Втратив роботу – виникає проблема з поверненням кредиту, взятого в банку на житло. Тривала неспроможність виплачувати іпотеку тягне за собою загрозу виселення. Щоправда, британський уряд намагається допомогти тим, котрі опинилися в скруті. Так, звільненим працівникам надають відстрочку з виплати іпотеки, щоб дати час на пошуки нової роботи. Крім того, кабінет Ґордона Брауна гарантував повернення вкладів до 50 тисяч фунтів стерлінгів, якщо якийсь комерційний банк збанкрутує.
Але застрахувати всіх уряд не може, адже Британія є країною з вільною економікою, тож люди повинні самі оцінювати свої ризики. Найбільше не пощастило тим, хто кілька років тому купив житло, взявши іпотеку. Тоді ціни на нерухомість були рекордно високі, а нині через кризу різко впали. І якщо хтось нині з якихось причин змушений продати цю нерухомість, то суми, яку було заплачено, йому не повернути. Людям доводиться виплутуватися із цього становища, як тільки можна.
Ось як це робить, наприклад, молоде подружжя - Марк, високооплачуваний фахівець із піару, та його дружина Керсті, яка раніше працювала у готельному бізнесі. 4 роки тому вони купили будинок, Керсті народила трьох дітей, і будинок виявився занадто малим для родини з п’яти осіб. Міняти житло довелося у розпал кризи.
«У цей час Марк через скорочення штатів утратив роботу. Але нам було вкрай необхідно переїхати до просторішого житла. У червні минулого року ми виставили будинок на продаж. Раніше у нашій дільниці будинок можна було продати приблизно за 2 тижні. Але нині, у кризу, на це пішло 9 місяців, причому нам довелося дати знижку у 20 відсотків. У березні цього року нам вдалося нарешті продати. Тепер треба кудись переїхати», – каже Керсті.
Та з придбанням нового житла проблема. Будинок, який їм підходить, вони знайшли, але для його придбання потрібний іпотечний кредит. Раніше банки, що змагалися за клієнтів, наввипередки позичали гроші, пропонуючи якнайвигідніші умови. Нині вони вимагають значно більший, ніж раніше, перший внесок за будинок. У пошуках прийнятної пропозиції подружжя і далі ходить від банку до банку. Сума, яка їм потрібна, є досить високою, та Керсті не працює – доглядає за дітьми. Добре хоча б, що Маркові швидко вдалося знайти нову добру роботу. Керсті каже, що їм пощастило, але за нинішніх умов нічого не гарантовано, і вони сподіваються, що Марка знову не скоротять.
Щоб накопичити грошей, родина вчинила нестандартно: перш ніж переїхати до нового будинку, вирішила на кілька місяців притулитися у родичів. Нова робота не прив’язує Марка до конкретного місця, от і кочуватиме сім’я між будинками його батьків і батьків Керсті – добре, що і ті, й інші мають дуже великі помешкання, а батьки Марка взагалі на місяць їдуть подорожувати. Тож це подружжя вихід знайшло, хоча ще півтора року тому важко було уявити, щоб представникам середнього класу доводилося йти на такі хитрощі.Та в кризи свої закони.
(Лондон – Прага – Київ)
Але застрахувати всіх уряд не може, адже Британія є країною з вільною економікою, тож люди повинні самі оцінювати свої ризики. Найбільше не пощастило тим, хто кілька років тому купив житло, взявши іпотеку. Тоді ціни на нерухомість були рекордно високі, а нині через кризу різко впали. І якщо хтось нині з якихось причин змушений продати цю нерухомість, то суми, яку було заплачено, йому не повернути. Людям доводиться виплутуватися із цього становища, як тільки можна.
Ось як це робить, наприклад, молоде подружжя - Марк, високооплачуваний фахівець із піару, та його дружина Керсті, яка раніше працювала у готельному бізнесі. 4 роки тому вони купили будинок, Керсті народила трьох дітей, і будинок виявився занадто малим для родини з п’яти осіб. Міняти житло довелося у розпал кризи.
«У цей час Марк через скорочення штатів утратив роботу. Але нам було вкрай необхідно переїхати до просторішого житла. У червні минулого року ми виставили будинок на продаж. Раніше у нашій дільниці будинок можна було продати приблизно за 2 тижні. Але нині, у кризу, на це пішло 9 місяців, причому нам довелося дати знижку у 20 відсотків. У березні цього року нам вдалося нарешті продати. Тепер треба кудись переїхати», – каже Керсті.
Та з придбанням нового житла проблема. Будинок, який їм підходить, вони знайшли, але для його придбання потрібний іпотечний кредит. Раніше банки, що змагалися за клієнтів, наввипередки позичали гроші, пропонуючи якнайвигідніші умови. Нині вони вимагають значно більший, ніж раніше, перший внесок за будинок. У пошуках прийнятної пропозиції подружжя і далі ходить від банку до банку. Сума, яка їм потрібна, є досить високою, та Керсті не працює – доглядає за дітьми. Добре хоча б, що Маркові швидко вдалося знайти нову добру роботу. Керсті каже, що їм пощастило, але за нинішніх умов нічого не гарантовано, і вони сподіваються, що Марка знову не скоротять.
Щоб накопичити грошей, родина вчинила нестандартно: перш ніж переїхати до нового будинку, вирішила на кілька місяців притулитися у родичів. Нова робота не прив’язує Марка до конкретного місця, от і кочуватиме сім’я між будинками його батьків і батьків Керсті – добре, що і ті, й інші мають дуже великі помешкання, а батьки Марка взагалі на місяць їдуть подорожувати. Тож це подружжя вихід знайшло, хоча ще півтора року тому важко було уявити, щоб представникам середнього класу доводилося йти на такі хитрощі.Та в кризи свої закони.
(Лондон – Прага – Київ)
