«Середній клас» по-українськи

«Середній» – значить незалежний

Середній клас - це люди, які мають стабільні доходи, і цих доходів вистачає не лише на покупку товарів першої необхідності, але й на задоволення інших матеріальних потреб. Однак майновий достаток не єдина ознака середнього класу, стверджує економіст Володимир Лановий. « Має бути політична незалежність у своїй роботі, в реалізації своєї особистості, у професійній підготовці, можливість заробляти гроші незалежно від влади. Чиновники тому і не можуть вважатися середнім класом». Отже, середній клас як прошарок між бідними і багатими вирізняє більший ступінь незалежності від влади. «Середняки» не почуваються ображеними державою, вони звикли розраховувати на свої сили, пояснює Володимир Лановий.

Його колега Олександр Рябченко вважає, що до середнього класу можна віднести ту частину суспільства, яка здатна прогодувати себе без допомоги держави. І саме цей прошарок є головним елементом стабільності та розвитку будь-якої країни. До середнього класу варто віднести тих, хто заробляє десь 1,5 – 2 тисячі доларів на місяць, говорить економіст. «З розвитком країни люди починають жити, купуючи будинки чи машини в кредит, і все зводиться до рівня помісячного доходу в родині. Тому, якщо в людини зараз ще нема нерухомості, але вона стабільно і постійно заробляє гроші, то ця людина належить до середнього класу». Саме по собі володіння машиною або нерухомістю не є ознакою класу, бо це може бути власність, передана у спадок, зазначає експерт.

Наразі в українському суспільстві середній клас лише починає формуватися, вважає Ольга Гаригіна, менеджер-аналітик маркетингової агенції TNS Ukraine. Нині можна говорити про так звані середні суспільні прошарки. «Частка людей, яких ми відносимо до середніх шарів, становить 77%. На початок кризи, на четвертий квартал 2008 року ми зафіксували падіння лише в самооцінках. А в самих матеріальних можливостях змін зафіксовано не було. Зменшилася частка людей, впевнених у тому, що вони зможуть придбати дорогі товари, машину або квартиру».

Стовідсотковим представником середнього класу відчуває себе голова Спілки орендарів та підприємців України Віктор Хмельовський. Він доводить таку свою належність тим, що «має кавалочок хліба і не залежить від держави або роботодавця». При цьому гроші не є головним чинником. «Скільки треба заробляти- це не показник. Середній клас просто сам відповідає за своє функціонування у суспільстві, сам себе забезпечує. Зрештою, перші кроки до середнього класу роблять навіть бабці, які на ринку продають петрушку. Вони ж її самі вирощують і самі заробляють».

50% населення Італії – люди середнього класу

Якщо в Україні до «середнього класу», за соціологічними дослідженнями, відносить себе кожен десятий, то в Італії «середняками» є половина населення. Хоча ще десять років тому в соціологічних дослідженнях така верства складала 60% опитаних. Ще одна відмінність між українцями та італійцями - щомісячний прибуток. На Апеннінському півострові він приблизно утричі більший, повідомляє римська кореспондентка Радіо «Свобода» Наталка Кудрик.

Цей прошарок населення вважається в Італії таким, що має сталий пристойний прибуток, гарантовану систему охорони здоров’я та пенсійне забезпечення. До цього соціального класу належать автономні або наймані працівники державних та приватних підприємств. Щомісячний заробіток представника середнього класу приблизно 1,5 тисячі євро, це вже без податків та інших зборів. Але останнім часом, як і в решті західних країн, середній клас в Італії переживає труднощі через поступове збідніння населення. Погіршення добробуту італійці відчули з появою євровалюти. Соціологи кажуть, що саме цей соціальний прошарок найменш захищений, особливо у період економічної скрути. Урядові програми з підтримки населення дбають здебільшого про найбідніших і найбагатших, в результаті чого проміжна категорія - середній клас - залишається віч-на-віч з усіма проблемами.

Середній клас, стверджують економісти, в усіх країнах був і є рушійною силою суспільства. Фінансово незалежні люди більш активні й політично. Вони беруть участь у виборах, об’єднуються у громадські організації. Вони не вимагають від держави допомоги, а просять її не заважати їм працювати.