Документальне кіно СТБ «2004-й. Над прірвою» … у житі? (спроба виправдання чи відновлення «паханату»?) Частина II

Але все ж глибші думки і погляди автора документу «2004» проглядаються час від часу досить чітко.

Наприклад, у першій частині «Втрачений шанс», де автор каже, що «нова команда… могла розвернути країну на 180 градусів».

Але ж до цього не прозвучало, під яким таким градусом вона була зорієнтована. Але коли автор говорить, то він знає…

Український народ ще не знав до 2004 року чесних і прозорих виборів… «Бій без правил»

Такі експерти, як Михайло Погребінський, знову й знову твердять у фільмі «2004» про непримириме зіткнення двох таборів, про небажання команди Віктора Ющенка домовлятися, його намагання отримати посаду Президента з «кучмівськими повноваженнями»… Знову ж таки, Погребінський має на увазі – домовлятися на базі того, що створив режим Кучми, що пропонував цей режим. Що вийшло б з цих домовленостей? І чи хотів таких народ?

Ясно, що ні. Це розуміли у таборі Ющенка. Але без Майдану, як стверджується у фільмі, Ющенко не досяг би своєї мети. Якої ж? Про це у фільмі сказано лише мимохідь, так собі, між іншим, коли йшлося про фальсифікації виборів…

Згадується, як обирали на Президента Леоніда Кучму… Але ще раніше, під час виборів Президента і референдуму про незалежність 1991 року, незважаючи на те, що й комуністи розраховано підтримали незалежність України і було ясно, що більшість народу проголосує за це, все ж були охочі «підігнати» цифри народного вибору до максимальних, до 99 відсотків, так би мовити…

Спадщина радянської виборчої системи, сталінський принцип – важливо не те, як голосують, а хто рахує голоси – до сьогодні є болючим місцем молодої української демократії. Ось проти чого, насамперед, виступив Майдан.

Так от, якби голосування вже у 1994 році було до кінця чесним, хто знає, чи Кучму вибрали б? Пам’ятається ніч в ЦВК на Лесі Українки, коли буквально за дві години до півночі приходили попередні підрахунки. Леонід Кравчук випереджає Леоніда Кучму десь на 2 мільйони 800 тисяч голосів. А потім раптом чіткіші підрахунки, і вже приблизно на таку ж цифру перемагає Леонід Кучма… Коли Кравчука питали з приводу таких метаморфоз, він обережно відповідав, ну, це ж треба, мовляв, ще довести…

Доводити правильність, чесність голосування народу було в Україні, як і в інших пострадянських республіках, дуже тяжко і переважно до 2004 року неможливо й смертельно небезпечно. Прагнення нової команди Віктора Ющенка досягти мети – чесних і прозорих виборів – найбільше лякало Леоніда Кучму і його оточення.

Звідси й нагніталося протистояння восени 2004 року, бо вся країна чекала тоді – ану чи вдасться досягти, вперше, чесних виборів, чи знову візьме гору сталінський принцип, знову все підтасують і «заокруглять»? Тому й відбувся Майдан. Стався «пролом», лише один поки що в системі, яку витворив Леонід Кучма і його оточення. Цього у фільмі Олексія Мустафіна «2004» майже не помітно.

Колишній чільник КДБ Олег Гордієвський, який добре знав, яка система виборів була витворена в СРСР, сказав у 2004 році восени Радіо Свобода, що, якщо команда Ющенка не зламає цієї системи, ніякої демократії в Україні не буде. Вибори в Україні після 2004-го, спроби створити електронний індекс виборців – усе це свідчить про одне: держава лише на шляху подолання хитромудрої і підступної сталінської системи голосування.

Світ і Україна восени 2004. «Велика шахівниця»

За радянських часів українцям, як і більшості громадян СРСР, вбивали глибоко в душу, у голову на генетичному рівні, на рівні підсвідомості, що агресивний Захід має плани лише «завоювати, загнати у рабство» Україну та інші народи. Більшість українців ніколи й подумати не могла, що головною метою створення оборонного союзу НАТО було стримування, уникнення Третьої світової війни.

Після проголошення незалежності України її майже негайно визнала більшість країн світу, і країни Заходу виступили гарантами цієї незалежності. І ті, хто з українців потрапив на Захід, зрозуміли, як дурила і лякала їх радянська пропаганда щодо агресивності чи США, чи Німеччини, чи інших західних країн, зокрема, саме щодо України.

За минулі роки мільярди доларів потратили і США, й інші західні країни на допомогу владі України й владі Леоніда Кучми, включно з тим, щоб ліквідувати ядерну зброю, удосконалити систему управління країною, реформувати освіту, науку, охорону здоров’я… У фільмі Олексія Мустафіна про це сказано лише мимохідь, а здебільшого мусується, що, мовляв, гроші йшли на створення опозиції владі Кучми, на організацію Майдану…

Навіть коли у фільмі «2004» висвітлюється тема міжнародного круглого столу у Києві восени і взимку 2004 року, все ж найбільша увага приділяється нібито зусиллям на вихід ситуації з глухого кута, уникнення кривавого зіткнення. І знову дифірамби Леонідові Кучмі, його ролі…

У чому? Адже міжнародні посередники вимагали тоді, насамперед, чесних і прозорих виборів, виключення фальсифікацій, реформ, просування по шляху демократії. Про це у фільмі майже нічого немає. Але про ключову роль Леоніда Кучми – на кожному кроці, знову й знову…

Кучма вже сьогодні каже у фільмі, що він засуджує рішення Верховної Ради про повторне голосування, тобто він за затвердження фальсифікацій, які допустила команда Віктора Януковича. Так про яку роль Кучми мова? Кучма прямо каже у фільмі про зверхність Заходу щодо України, про якісь «цяцьки, пряники» Європи замість чіткої перспективи для України, «вони вимагали реформ», – дивується Леонід Кучма. І справді, не лише відсутність прозорої виборчої системи в Україні лякала Європу, а й відсутність прозорості в економіці, відсутність земельної реформи. Більшість із цих реформ і до сьогодні ще на папері…

Але фільм Мустафіна намагається довести, вустами й експертів у тому числі, що Захід забагато хотів від України. Це також і головна теза Кучми щодо демократичного світу. А про роль Росії лише добре. «Ну що Росія, вона майже нічого не робила, щоб впливати на ситуацію в Україні», – це одна з головних тез фільму.

А як же Майдан? «Над прірвою» … у житі

Олександр Мартиненко каже у фільмі, що влітку 2004 року «одні зайшли дуже далеко і вже повернутися не можуть (мається на увазі команда Ющенка), а інші – зроблять все можливе й неможливе, щоб не дати йому виграти вибори. Точку неповернення пройшли обидві сторони задовго до виборів». І висновок Мустафіна дуже цікавий: обидві сторони – і Янукович, і Ющенко – торгувалися з Кучмою, щоб отримати владу. І знову слова Леоніда Даниловича: «Реб’ята, не переступіть через той рубіж, через який переступати не можна»… Через який? У фільмі цього немає.

Ясно, що рубіж Леоніда Даниловича Кучми – це страх перед відповідальністю за скоєне. Його лякали й перспективи нових демократичних правил гри після виборів, це не віщувало нічого доброго для спадщини Леоніда Кучми. Він сам опинився у ті дні над прірвою!

Може, це мали на увазі творці документу СТБ «2004»? Ясно, що ні! Але у чомусь підвели обізнаного глядача до цього висновку. Саме у перспективі такого розвитку подій полягав основний страх Кучми, незрозумілий йому Майдан і подальші кроки народу та тих, хто його збурив…

І знову про роман американця Джерома Селінджера «Над прірвою у житі». Його дія відбувається напередодні Різдва – це символ смерті і воскресіння. Можна сказати, що й вмирання надій українців за час десятиріччя правління Леоніда Кучми також символічно переросло у воскресіння сподівань народу на краще на Майдані восени і взимку 2004 року.

Чи справдилися ці сподівання народу майже через 5 років після цього? Ясно, що ні! Бо це видно і з фільму «2004». А чому так сталося?

Наприкінці роману герой Селінджера, 16-річний Голден, хоче оберігати дітей, які нібито грають у житі над прірвою, щоб вони не впали у провалля… Але, як підводить до думки читачів роману сам письменник, його молодому героєві треба було мати силу волі і сильне бажання, щоб постійно стояти над прірвою і відвертати дітей, людей від біди.

Звідси й виникає питання: чи не є саме український Майдан отим свідомим чинником, послідовною силою, яка відвертає цілий народ і державу від прірви і наганяє страх про неї горе-політикам на кшталт Леоніда Кучми? Якщо це так, то роль Майдану в Україні ще далеко не виконана до кінця.

І дарма творці фільму «2004» підводять риску під цими подіями оптимістичними словами Леоніда Кучми… Україна ще над прірвою! І чекає на свого Голдена, на свій свідомий, чесний, добрий та рятівний Майдан…

(Прага – Київ)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода