Доступність посилання

ТОП новини
23 листопада 2019, Київ 01:33

Генерал-губернатор Канади Мікаель Жан: «Довіру людей треба заслужити»


Генерал-губернатор Канади Мікаель Жан

Львів – 5 днів тривав державний візит в Україну генерал-губернатора Канади Мікаель Жан. Високий гість за цей час відвідала Київ і Львів. Представниця британського монарха у Канаді, колишній журналіст радіо та телебачення, громадський діяч Мікаель Жан народилась на Гаїті. Коли їй було 11 років, батьки вимушені були покинути батьківщину і попросити політичного притулку в Канаді. Мікаель Жан мешкала у Квебеку, франкомовному регіоні цієї країни. Вона здобувала вищу освіту у Канаді та Італії, спілкується п’ятьма мовами. Попри успішну долю, яка починалась із поневірянь емігрантки до представника британської королеви у Канаді, Мікаель Жан навдивовижу цікава, проста і мила у спілкуванні. Генерал-губернатор Канади дала ексклюзивне інтерв’ю радіо «Свобода» та «Львівській газеті».

– Ваше Високодостоїнство, більше 1 мільйона 200 тисяч громадян Канади - українського походження. Ви протягом кількох днів знайомились із Україною, її економічною, політичною ситуацією, культурою, історією, традиціями. Як Ви відчули і якою відкрили для себе малу батьківщину своїх співгромадян?

– Між Україною і Канадою існують давні дружні відносини. І ми пишаємось, що в Канаді живе так багато народів, які бережуть свою культуру, передають її дітям із покоління в покоління, заклали своє коріння в Канаді і сприяють розбудові сучасної держави.

Мої перші відчуття – це була гордість, що саме Канада була серед перших, хто визнав незалежність України у 1991 році. А мій візит в Україну – засвідчення поваги до України, її незалежності, суверенності, територіальної цілісності. Україна є досить молодою державою, але водночас багатою своєю історією і культурою.

Президент Віктор Ющенко намагався розширити програму мого перебування, щоб я краще зрозуміла Україну її людей.

Я познайомилась з народом, який сьогодні переусвідомлює увесь той спадок, який отримав від минулих поколінь. Я побувала на концерті української пісні та музики, чула ці чудові мелодії, слова про страждання, любов та історію держави і навіть почулась якоюсь мірою у серці українкою, відчула силу і душу української культури, яка є найбільшим скарбом народу.

В України треба вчитись, бо вона будує щось своє і водночас будує це з іншими країнами світу. Україна постійно апелює до світу, що історія її народу заслуговує на зацікавлення в усьому світі.

Я спілкувалась з молодими людьми на тему Голодомору в Україні. Канада визнала його як злочин проти людськості, а це означає, що Канада доєднується до цієї історії, що Канада звертається до міжнародної громади, що Голодомор має бути ними визнаний як злочин.

Я побувала у реабілітаційному центрі «Джерело» у Львові і спілкувалась з хворими дітьми, з представниками громадських організацій, які виборюють право цих дітей на інтеграцію у суспільство, щоб зробити Україну більш гуманною країною. Спілкувалась з громадськими активістами, які займаються проблемами жінок у суспільстві, хотіла довідатись про них.

Сьогодні важливо налагоджувати не лише міждержавні двосторонні відносини в економічних й політичних питаннях, але найголовніше – міжлюдські взаємини, діалог.

– Такому діалогу сприяють різноманітні програми обміну. Чимало гуманітарних програм Канада згорнула в Україні, з якими пропозиціями щодо подальшої співпраці між обома держави Ви виходитиме на уряд після візиту в Україну?

– В Україні працює багато програм, зокрема, тих, які стосуються розвитку інституційності, є соціальні, освітні, ініціативні. Наприклад, керівник Львівщини висловив бажання створити у Львові середню школу з поглибленим вивченням англійської і французької мов, культури Канади.

Якби цю ідею вдалося реалізувати, то ми посилили б партнерство, українсько-канадські відносини. З огляду на досвід інших країн, які мають подібні проекти, це мало б позитивні наслідки, подальший комерційний розвиток між обома державами.

Метою мого візиту в Україну було й те, щоб побачити реальний стан співпраці між Канадою та Україною, щоб оцінити ситуацію, майбутні перспективи. Можливо, в одній галузі варто зменшити зусилля, а скерувати на щось важливіше, на те, що вимагає сьогодення, збагатити нашу співпрацю.

– Канада вирізняється своєю толерантністю і демократичністю в усіх галузях життя. Що, на думку Вашого Високодостоїнства, варто було б Україні перейняти в Канади?


– Однією з наших рис у Канаді є геть усе критикувати, тому завжди є відчуття того, що не все ще зроблено та завершено. Відтак постійно потрібно бути пильним, уважним, послідовним у своїх діях, обіцянках, словом, думати і відповідати за те, що робиш.

Адже зрозуміло, що завжди можна зробити краще, бути вигадливішим і досконалішим. Потрібно збільшувати простір для діалогу, навчитись вести його спільно. Куди б я не їхала, я завжди даю можливість виговоритись людям, прислухаюсь до них уважно, – до представників громадських організацій, до розмов з офіційною владою різних рівнів. Я маю нагоду донести думку людей до політиків, яких вони обрали, вплинути щоб цю реакцію почули їхні обранці.

Ось під час зустрічі з молоддю, на якій Ви теж були, звучали різні суперечливі думки. Але молодь відчула себе частинкою суспільства, і те, що її хтось чує, а це є фундаментом правління. На мою думку, саме так має працювати діюча демократія.

Зараз для Канади є важливою суверенність Арктики.

Одразу зі Львова я відбуваю в Норвегію, щоб обговорити це питання. Найважливішим є гуманний підхід і увага до людськості.

– Пані Жан, коли Вам було 11 років, Ви разом з батьками виїхали в Канаду, були політичними біженцями, тому Ви дуже добре розумієте емігрантів, їхнє становище, труднощі інтегрування в нове суспільство. У Канаді доля подарувала Вам великий успіх – нині Ви представник британської королеви. Чого навчила Вас, Ваше Високодостоїнство, нова батьківщина?

– У Канаді мене зустріла земля свободи, земля, яка відкрила для мене усі можливості. Часто мене запитують за кордоном, як це так, що я, мовляв, не народилась у Канаді, приїхала туди як політичний біженець, і зараз є генерал-губернатором цієї країни. Як це стало можливим? Ось у чому сутність країни! Це країна громадян. Кожен мешканець може виконати важливий обов’язок, місію у житті, роботу, не зважаючи на його походження, різні обставини, через які він потрапив у країну. Звичайно, у нас є багато проблем, які стосуються расизму, дискримінації, маргіналізації. Однак відмінність Канади в тому, що ми не втікаємо від цих проблем, ми їх обговорюємо і стараємось вирішувати. І не лише через те, що діє Хартія прав людини, оскільки вона визначає як права, так і обов’язки громадян. Водночас не лише уряд зважає на ці проблеми. Питання жертв расизму, дискримінації не залишають байдужими суспільство. Якщо я стану такою жертвою, то я знаю, що є тисяча організацій, де зможу знайти підтримку і допомогу, що буде реакція тисяч людей. Захист, моє право на повагу, як повноправний громадянин Канади, знайду і в федеральних урядових установах. Праця над менталітетом має бути постійною. Це частина цінностей і принципів. Саме цього я навчилась. Я оселилась у Квебеку, франкомовному регіоні Канади, відчула свою приналежність до держави і багато працювала у громадських організаціях, бо маю не лише право, але й обов’язок перед суспільством. Я працювала в організації, яка допомагала жінкам, жертвам насильства і їхнім дітям. Цей досвід мені допомагає сьогодні у моїй роботі на посаді генерал-губернатора. Ми відчуваємо нашу відповідальність, шукаємо вихід з проблем. У моїй роботі пріоритетною є боротьба проти будь-якої байдужості. Я будую соціальний ланцюг, допомагаю в ініціативах громадян, даючи їм можливість висловитись щодо їхніх сміливих проектів та ідей. А потім, доповідаючи Прем’єр-міністрові, моїм завданням є інформувати його, щоб він усвідомлював і знав те, що турбує громадян.

– Непорозуміння і конфлікти між українським Президентом і Прем’єром стали публічними в Україні, але така ситуація викликає подив у міжнародної спільноти. Яким є Ваш рецепт професійної і відповідальної співпраці між найвищими керівниками держави?


– Я не маю виконавчої влади, але маю владу впливу, яка виражається у діалозі і повазі. Тобто, я інформую Прем’єр-міністра, а він уже констатує і вирішує те чи інше питання. Який рецепт (сміється )? Постійний діалог. Я буваю у тих куточках Канади, де не бувають політики.

Я не належу до жодної політичної партії, я не є частинкою урядового механізму, але важливим фундаментальним правилом є зважати на інтереси громадян. Я звертаюсь до парламенту з проханням думати про національні інтереси, інтереси народу. Важливо забути про власні інтереси, клани, подумати про інтереси країни, запитати: а що ми можемо зробити, що від нас чекають люди. А це має відбуватись у тотальній прозорості, у відповідальності, доброму управлінні. Інших рецептів немає.

Громадяни мають усвідомлювати, що їх завжди чують, бо в іншому випадку, в суспільстві буде апатія, байдужість. Потрібно працювати над довірою людей, а її треба заслужити. Коли ми втрачаємо довіру, то втрачаємо моральність, яка є важливим елементом правління.

У вас дуже молода демократія, ні на чому не можна зупинятись, треба працювати, усвідомлювати вимогу часу. Іноді вони надто високі, коли будуються на мрії. Є надто високі очікування, а тому може прийти розчарування. Коли це станеться, то треба задуматись, а коли ця довіра була втрачена.

– Українських політиків громадяни впізнають за дорогими марками автомобілів, що коштують 100 і більше тисяч євро, шиншилових манто, торбинках, вартість яких сягає 18 тисяч євро і так далі. Чи припустиме таке у Канаді, за чим впізнають канадських політиків?

– Впізнають по їхньому втомленому вигляду, мішках під очима. Оскільки це час економічної кризи. У нас ще й політична криза, тому що була дуже низька активність громадян у виборах. У нас є криза довіри людей. Тому політикам сьогодні потрібно надолужити цю довіру. Такий вислів, що усі політики однакові свідчить про кризу довіри. На це потрібно відповідати і зважати, слухати і чути громадян. Канадський уряд перебуває у меншості. Нині не найкращі часи для тих, хто робить політичну кар’єру. Водночас це є виклик, щоб переглянути свої погляди і відносини з народом.

– Коли Ви працювали журналістом, то звісно, що мали чимало запитань і критики на адресу влади. Нині Ви уже у владі, на високій посаді. Де складніше?

– Коли я працювала журналістом, то передусім відчувала свою відповідальність перед громадою. Цю роботу не розглядала як кар’єру, мені важливо було інформувати громадян, щоб люди самі могли зробити якісь певні висновки, зрозуміти ситуацію. Свого часу я викладала для студентів. Це розширювало мої погляди, годувало мій розум. Коли я, темношкіра жінка, працювала на телебаченні, це уже було викликом міняти людей. Я була горда, що маю таку працю. Присутність на телебаченні чимало для мене значило. Нині на посаді генерал-губернатора я, по суті, продовжую робити ту саму працю. Бути добре поінформованим – це важливо. Тому так люблю зустрічатись із людьми, щоб побачити канадське суспільство. У поїздках зі мною завжди команда, яка налагоджує контакти з тими людьми, в чиїх країнах я буваю. Намагаюсь відкрити простір слова, де всі можуть висловитись.

– Чи сумуєте за журналістикою?

– Ні, нині у мене відкрита інша сторінка у житті, не менш цікава і ще більш відповідальна.
  • 16x9 Image

    Галина Терещук

    В ефірі Радіо Свобода з 2000 року. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Франка. Має досвід роботи на телебаченні і в газеті.

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG