Доступність посилання

ТОП новини
15 листопада 2019, Київ 05:17

«Проект Україна» помер – хай живе «проект Україна»!


Віктор Каспрук

Протягом останнього місяця з вуст багатьох чільних політиків й урядовців, включно з Президентом України, звучала теза щодо того, що «проект Україна» тією чи іншою мірою себе вичерпав, і є реальна загроза його, умовно кажучи, закриття. Причому, якщо в устах одних ця думка звучала як стурбованість ситуацією, що склалася, то на вустах інших звучала більшою мірою прихована погроза стосовно тієї частини громадськості, яка свого часу самовіддано боролася за незалежність України. Мовляв, якщо сприймаєте незалежну державу Україна як одну зі своїх головних цілей і найбільшу цінність, то майте на увазі – непідтримка нинішньої влади призведе до зникнення цієї вашої найбільшої цінності.

Подібні заяви є занадто серйозними, щоб їх не сприймати зовсім, або сприймати як якусь абстракцію. Тому, на мій погляд, надзвичайно важливо насамперед розібратися, що за проект себе вичерпав і якою мірою це є добро чи зло, якою мірою і для кого саме це є загрозою.

Що саме означають слова «проект Україна»

Відтак, згадуючи, що саме означає поняття «проект», треба відзначити: будь-який проект – від широкомасштабного, як державний проект, до найменшого бізнесового – головною складовою має стратегічні цілі проекту, і саме їх досягнення є сенсом існування проекту загалом.

Що, в свою чергу означає: досягнення проектних цілей технічно знаменує завершення проекту – його вичерпання. Другою стороною «медалі» будь-якого проекту є проектна організація. В цьому сенсі іншою стороною проекту Україна має виступати організація під назвою держава Україна. Вичерпується проект – втрачає сенс існування проектної організації. Принаймні, в колишньому форматі і смисловому наповненні.

Таким чином, якщо заяви політиків, урядовців та державних мужів мають під собою підстави (а принаймні з точки зору обговорення в своїх штабах цього питання вони таки, мабуть, мають підстави), то давайте розглянемо, що саме вони означають.

На мій погляд, ключовим положенням є підкреслення того, що проект Україна себе саме вичерпав. Відтак, це недвозначна заява стосовно того, що цілі проекту досягнуті. Оскільки в іншому разі треба говорити було не про вичерпання проекту Україна, а про його гостру кризу чи загрозу краху. Тому, якщо віднайти, які ж саме цілі на сьогоднішній день в практичному «проекті Україна» було досягнуто, то можна робити висновки про те, який саме проект реалізувався протягом практично двадцяти останніх років.

Одна з найважливіших реальних цілей цього проекту – це створення формально за ознаками національної та незалежної держави і функціонування її протягом 18 останніх років. Друга ціль, котрої, безперечно, було досягнуто, це використання країни і суспільства України в якості класичної, за теорією менеджменту, «дійної корови». В тому сенсі, що в розвиток країни не вкладалося жодних ресурсів, а викачувалися її ресурси найпотужнішим чином. Як доказ аж занадто ефективного використання України в якості класичної «дійної корови», можна навести те, що за приблизними оцінками за цей період з України було «викачано» близько трильйона доларів США ресурсів. Не кажучи вже про приватизацію на користь певної публіки підприємств, іншого нерухомого майна, корисних копалин та частини земельних ресурсів України.

Проте, оскільки «викачування» відбувалось за рахунок безамортизаційного використання інфраструктури України, її природних ресурсів, безамортизаційного використання інтелектуального потенціалу, соціальної інфраструктури та життєвої енергії народу, себто як його робочих зусиль, так і самого життя громадськості України, то тут дійсно проект дійшов до краю, оскільки далі без ресурсних вкладень черпати нема чого.

В усіх галузях, як економічній інфраструктурі й інфраструктурі суспільства, так і в частині інтелектуального потенціалу, дійшли до тієї межі, що далі потрібно або дійсно закривати проект, як нерентабельний, або ж розпочати новий проект і забезпечити його інвестування та розбудову.

Йдеться про вичерпання та закриття «проекту Україна»?

З точки зору прагматичної, або ж навіть цинічної, саме такий вибір мав би стояти перед тими, хто експлуатував господарство під назвою «Україна» і, відповідно, вів проект з експлуатації країни протягом цих років.

З їхньої точки зору, проект треба передати новій групі інвесторів і новій групі топ-менеджменту за залишковою ціною. Саме про це із прагматично-цинічної точки зору має вестись мова, коли йдеться про вичерпання та закриття проекту Україна.

Проте це не єдино можлива точка зору, хоча згадані вище чільні політики й державні урядовці, включно з Президентом України, вочевидь, про це забули, або й не здогадуються.

Оскільки, якщо говорити про «проект Україна» з точки зору простого громадянина, не кажучи вже про точку зору переконаного патріота, то треба відзначити, що, власне кажучи, «проекту Україна» як такого не було. Оскільки за всі вісімнадцять років не було жодного разу проведено стратегічного планування українського проекту, хоча без цього кроку сьогодні не розпочинаються навіть дрібні проекти. Більше того, жодна із царин розвитку країни, держави і суспільства не мали свого підпроекту, не мали ресурсного забезпечення та, ба більше, свого банального реального проектного планування.

З іншого боку, хоча це особливо і не афішується, можна з усією впевненістю сказати: проект використання України в якості класичної «дійної корови» мав (просто мусив мати) неодноразове стратегічне планування та фаховий менеджмент на усіх проектних рівнях – стратегічному, операційному та інструментальному. Інакше просто не досягти таких вражаючих результатів дерибану України за роки незалежності. Відповідно, можна відразу помітити, що від самого початку і до «вичерпання» на сьогоднішній день «проект Україна» був започаткований і проведений не як національний проект, а як бізнесовий проект одержання максимального зиску з господарства, в котрому, як прикре непорозуміння, проживала певна кількість зайвого населення, і не більше того.

З точки зору громадянина, а тим більше патріота, та й і з загальногуманітарної точки зору, закриття попереднього проекту не лише не є бідою, а є необхідним кроком; власне, саме існування подібного проекту було злочинним всі ці 18 років. І в той момент, коли попередній визискувальний проект себе вичерпав, говорити про це як загрозу або нещастя для українського народу є верхом цинізму і блюзнірства. В першу чергу, безумовно, політичного блюзнірства.

Реінжиніринг «проекту Україна»

Відтак, якби хтось із політиків України, а тим більш державних очільників, мав мужність сказати про те, що дійсно відбулося, а також запропоновував свою концепцію, якщо говорити мовою бізнесу, реінжинірингу проекту Україна, а також інвестиційного і загалом ресурсного забезпечення нового проекту, можна було б говорити: саме ця людина могла б очолити майбутній проект – майбутню вільну державу на ім’я Україна.

А якщо говорити політичною мовою, то реалізацію дійсної розбудови держави, країни, соціуму і загалом усіх ланок справжнього «проекту Україна».

І саме це міг би бути шлях без великих потрясінь, без революцій і навіть без крайнього зубожіння соціуму. Оскільки швидкому сьогоднішньому зубожінню, викликаному економічною кризою, страусовою альтернативою є відтягнуте у часі зубожіння за рахунок величезної заборгованості міжнародним фінансовим і приватним інституціям, котре відбувається протягом останнього року.

Оскільки, беручи кредити МВФ на подолання зовнішнього платіжного сальдо і не вкладаючи фактично не тільки достатніх коштів, а навіть мінімальних коштів у відновлення інфраструктури – економічної, суспільної, державної, рано чи пізно суспільство зіштовхнеться з тим, що на десятки років вперед валовий національний продукт вже проїдять.
Відтак, якби такий мужній і патріотичний політик в Україні існував, то мав би сформулювати свою програму і підкріпити її, безперечно, реальними планами і можливостями, як-от: припинення попереднього здирницького проекту; якщо не покарання, то, принаймні, жорстке моральне засудження тих, хто його провадив, покарання хоча б головних кримінальних злочинців попереднього проекту, що перейшли всі межі, а також програмування залучення інвестицій. Але не на покриття боргу минулих запозичень і покриття зовнішньоторгового балансу, а на реальну розбудову зазначених складових справжнього українського національного і державного дому.

А також потрібні програма зі створення реальних державних інституцій, які б могли забезпечити виконання цього проекту, і програма забезпечення міжнародної підтримки – не лише фінансової, а й і політичної для того, щоб виконання українського державного проекту здійснювалось в нормальних умовах міжнародного співробітництва.

Фактично альтернативи цьому плану на сьогодні не існує. В такому разі, можна було б сказати: «Старий «проект Україна» помер – хай живе новий «проект Україна»!

(Київ – Прага)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
  • 16x9 Image

    Віктор Каспрук

    Політолог, журналіст-міжнародник, публіцист. Закінчив Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського. Працював завідувачем відділу політики в газеті В’ячеслава Чорновола «Час-Time». Автор понад 2500 статей. Спеціалізується на висвітленні проблем України, Росії, Білорусі, Близького Сходу, арабського світу, Латинської Америки та Південно-Східної Азії. Лауреат премії журналу «Сучасність» та Ліги українських меценатів за 2006 рік за цикл статей, присвячених проблемам внутрішньоукраїнської і світової політики, а також за інтерв’ю із провідними діячами білоруської опозиції.

Дивитись коментарі (8)

XS
SM
MD
LG