потрібні термінові зміни

Треба переглядати всю силову організацію держави, яка не може бути поділеною між партіями і кланами. Те, що стало вже звичним в парламенті, в уряді, в силових структурах, є неприйнятним і смертельно небезпечним. Іншими словами: люди зі зброєю мають служити державі Україні, а не окремим олігархічним зграям, кланам чи особистостям


Треба переглядати всю силову організацію держави, яка не може бути поділеною між партіями і кланами. Те, що стало вже звичним в парламенті, в уряді, в силових структурах, є неприйнятним і смертельно небезпечним.

Іншими словами: люди зі зброєю мають служити державі Україні, а не окремим олігархічним зграям, кланам чи особистостям. Адже відомо чимало прикладів, чим така «кланова служба» закінчується для цілого суспільства.

Згадаймо лише 15-річну криваву громадянську війну в Лівані, де громади шиїтів, маронітів, друзів і сунітів поділили між собою ліванську армію, поліцію і службу безпеки. Згадаймо країни Латинської Америки, де силові структури розподіляли між собою олігархи і політикани, де траплялися збройні конфлікти між флотом і авіацією, між сухопутними силами і військовою поліцією.

З цілком середньовічною ситуацією в Україні з «гвардійцями кардинала» і «мушкетерами короля» навряд чи можна змиритися. Україна в ХХІ столітті заслуговує на сучасну військову організацію держави.

(Київ – Прага)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Ігор Лосєв

    Кримчанин у дев’ятому поколінні, кандидат філософських наук, політичний оглядач газети «День». Від самого заснування працював у виданнях Кримського півострова, які виходили друком до окупації Криму Росією: був членом редколегії газети ВМСУ «Флот України» і науковим редактором журналу «Морська держава». Є автором кількох книг, серед яких «Історія і теорія світової культури: європейський контекст», «Севастополь – Крим – Україна: хроніка інформаційної оборони», «Azat Qirim чи колонія Москви? Імперський геноцид і кримськотатарська революція» (у співавторстві) й інших.

Дивитись коментарі (1)

XS
SM
MD
LG